МИ ЙДЕМО ДО ПЕРЕМОГИ

НАРОДНІСТЬ, СПРАВЕДЛИВІСТЬ, ЗАКОННІСТЬ

Володимир Литвин - особистість, якій вірить Україна

Справді народна

Депутат, який не пропустив жодної зустрічі з виборцями!

Знавець українського козацтва, історик зі світовим ім'ям

Суддя, який вміє приймати складні, але правильні рішення

Захисник інтересів місцевого самоврядування

Політик нової генерації

Людина, яка скасувала прописку

"Має сиве чоло, мудрість, досвід і людяність"

Металург і політик

Катерина Ващук: "Нехай в кожній сім'ї панують злагода, здоров'я, щастя і добробут"

 МИ ЙДЕМО ДО ПЕРЕМОГИ

Список Народного Блоку Литвина, до якого увійшли представники Народної Партії, Всеукраїнської селянської демократичної партії та Всеукраїнського об'єднання лівих "Справедливість", офіційно зареєстрований Центральною виборчою комісією.

У списку - достойні українці, яким довіряють люди, яких поважають, справами яких пишається вся країна. Обличчя Народ ного Блоку - Володимир Литвин, Софія Ротару, Ле онід Каденюк, Валерій Смолій, Василь Маляренко, Катерина Фоменко, Ігор Єремеєв, Олег Зарубінсь кий, Василь Калінчук, Ва дим Гуров - професіонали, люди високої порядності, патріоти України. За кож ним із них - достойні справи, людська вдячність та шана.

І загалом список Народ ного Блоку Литвина - це високопрофесійна команда людей, які не словами, а реальними справами докладаються до розвитку держави, формування громадянського суспільства, розвитку економіки. Зрештою, виборцям усіх регіонів України не потрібно пояснювати, хто такі Катерина Ващук ч и Олег Юхновський, які відомі своєю послідовною позицією у розвитку сільського господарства та підтримки села.

Молодий і енергійний народний депутат Олег Салмін, який представляє у Народному Блоці Литвина Запоріжжя, - один із тих, хто розробляє бачення сучасного розвитку України, особливо, коли йдеться про промислові регіони України. Раціоналізаторські пропозиції команди народників ґрунтуються на практиці, а не на теоретичних знаннях.

Колишній військовий афганець, народний депутат Анатолій Льовін вболіває за встановлення в Україні верховенства права. І робить чимало практичних кроків, щоб у нашій країні панувала буква закону і щоб її дотримувалися усі без виключення.

Член бюджетного комітету Володимир Майстришин розробив низку проектів щодо енергозбереження. Якби його досвід було використано на д ержавному рівні раніше, нинішніх проблем з газом в У країни про сто б не було.

А ще у списку - ефек тивні з аконотворці, досві дчені ке рівники потужних підприємств Василь Шпак, Сергій Касьянов, Анатолій Гіршфельд, Василь Надрага, Віктор Развадовський, Сергій Терещук, Станіслав Косінов, Борис Андресюк, Григорій Бондаренко, Віктор Заїчко... Щоб перерахувати усіх дос тойних представників На родного Блоку Литвина, а головне - їх справи та здо бутки - не вистачить місця жодних газетних шпальт. Зрештою, народники свою виборчу кампанію будуватимуть насамперед на без посередньому спілкуванні з громадянами, а тому ко жен зможе зробити свої висновки і, відповідно, свій вибір сам.

Додамо лише, що у вибор чу кампанію Народний Блок Литвина вступає як один із незаперечних лідерів. Вже сьогодні щонайменше 11-14% українців готові віддати свій голос за команду народників. До бе резня наступного року ці показники, поза сумнівом, зростуть. І в майбутньому парламенті України буде представлена потужна ко манда Народного Блоку Литвина. Команда, яка пра цює з людьми і для людей.

Володимир Литвин - особистість, якій вірить Україна

Поза сумнівом, Володимир Литвин - один з найвпливовіших та найяскравіших політиків України. І це визначається не лише тим, що Володимир Литвин є Головою Верховної Ради: за результатами соціологічних опитувань, на сьогодні Володимир Михайлович - політик, якому найбільше довіряють громадяни України, а його позитивний рейтинг - у єдиного з політиків вищого рівня - домінує над негативом. Це є наслідком тієї позиції, яку займає Володимир Литвин, і тієї політичної лінії, яку він постійно проводить у життя - досягнення миру, стабільності, компромісу, порозуміння в суспільстві.

Володимир Михайлович Литвин народився на Жи томирщині, у селі Слобода Романівська Новоград-Волинського району, 2 8 квітня 1956 року у сім'ї сеян колгоспників. Дитин ство минало у нелегких умовах сільського побуту: влітку пас корів, до школи доводилося ходити в сусіднє село… Закінчивши у 1973 році із золотою ме даллю Староманівську се редню школу, Володимир Литвин їде до Києва і по ступає на історичний фа культет Київського дер жавного університету імені Т. Шевченка. Під час навчання він виявив задатки науковця-аналітика і вміння торувати собі шлях у житті: у 1978 році він не лише з "червоним" дипломом зак інчує університет, а й стає помічником ректора. У 1980 році 24 річного Воло димира Литвина призна чають старшим виклада чем кафедри новітньої історії Київського держав ного університету імені Т. Шевченка. Одночасно він навчається в аспірантурі, де готується до захисту кандидатської дисертації. У 1984 році Володимир Литвин захищає дисерта цію, отримує звання доцента і продовжує викладаць ку діяльність. У цей самий час з'являються його нау кові дослідження, присвя чені О. Герцену та М. Чернишевському.

Як згадують колишні студенти КДУ, лекції доцента Литвина з кафедри історії СРСР користувалися популярністю у студентських колах. Однак сам Володимир Михайлович вирішив змінити фах науковця на фах політика і адміністратора. У 1986 році 30 річний Литвин очолює управління в Міністерстві вищої і середньої спеціальної освіти УРСР, згодом переходить на роботу в ЦК КПУ - працює спочатку лектором, потім - консультантом, далі - помічником Секретаря ЦК КПУ.

Після серпня 1991 року і заборони КПУ Володимир Литвин опинився без роботи. Йому вдалося повернутися на кафедру в університет. Оскільки грошей невистачало, Литвин за допомогою свого давнього приятеля, Адама Мартинюка (колишнього першого секретаря Львівського міськкому КПУ) - до речі, також історика за фахом - влаштувався на роботу нічним сторожем у комерційну фірму.

- Якраз у цей період я дуже серйозно працював в архівах. Це - велика насолода. Мене вперше допустили тоді до документів Політбюро. Водночас відкрили документи щодо Західної України до 1955 року. Я вперше дізнався, як відбувалися зачистки, чекістські операції, і про те, як діяла ОУН - УПА… Прозріння приходило по ступово, як і розуміння держави. Я багато переос мислив після роботи в ар хівах, - згадував Володи мир Литвин.

1993 рік різко змінив його біографію: як зізнавався згодом сам Володимир Михайлович, саме цього року він познайомився з Леонідом Кучмою - на той час екс-прем'єр-міністром. Кучма саме акумулював інтелектуальні та бізнесові сили для того, аби поборотися за президентське крісло. Наприкінці 1993 - на початку 1994 року Володимир Литвин пише великий за обсягом і значенням твір - "Леонид Кравчук: путь на Олимп власти". Ця праця почала публікуватися з номера в номер у газеті "Киевские новости", а згодом вийшла друком окремою книгою. Практично з цього часу про Володимира Литвина заговорили у широких колах, пророкуючи йому велике майбутнє. Структура праці була досить цікавою і незвичною як для України. Володимир Михайлович використав цікавий матеріал (значну кількість документів з архіву ЦК, що було новинкою для української історіографії, чимало статистичних і соціологічних даних), провів глибокі екскурси в історію. Портрет Кравчука вийшов виразним, цікавим, інтригуючим, він розставив чималу кількість акцентів і став своєрідним зразком політичної портретистики і не лише: своєю книгою Володимир Литвин фактично підвів підсумок попередньої епохи.

У серпні 1994 року президент призначає Володимира Литвина своїм помічником. Перебуваючи на цій посаді, Володимир Михайлович і далі продовжує займатися науковою роботою і наступного року видає ще одну сенсаційну працю - "Політична арена України: дійові особи та виконавці". У цій праці (яка вже стала класичною і відправною для багатьох дослідників сучасних політичних процесів у нашій державі) робиться спроба дати систематизовану, осмислену оцінку подій, явищ та осіб в українській історії початку 90 х років. Литвин створив першу концепцію розвитку незалежної України - від початку демократичних процесів до кінця правління Леоніда Кравчука. У 1995 році Володимир Литвин захищає цю роботу як докторську дисертацію. Згодом Володимира Михайловича було обрано професором Київського національного університету імені Тараса Шевченка, членом кореспондентом Національної Академії Наук (відділення історії, філософії та права, новітня історія України), членом Координаційної ради з питань внутрішньої політики, членом Президії ВАК України, членом спеціалізованих наукових рад Інституту історії України НАН України та історичного факультету Київського національного університету імені Тараса Шевченка, головою наглядової ради Національного музею історії Великої Вітчизняної війни, заслуженим діячем науки і техніки України.

Дуже скоро розкрився і його талант адміністратора. "Трудоголік" Литвин блискавично виконував поставлені перед ним завдання, до того ж ізподиву гідною якістю. Наприкінці 1995 року Володимир Литвин перейшов на роботу в Адміністрацію Президента. Кучмі був необхідний вірний і досвідчений помічник - особливо після випадку в листопаді 1995 року: тоді Кучмі підготували доповідь, з якої випливало, що "національна ідея в Україні не спрацювала". Счинився скандал - як в Україні, так і за її межами. З цього часу без візи Володимира Литвина жоден проект доповіді, жодна офіційна заява не лягали на стіл президенту.

У вересні 1996 року Володимир Литвин очолив групу помічників і референтів Президента України. Фактично він керував написанням доповідей та інших матеріалів для Президента, він встановлював розпорядок дня і черговість аудієнцій.

- Я намагаюся, наскільки це можливо, не допускати до президента тих людей, стосовно яких є моральні застереження, а також тих, хто намагається прибігти до Президента й першим розповісти, хто погано говорить про главу держави, - зізнавався Володимир Литвин.

І соратники, й опоненти постійно відзначають схильність Литвина допошуку порозуміння, його неконфліктність і мудрість. При цьому Литвин буває безкомпромісним і навіть різким.

- За час роботи в Адміністрації я зрозумів, що ми повинні вчитися казати "ні". Часто вишукуються аргументи, хоча треба мати мужність вимовити лише одне це слово".

Володимир Литвин ніколи не підвищує голос на підлеглих ("Я на роботі кричати не можу. На кого? Напідлеглих кричати - остання справа", - зізнається Володимир Михайлович). Однак співробітники неодноразово говорили про жорсткий стиль Литвина керівника. Цей стиль досягається високою вимогливістю.

Після президентських виборів 1999 року Володимира Литвина указом Президента було призначено главою Адміністрації Президента України.

Наприкінці 2001 року Володимир Литвин очолив список блоку "За єдину Україну" на виборах до Верховної Ради України. Напружена кампанія вимагала від Володимира Михайловича частих поїздок по країні. Під час однієї з таких поїздок він ледве не загинув, потрапивши у серйозну автомобільну катастрофу. Однак, вийшовши з лікарні, він продовжив тур по країні, мобілізуючи народ на підтримку блоку. Згодом, у новому парламенті Володимир Литвин був обраний Головою Верховної Ради України.

Перші кроки на посаді спікера давалися нелегко. У нього з'явилося чимало опонентів та недоброзичливців - у тому числі і серед колишніх голів Верховної Ради. Його різко критикували, скажімо, Іван Плющ та Олександр Мороз. Однак вже восени 2002 року експерти визнали: Володимир Литвин став справжнім спікером та потужною фігурою в українському політичному житті. Він вміло використовував своє крісло для того, щоб не дати парламенту перетворитися на арену протистоянь та політичної боротьби, а спрямувати законотворчий процес у конструктивне русло.

Поступово Володимира Литвина перестали сприймати як "тінь президента": він почав вести окрему політичну лінію, спрямовану на боротьбу з олігархічним оточенням Леоніда Кучми та на забезпечення правопорядку і законності в державі. Це незавжди подобалося оточенню Президента, яке вкладало у вуста Леоніда Кучми слова критики на адресу спікера парламенту. Чимало журналістів досі пам'ятають прес-конференцію Президента, коли той сказав на адресу Володимира Литвина такі слова: "Кому підносиш патрони, Володимире?"

На цей час Литвин був уже цілком самостійною, самодостатньою політичною постаттю, яку почали все частіше асоціювати з "третім шляхом" в українській політиці - шляхом, що лежав поза двома традиційними площинами - владою та опозицією. Шляхом, що мобілізував і об'єднував чималу кількість людей, які дійсно хотіли працювати на благо України. Тоді ж Володимир Литвин стає членом Аграрної партії України, очолює партію і здійснює ідейну та структурну реформи партійного життя: слабка і номенклатурна, вузько профільна партія перетворюється на новий потужний політичний організм. Поступово відбувається трансформація: Аграрна партія перетворюється на Народну аграрну партію, а потім - на Народну Партію. Таким чином, діяльність партії вийшла за межі українського села і поширилася на українські міста, ставши притягальною для інтелігенції, політиків, бізнесменів. Через рік Україна отримала якісно нову політичну силу.

Під час подій помаранчевої революції позиція Володимира Литвина допомогла врятувати Україну від кровопролиття. Він забезпечив мирну передачу влади від команди Леоніда Кучми команді Віктора Ющенка - Литвин переконав владу не вдаватися до застосування сили щодо людей, які зібралися на Майдані. Саме тому Литвина можна назвати одним з переможців Майдану і помаранчевої революції. І його роль в революції була високо оцінена всіма присутніми на майдані - в тому числі Віктором Ющенком та Юлією Тимошенко.

"Мене можуть запитати: що робив Литвин під час президентських виборів? Відповім: я робив усе, щоб не допустити кровопролиття, щоб революція розвивалася мирно. Навіть уявити жахливо, що могло б трапитись, якби Верховна Рада не надала оцінку двом першим турам виборів і не прийняла рішення про проведення третього. Мене також можуть запитати: що я робив після виборів? Відповім: виконував і виконую свою роботу Голови Верховної Ради і намагався запобігти перетворенню парламентської трибуни на трибуну мітингову, оскільки парламент насамперед має забезпечувати життя країни законами. Зокрема, підтримувати законодавством корисні ініціативи президента та уряду", - писав згодом Володимир Литвин.

У новій дійсності Володимир Михайлович став політиком, який гуртував довкола себе команду однодумців, для яких виявився близьким і зрозумілим принцип, закладений у формулі: "Порозуміння, Поміркованість, Правдивість, Патріотизм". На тлі постреволюційних катаклізмів та непрофесійних дій влади, постійного протистояння між політиками, суцільного епатажу та схильності до політичних спецефектів, ця позиція постійно знаходить все більше і більше прихильників в Україні.

Важливо також відзначити позицію Володимира Литвина у зовнішньополітичних питаннях. Тоді як більшість наших політиків думають про те, кому вигідніше продати власну незалежність та суверенні права народу на самоврядування в межах власної держави - Європейському Союзу чи Росії - Володимир Литвин постійно наголошує на необхідності розвитку власної національної гідності. Українська держава, на його думку, має відбутися як політичне та історичне явище, має виконати свою місію, а вже потім може ініціювати вступ до тих чи інших наддержавних утворень.

- У суперечці між Європою та Росією ми обираємо Україну, - заявляє Володимир Литвин і закликає жити за київським часом, не озираючись на плани та концепції сусідів.

- Україна закінчується там, де закінчуються її національні інтереси, - говорить спікер парламенту і закликає до активнішого просування національних інтересів України - в тому числі на зовнішніх ринках, у сфері культури, науки, мистецтв, технологій тощо.

Поза політикою Володимир Лит вин - жвава, енергійна людина, що живе повноцінним життям. Багато читає, займається спортом. По любляє футбол і волейбол. З дру жиною, Тетяною Костянтинівною, виховують двох дітей. Донька за кінчила Інститут міжнародних відносин за спеціальністю "міжнародне право", створила разом із чоловіком юридичну компанію. Син навчається у випускному, одинадцятому класі.

Справді народна

народилася 7 серпня 1947 року в с. Маршинці Новоселицького району Чернівецької області.

Знайшовши свою "червону руту" в культурі, символ Української пісні Софія Ротару спробує пошукати її в політиці.

- Я від природи - лідер, мені завжди потрібно бути першою. У мене такий характер, що невдачі мене стимулюють, дають поштовх довести собі і всім, що це прикра випадковість. І поки я її не подолаю, я не заспокоюся, - так описує свій характер Герой України, народна артистка СРСР, Молдови, України Софія Михайлівна Ротару. Очевидно, і в політиці ці якості темпераменту допомагатимуть нині кандидату в депутати досягати поставленої мети.

Софія Михайлівна є однією з н ебагатьох діячів вітчизняної культури, які не женуться за модою чи новими зірковими викликами. Саме їй вдалося популяризувати ще в СРСР українську пісню. І н е лише українську. Загалом в репертуарі співачки понад 400 пісень українською, російською, мол давською, сербською, болгарською, польською, італійською, англійською та німецькою мовами.

На її концертах завжди і всюди збираються повні зали, адже Софія Ротару - така близька до народу зі своєю природністю та щирістю. В кожному інтерв'ю вона розповідає, що пишається своїм походженням та вихованням, яке дали батьки їй та іншим п'ятьом дітям. А своїй старшій сестрі Зіні, яка втратила зір ще в дитинстві, повік вдячна за уроки співів після важкого робочого дня.

- Я пишаюся своїм простим походженням: мій батько - бригадир кол госпних виноградарів, я - друга з шести дітей нашої великої родини, - розповідає вона. - Бать ки з ранку до ночі працювали в полі, а ми, діти, були вдома. У кожного з нас був свій фронт робіт. Старші виховували мо лодших, допомагали ро бити уроки. А потім - хто на город, хто - готувати вечерю, хто - дім приби рати. Я, наприклад, дої ла корову і з шести років уже готувала на всю ро дину, допомагала мамі по господарству. Рано вранці я ходила на базар продавати городину і на отримані гроші купувала хліб. А вечорами після трудового дня ми співа ли хором всією родиною. Разом із сестрами ми співали пісні, я ких нас навчила старша сестра Зіна. У чотири роки, пе рехворівши на тиф, Зіночка осліпла й з тих пір вона багато часу проводила біля радіоприй мача. Разом з піснями Зіна вивчила і російську мову й навчила їй нас - молодшеньких. Адже вдома ми говорили лише молдавською… Звичай но, моє дитинство в матеріальному плані було дуже важким. Але ми були щасливі. Ви знаєте, я до тепер пам'ятаю, як ми - діти, чекали свят, тому що в такі дні могли вдосталь поїсти свіжого хліба з маминої печі, домашньої ковбаси, солодких ц уке рок. В інші дні ці делікатеси були нам недоступні. Але це ж не головне! Ми, діти, дуже любили один одного, звичайно ж, обо жнювали маму й тата - інакше й бути не могло.

Свою кар'єру Ротару розпочала в далекі 60 ті з участі в музичному кіно-сюжеті "Соловейко з Бу ковини". Навчаючись в музичному училищі, вона співала з естрадним оркестром Чернівецького уні верситету та ВІА "Карпати".

У 1968 році її запросили на Всесвітній фестиваль молоді й студентів в Болгарію, де Софія Михайлівна завоювала золоту медаль. З того часу завжди поруч з нею був чоловік, народний артист України Анатолій Євдокименко, незмінний режисер усіх її виступів. Його пам'яті присвячений збірник кращих українських і молдавських пісень співачки "Єдиному...".

Поява Софії Ротару у виборчому списку Народного Блоку Литвина - аж ніяк не данина моді чи намагання здобути голоси коштом популярної спі вачки. Вона - справжній носій народної духовності, ідеології порозуміння, примирення. Я к народна артистка - за ставленням до неї мільйонів ук раїнців, росіян, представників інших національностей - вона несе свою високу місію - дарувати відчуття прекрасного. Вся її творча біографія - свідчення того, що справжні духовність та культура не мають ні вікових, ні регіональних, ні мовних меж. Чи варто казати, що саме такі люди потрібні сьогодні задля об'єднання нашої країни?

Депутат, який не пропустив жодної зустрічі з виборцями!

Народний космонавт Каденюк є одним із символів сучасної України в усьому світі. Він один зтих небагатьох сміливих хлопчаків, які дивлячись у небо та читаючи технічні журнали, кажуть: "Хочу бути космонавтом", а через десятиліття розповідають про враження від першого польоту замежі нашої планети.

- Льотчиком-винищувачем я хотів бути із шести років, а з десяти, після польоту Гагаріна, вирішив стати космонавтом. Тому займався спортом: ходив на секцію боротьби, грав у футбол, волейбол. Про справжні м'ячі ми тоді могли лише мріяти, шили їх із кирзових чобіт. Грали вулиця на вулицю, потім - село на село, - розповідає в інтерв'ю Леонід Костянтинович. Бігом надовгі дистанції пан Леонід захоплюється і досі.

Його формула успіху - сумлінне ставлення до власних обов'язків.

- До праці батьки привчили з дитинства. Ми до всього ставилися сумлінно: до роботи по господарству, до навчання. І середню школу з братом Сергієм (ми з ним двійнята) закінчили зі срібними медалями, а Володимир - із золотою, - згадує юність політик.

Побувавши один раз в космосі, народний депутат, мріє побачити його ще раз. Однак важливішою вважає власну роботу над розвитком космічної галузі в Україні, що дасть змогу в майбутньому, його наступникам, не тільки мріяти, а й освоювати позаземний простір під українським прапором. Власне цим Каденюк займається протягом усієї депутатської каденції, будучи заступником голови Комітету з питань національної безпеки та оборони. А ще політик космонавт встигає приділяти увагу й потребам та інтересам військовослужбовців, працівників міліції, митної служби та членів їх сімей як член Координаційної ради з питань соціального і правового захисту цих категорій громадян. Заступник голови Комітету з питань національної безпеки і оборони знаходить час і на роботу у власному окрузі на Буковині (депутат не пропустив жодної зустрічі з виборцями!).

Під час свого космічного польоту з 19 листопада по 5 грудня 1997 року перший український космонавт займався біологічними експериментами спільного українсько американського проекту. Генерал майор Збройних сил України Каденюк завжди із захопленням розповідає про це, зазначаючи, що "Колумбію обжили як власний дім". Політ з американськими астронавтами, на думку Каденюка, "з боку політичного", має дуже велике значення для нашої держави, для її утвердження. А розпочав свій "космічний шлях" Леонід Каденюк з Чернігівського училища льотчиків, аеродрому Чернігова і Сум. Пройшов інженерну й льотну підготовку за програмою "Буран", за повною програмою — як командир корабля "Союз", "Союз ТМ". Льотна практика - на літаках понад 50 модифікацій. Леонід Каденюк - Герой України, генерал майор авіації, нагороджений орденом "За мужність" І ступеня (1998).

Вибір команди на вибори 2006 року Леонід Каденюк пояснює просто:

- Для мене дуже важливо, з ким працювати у парламенті, і це я називаю ідеологічним комфортом. Наші погляди з Володимиром Литвином та народними депутатами від Народної Партії цілком збігаються. Я маю на увазі передусім основні політичні пріоритети, які пропагує ця політична сила: поміркованість, патріотизм, відданість справі тощо.

Знавець українського козацтва, історик зі світовим ім'ям

Серед сучасних українських істориків особливо помітна постать Валерія Андрійовича Смолія, академіка НАН України, керівника провідної історичної наукової установи держави - Інституту історії України НАН України. Останній визначає основні напрямки розвитку вітчизняної історичної науки. Розробку наукових питань історії України академік називає сенсом свого життя.

Його присутність у першій п'ятірці Народного блоку Литвина свідчить про те, наскільки важливим для народників є галузь науки та освіти. Поза сумнівом, історик стане опорою одного з ідеологічних символів Народного Блоку Литвина - "Можна змінювати місто, але не можна перенести криницю". Академіка поєднує з блоком окрім ідеологічних переконань ще й тісна наукова співпраця з його лідером, Головою Верховної Ради Володимиром Литвином. Результатом партнерства двох істориків стало співавторство у низці книг.

Валерій Андрійович Смолій має також досвід роботи на високих державних посадах - з 1997 по 1999 рік був віце-прем'єром уряду України з гуманітарних питань.

Доктор історичних наук є автором (співавтором) близько 500 наукових праць, зокрема 15 моно графій. На початку 80 х років Валерій Смолій у складі авторської та редакційної групи працював над підготовкою тритом ного видання "Історія Києва". Пізніше досліджував питання визвольного руху, становлення суспільно-політичної думки в Україні, української нації тощо. Валерій Андрійович також готував довідки про заснування низки українських міст ( Житомира, Луцька, Нікополя тощо).

Очоливши 1986 року відділ історії феодалізму в Інституті історії (з 1991 р. - історії України середніх віків), Валерій Андрійович сприяв підвищеній увазі до проблем української державності XVII ст. В цьому історичному контексті академік дослідив такі історичні постаті, як Петро Сагайдачний, Іван Мазепа, Максим Залізняк. Ним організовано перевидання української історичної класики: 20 томного зібрання праць академіка Д. Яворницького, багато-томної "Історії України Руси" академіка М. Грушевського, серій "Історичні романи й повісті", "Пам'ятки історичної думки" тощо. Смолій став засновником і головним редактором популярної серії "Історія України в прозових творах і документах". Також авторству історика належать базові підручники з історії України для середньої школи, шкільні програми, навчальні посібники. Валерій Андрійович є упорядником кількох книг для читання та навчальних хрестоматій з історії українського народу. Захоплення академіка історією Україні середніх віків - козацькою добою - вилилося в створення Науково дослідного інституту козацтва.

Академік Валерій Смолій є головою Наукової координаційної ради з проблем історичної науки Української філії Міжнародного наукового товариства з вивчення історії XVIII ст., президентом Національного комітету з вивчення країн Південно-Східної Європи, віце-президентом Національного комітету істориків України, головою Ради з питань вивчення наукової спадщини та політичної діяльності академіка М. Грушевського.

На жаль, представники академічної науки не так часто прагнуть чи мають можливість потрапити в парламент. Очевидно, цим, частково, можна пояснити жалюгідний стан науки в державі. Однак невдовзі українські науковці отримають принципового захисника своїх інтересів.

Суддя, який вміє приймати складні, але правильні рішення

У трудовій біографі їсудді Василя Тимофійовича Маляренка складних та резонансних справ вистачило б на десятки детективних романів та кінофільмів.Зрештою, одну книгу на основі власного досвідуВасильМаляренко уже написав. Називається вона "Судові вироки", а від описаних процесів, безпосереднім учасником яких був сам автор, холоне кров.

Втім, найгучніша справа, яка фактично визначила на той момент долю всієї України, трапилася Василю Тимофійовичу у царині політики. Саме під його керівництвом Верховний Суд України ухвалив, без перебільшення, доленосне рішення - визнати другий тур виборів Президента України таким, що не відбувся. Тоді, восени минулого року, до Верховного Суду України була прикута увага всього світу. І наша країна довела, що може вирішувати конфліктні справи не за допомогою бійок, а шляхом цивілізованого, неупередженого судового розгляду. І якщо Голова Верховної Ради Володимир Литвин зробив у той час усе, щоб не допустити кровопролиття між сторонами конфлікту, то голова Верховного Суду забезпечив правові механізми його вирішення.

Загалом за плечима 64 річного юриста 25 років роботи у Верховному Суді та понад 30 років суддівської практики. Окрім роботи безпосередньо у Верховному Суді України, Василь Тимофійович очолює Науково консультативну раду при ВС України, є членом Вищої ради юстиції. Також він представляє Україну в Комісії ООН з питань запобігання злочинності та кримінального правосудд