Даючи оцінку виборчому процесу в Україні, який, схоже, завершиться ще не скоро, голова Житомирської обласної організації Народної Партії, народний депутат України Микола Рудченко підкреслив:

– Багато хто говорить про те, що змішана виборча система себе не виправдала. І справді, вибори в мажоритарних округах продемонстрували найгірший варіант взаємовідносин – кандидат – виборець. Люди були настільки розгублені перед реаліями, перед якими їх було поставлено, що те, що відбулось, аж ніяк не можна назвати свідомим вибором. Малозабезпечених літніх людей обдаровували грішми і тюнерами, при цьому записуючи персональні дані і натякаючи на те, що відеокамера зафіксує, за кого вони віддадуть свої голоси. За бюджетні кошти поліпшували дорожню інфраструктуру під егідою одного кандидата. Блокували доступ до преси і телебачення для одних у той час, коли для інших була «зелена вулиця», причому безкоштовна… А як формувались ДВК? У день виборів від будинку до будинку носили конверти з грішми, які суми було заплачено людям у комісіях за «правильне» оформлення протоколів. Все це мало місце. І все це наші сумні українські реалії, - констатує нардеп.

Однак, Рудченко не вбачає у тому, що сталось на цих виборах, лише вину влади. За його словами, зважаючи на те, скільки людей «купили», залякали, змусили діяти всупереч закону, - це нездорова тенденція нашого суспільства. Адже купують те, що продається, залякують боягузів, а той, хто має совість і сором, ніколи не піде на порушення закону.

– У нас говорять про державу як про якесь абстрактне явище. Про владу, наче це якась аморальна тітка, яка живе в сусідньому під’їзді. Але ж держава – це кожен з нас, кому принаймні один раз на чотири-п’ять років потрібно зважено віднестись до того, хто завтра буде працювати в чиновницьких кабінетах. У нас кивають на те, що влада погана, бере хабарі, вирішує власні проблеми, не думає про людей. А про що думають ті, хто бере 700-1000 гривень за те, щоб написати в протокол «правильний» результат, хто вкидає в скриньки сотню бюлетенів за «потрібного» кандидата, для кого 50 гривень такі необхідні, що він готовий продати за них своє право обирати.  Хтось купився, а хтось зайняв позицію «моя хата скраю», закривши очі на те, що відбувалось, або ж взагалі не прийшовши на вибори. У 66 ВО Житомирщини кандидат – переможець заручився підтримкою аж 14% голосів від загальної кількості виборців. Питання – чий це народний обранець? Але це питання не до нього, і не до влади, а до виборців, до тих, хто не прийшов, але за них їм обрали депутата.

– Влада – це наше суспільство у дзеркалі. Тож не потрібно пеняти на дзеркало, – висловлюється нардеп.

Алла Яковенко,

прес-секретар Житомирської регіональної організації

Народної Партії