Шановні колеги! Шановні громадяни! Сьогодні, переходячи 20-річний рубіж української незалежності, багато хто почав робити висновки: про здобутки і втрати, про перспективи та про надії, які ми лишили за ці два десятиліття. Але хіба ми помилилися в тому, що обрали незалежність? Однозначно, ні.

Ми помилились в тому, що довірили експертам, можливо і фахівцям  своєї справи, але нічого не тямущим в нашій ментальності, формувати нову економічну модель. А насправді увесь час наздоганяючи і копіюючи когось, коли цей хтось пішов уже далі вперед. Нас "розвели", пообіцявши швидкі гроші, а натомість забравши те, що в нас було. Ми обрали гарну ціль, але не вивірили шлях.

Коли 1 грудня 1991 року народ голосував за незалежність, ніхто ж не давав згоди на те, що він погоджується жити в державі, в якій прірва між бідними і багатими буде однією з найбільших у Європі. У суспільстві, в якому вага грошей буде сильнішою за вагу моральності. Як наслідок, багаті ставали ще багатшими лише тому, що біднішала більшість. Втрачалась повага до людини праці. Штучно насаджувався новий ідеал – людини, позбавленої всякої моральності та людяності, людини-гаманця і виключно гаманця. Існуюча в Україні економічна модель потребує зміни і, рано чи пізно, це  зрозуміють усі.

Що ж нам робити, щоб повернутися на той шлях, який ми  підтримали 20 років тому?

Перше і найголовніше. Не на словах, а  на ділі поставити  людину в центр політики. Її інтереси мають бути ціллю, а не засобом усіх реформ. Тільки в такому випадку ми зможемо проводити реальні перетворення і тільки тоді ми матимемо захист від того, щоб фінансові, економічні кризи переростали в кризи соціальні. Отже, не гроші, не статистика, а громадянин, людина – мета діяльності держави.

Друге. Відмовитися від сліпого виконання порад так званих експертів. В Україні все ще є власний потенціал для реформи і власний погляд на її виконання. Чи може до цього часу хтось вірить, що за кордоном тільки і думають, як виростити собі потужного конкурента? Свята наявність або ж небачений інфантилізм.

Третє. Якщо в нашій ментальності держава покликана відігравати значну роль, тоді саме вона повинна захищати як кожного громадянина, так і саму себе від спроб різних угруповань заробити на нас швидкі гроші. Тим більше, що в сучасних умовах тільки держава спроможна протистояти агресивній всемогутності і вседозволеності фінансово-економічних корпорацій.

Четверте. Актуальним є і завдання – зупинити процес перетворення українських громадян на масу вічних пільговиків, безкінечне сподівання на чергову соціальну подачку. Водночас невиконання правових норм про соціальний захист громадян, купа задекларованих соціальних видатків і пільг невідомо для кого і це в країні, в якій вимушено економиться на освіті, медицині, найголовніше – на дітях, праця людини, праця людей повинна оплачуватися так, щоб у країні треба було допомагати лише немічним, а всіх інших стимулювати до високопродуктивної роботи шляхом її адекватної оплати.

І в зв'язку з цим Народна Партія вкотре ставить питання про нагальність підвищення частки зарплати в одиниці собівартості продукції. Адже праця, а не соціальні подачки повинна бути вигідною для людини.