Авраменко Надія Павлівна одна із найбільш помітних постатей серед майже сотні сільських голів Чернігівщини, обраних від Народної Партії восени минулого року. Вона народилася в с. Олександрівка Ріпкинського району Чернігівської області 8 серпня 1951 року в сім’ї робітників. Усе життя прожила в цьому селі. З 1969 року розпочала свою трудову діяльність. А в 1998 році була вперше обрана Олешнянським сільським головою. Загальна площа сільської ради 8987,5 га. До складу ради входить чотири населені пункти: села Олешня, Грибова Рудня, Олександрівка, Заводське, в яких проживає 1400 чоловік. На території ради розміщені та функціонують такі підприємства, установи та організації: «ТОВ Папернянський кар'єр скляних пісків», Олешнянський нижній склад, Олешнянське та Олександрівське лісництва, Грибоворуднянська залізнична станція, відділення зв'язку, ЗОШ І-Ш ст. імені С.Ф. Русової, три фельдшерські пункти, два сільські клуби, сільська бібліотека.

Також зазначимо, що нещодавно Надія Павлівна за особистий вагомий внесок у соціально-економічний розвиток села Олешня, активну участь у розбудові Народної Партії та у зв’язку з 20-ю річницею Незалежності України нагороджена Почесною грамотою Народної Партії.

Сьогодні у нас є можливість поспілкуватися з нею…

– Надіє Павлівно, скажіть, будь ласка, ви пам’ятаєте той рік, коли вперше балотувалися на посаду сільського голови?

– Таке пам'ятаю дуже добре, адже нікуди було діватись. Мене, як бухгалтера сільської ради, скорочували з роботи, мала трьох дітей, які навчалися, необхідна була робота. Колишній сільський голова запропонував балотуватися на цю посаду. Я знала і розуміла, що це робота з людьми, що мені потрібно знати їх запити, відчувати їхню довіру і віддавати їм усе, що необхідно. Розуміла важливість такого кроку та мене підтримав мій чоловік, а також мій батько, який у свій час теж працював у сільській раді.

– А що взагалі є найважчим у вашій роботі?

– Найважче у моїй роботі – це розуміння болі й радості людей та неможливість допомогти у деяких питаннях. Працюємо без вихідних і святкових днів, адже кожного дня люди йдуть зі своїми проблемами, розраховуючи на розуміння, підтримку й допомогу. Але є такі питання, які не можливо вирішити на рівні сільської ради, тоді ми знаходимо шляхи вирішення та підтримку у вищих керівних органів району та області. Нам завжди допомагають.

– Підприємства, розміщені на  території ради, бюджетоутворюючі?

– Для будівництва фабрики зі збагачення кварцового піску ТОВ «Папернянський кар'єр скляних пісків» були задіяні інвестиційні кошти з Болгарії. За рахунок інвестиційних коштів зараз діє дві черги цієї фабрики, там працюють і наші люди. Тож це теж непогано, адже заробітна плата йде в сім`ї наших мешканців, а відрахування з підприємства надходять у бюджет сільської ради.

– А що собою сьогодні являє соціальна інфраструктура Олешнянської сільської ради?

– На території сільської ради зараз працює три фельдшерські пункти, Олешнянська ЗОШ І-ІІІ ст. ім. С.Ф. Русової, де працює 19 вчителів і навчається 134 учні. Два сільських клуби та сільська бібліотека знаходяться на балансі сільської ради та утримуються за рахунок сільського бюджету. Торговельне обслуговування на території сільської ради здійснюють чотири магазини райспоживспілки та дев'ять магазинів приватних підприємців.

– А проблема молоді?

– Проблема молоді полягає у тому, що немає високооплачуваної роботи на селі та небажанні молоді працювати за копійки і навчатися, знаючи, що після отримання диплома практично влаштуватися на роботу неможливо, тому їдуть у місто, де більш-менш краще з роботою.

– Мешканці сіл масово їдуть працювати і жити у місто, а як ви гадаєте, якщо в селах будуть створюватися тваринницькі та інші сільськогосподарські комплекси, з гарними умовами праці, належною заробітною платою, мешканці міст поїдуть жити і працювати в сільську місцевість?

– Якби були створені на селі належні житлові умови, покращилась інфраструктура та з’явилися робочі місця з нормальною оплатою, молодь залишалася б у селі.

– Сьогодні багато хто розповідає про різні програми, які впроваджуються на тих чи інших територіях. А чи реалізуються які-небудь державні або регіональні програми на території Олешні?

– У 2009 році громадська організація «Натхнення» виграла грант за програмою «Активне дозвілля дітей, молоді та людей старшого віку», який і було реалізовано в 2009 році. На жаль, у 2010 році не отримав підтримки проект на освітлення села Олешня. У 2010-2011 роках отримано мікрогрант на ремонт стадіону. Ці проекти реалізуються за рахунок фонду «Відродження», спонсорів та сільської ради. У 2010 році сільська рада брала участь у загальнонаціональному проекті «Україна від краю до краю. Місцеве самоврядування» і отримала диплом переможця.

– Надіє Павлівно , чи бере участь ваша сільська рада в культурному житті району та області?

– Сільська рада бере активну участь у фестивалі «Київська Русь», який проводиться в селищі Любеч кожного року, та в районних ярмарках. На ці святкування ми вивозимо вироби наших майстрів (гончарні вироби, вишивки, картини, плетені з лози речі, випічку).

– А які заходи проводяться на території сільської ради?

– Сільська рада кожного року проводить святкування Дня села, святкову ярмарку до Дня пам'яті Софії Русової. Підтримку в цьому надає благодійний фонд ім. С. Ф. Русової.

– Скажіть, будь-ласка, декілька слів про вашу славетну землячку і що робиться задля збереження її пам’яті.

– Софія Федорівна народилася в Олешні у 1856 році. З 9 років жила у Києві, де закінчила гімназію. Відомо, що в 1871 році разом із сестрою Марією організувала в Києві перший дитячий садок і почала вести позашкільну освіту для дорослих. У 1874-1876 роках жила у Санкт-Петербурзі, допомагала чоловікові Олександру Русову у підготовці для видання повного «Кобзаря» Тараса Шевченка.

Згодом повернулася в Україну, вела культурно-освітянську роботу. З 1879 році вчителювала в нашому селі. В 1881 році за зв’язки з російськими революційними колами була ув’язнена і відтоді постійно перебувала під поліцейським наглядом. На початку ХХ століття Софія Русова була професором на Вищих жіночих курсах та у педагогічному інституті в Києві. Свого часу входила до складу Української Центральної Ради. У Міністерстві освіти (за Гетьманату) очолювала департамент дошкільної та позашкільної освіти, а з 1920 р. Софія Русова – лектор педагогіки Кам’янець-Подільського державного українського університету і голова Української національної жіночої ради (до 1938 р.). З 1922 р. перебувала в еміграції. Вона була співробітником численних наукових і популярних журналів – українських і російських, є автором праць з педагогічних питань, а також з літератури і мистецтва. Авторка першого українського букваря.

З 1937 року і до кінця життя (померла у 1940 році) Софія була почесним головою Всесвітнього союзу українок. Похована Русова на Ольшанскому кладовищі у Празі.

 На пам’ятному знаку, що споруджено до її 135 - річчя викарбовано: «Світло твоєї душі засяяло у рідній Олешні й світить усій Україні в її невпинному поступі до волі, до відродження». Мабуть, цим усе сказано, тому ми, її земляки, гідно шануємо цю мудру, невтомну жінку-просвітницю. В Олешнянській школі відкрили її світлицю-музей, а за ініціативи благодійного фонду відроджується садиба Софії Русової, що, окрім іншого, надасть додаткові робочі місця місцевим жителям. Задум добрий, якщо буде зроблено все те, що планується, село матиме перспективу і підніметься рівень його не тільки в мірках району. Вважаю, що в Олешні є гарне майбутнє.

– Скажіть, Надіє Павлівно, що додає вам такого оптимізму?

– Робота органів місцевого самоврядування щоденно оцінюється людьми, адже з ними ти весь час поруч. Саме це і спонукає не опускати рук, а шукати оптимальні шляхи для вирішення проблем. Сільська рада активно співпрацює з районним управлінням праці та соціального захисту населення, ПФУ, разом з ними надаємо допомогу населенню в оформленні компенсацій на тверде паливо, субсидій, отримання різних пільг. На території сільської ради працює три соціальні працівники, які обслуговують тридцять чотирьох самотніх літніх людей. Бачимо розуміння, а також наміри держави більш реально підтримувати село, а це додає оптимізму.

– А яке ваше найбільше досягнення в житті?

– Важко сказати. Я – дружина, мати, бабуся. Це також можна вважати досягненням. Досягнення також і те, що люди вчетверте довіряють мені. Довіра людей – це і досягнення, і надбання, і нагорода.

Розмову вела Олена Муравйова

консультант Чернігівської обласної організації

Народної Партії