Коли під час економічної кризи, що розпочалася у 2008 році, держава вирішила захищати банківську систему – це пояснювали тим, що у суспільстві банки відіграють таку ж роль, як і кровоносна система в організмі людини. Водночас, на відміну від багатьох країн, за 20 років нової банківської системи в Україні довіри до принципів та методів її функціонування у значної частини суспільства так і не сформувалося. І це не лише проблема громадян, яким начебто зручніше переховувати заощадження у шкарпетках або позичати у сусідів. Проблема більшою мірою в самих банках, багато з яких замість довіри формують свої статки на маніпулюванні та низькій юридичній обізнаності клієнтів.

Орієнтуючись на нерозуміння значною частиною населення нюансів у фінансових питаннях, банки вдаються до відвертої маніпуляції. Подивіться, скільки зараз банківської реклами, в якій обіцяють швидкий кредит за доступними відсотками. Та спробуйте на практиці його отримати за цими вказаними відсотками. Разові та щомісячні комісії, плата за видачу кредиту, страхування об'єкта кредиту і самої особи, яка бере гроші в банку, – це далеко не повний перелік зборів, які треба заплатити. І ціна кредиту зростає не менше ніж на третину, від тієї, що рекламується.

Подача неповної, а відповідно і недостовірної інформації про ціну кредиту заплутує споживача банківських послуг. Громадяни залишаються невдоволеними кредитною політикою банків, що, в свою чергу, знижує готовність клієнта іти не тільки на споживче, не тільки на іпотечне і на будь-які інші види кредитування, а й взагалі на співпрацю з банківськими установами.

У свою чергу недовіра до офіційних кредитних структур завжди стимулює розвиток чорного ринку. Сьогодні на кожному стовпі висить оголошення, де пропонується кредит. І не зважаючи на сумнівну  законність, послуги таких махінаторів, які називають себе приватними інвесторами, знаходять своїх споживачів. Бо в них умови, може, й гірші, але цілком зрозумілі для більшості клієнтів. Таким чином, війна банків за клієнта почасти перетворюється на війну з клієнтом. Мало того, що самі банки постійно тиснуть на громадян всілякими дрібними кредитними проектами, овердрафтами та картками, обсяги нав'язування позик, адміністративні методи затягування населення у кредитну кабалу вражають.

На деяких підприємствах, як свідчать листи до мене громадян, працівникам відверто заявляють, що не будуть нараховувати зарплату без оформлення кредитної картки. Людей саджають на голку дрібного кредиту, позбавляючи тим самим можливості до накопичення серйозних заощаджень, перспективи здійснити вагому покупку для сім'ї. Але разом з тим крупні кредити, насамперед іпотечні, які найважливіші для кожної, в першу чергу молодої сім'ї, залишаються недоступними, а умови, на яких їх можуть і хочуть давати банки – недосяжними.

Все сказане мною, віддаю собі раду, практично не стосується всіляких ділків, які навчилися працювати з банками. Те, про що я кажу, стосується тисяч і мільйонів простих громадян. Давно настала пора позбутися моделі і тягаря  90-х років, коли гроші приходили швидко до тих, хто обирав, м'яко кажучи, не зовсім законний шлях. Але не слід забувати, що гроші йдуть з тією швидкістю, що й приходять, а втрачена довіра не відновлюється ніколи. Дякую за увагу.