— Назвіть причини поразки економічного курсу діючої влади?

— Думаю, відповідь варто починати із фрази: «А чи був хлопчик?». Тобто, «хлопчика» треба замінити на «економічний курс». На це питання можна дати, як позитивну відповідь: «Так, економічний курс був», з намаганням його описати, так і негативну. Але проблема в тому, що і перша, і друга будуть правдою.

— Поясніть.

— Якщо казати: «Так, курс був», то він спрямовувався на консервування як домайданної системи відносин в цілому, так і системи економічних відносин зокрема. Основним завданням влади було перенаправлення фінансових потоків до невеликої групи близького кола осіб. Такий курс за своєю суттю не міг претендувати на успіх. Курс, де вигоду отримує вузька група осіб, наносить збитки і національній безпеці, і національній економіці. У наслідок, відбувається збіднішання населення, деіндустріалізація, посилення монополізації та податкового тиску, а також збільшення присутності держави в економіці. Тобто, діюча влада зробила поворот до командно-адміністративної системи відносин у трохи іншому форматі.

— Гаразд, що тоді з економікою має робити команда Зеленського?

— Говорити про те, який економічний курс має запропонувати новообраний президент, не зовсім коректно. Бо його формування — це повноваження виконавчої гілки влади. Тобто, Кабінету міністрів України. Крім того, за створення умов реалізації обраного економічного курсу відповідає вищий законодавчий орган. В Україні це — Верховна Рада. Інструменти реалізації будь-якого сформованого державного курсу, не залежно від його напрямку: чи то економічна політика, чи то оборона, чи то зовнішньополітична діяльність — це закони, які його регулюватимуть. Ухвалення законів не є повноваження президента.

— Навіть так…

— Але, що знаходиться у важелях впливу президента? Мова йде про бачення у вигляді принципів, доктринальних підходів, стратегічних цілей.

— Чи має переможець президентських виборів Володимир Зеленський таке бачення?

— Думаю, найближчим часом ми про це дізнаємося. Певні заяви вже робилися кандидатом в президенти та його командою. До факту інавгурації в нас залишився місяць, а це — достатній строк для того, аби пан Зеленський визначив свою позицію по всім стратегічним питанням, відповіді на які, хоче почути українське суспільство. Хоча б в загальних рисах.

— Напевно, всіх українців: і тих хто голосували за Зеленського, і тих хто підтримав Порошенка, цікавить зменшення тарифів на комуналку. Наскільки це можливо? Чи існує економічна база для того, аби комуналка стала дешевшою?

— Ваше питання можна розділити на кілька частин. Почнемо з першої. Люди, які голосували за новообраного президента і чекають від нього зменшення цін і тарифів, а також підвищення якості життя, насправді не є електоратом Володимира Зеленського.

— Чому?

— Ця частина електорату є носієм «свідомості соціального утриманства». Він завжди голосуватиме за того, в кому побачить можливість для втілення своїх очікувань щодо покращення якості життя. При цьому, такі покращення будуть очікуватися без напруги та жертвування з боку самого електорату. Це є нашою проблемою. Ми в чергове зіткнулися з іще неподоланими наслідками радянської епохи. Одна з причин — все п’ять останніх років діюча влада створювала ілюзію декомунізації без реальних дій, які б в результаті декомунізували (хоча б по трохи) свідомість суспільства. Тому, наголошую ще раз: економічна політика — це не є повноваження президента.

Тобто, якщо президент обіцяє прийняти указ щодо зниження тарифів, то по суті він скаржиться на нестачу повноважень. Він висловлює свою готовність воювати за них та відбирати їх у інших вертикалей влади. Відповідно, президент не проти продовжувати 28-річну українську гру гілок влади за повноваження. Однак вона завжди супроводжується політичною корупцію. Особисто мені б не хотілося, щоб після виборів ця гра продовжувалася. Я вважаю, що кожен представник вертикалей влади має займатися своєю справою та якісно реалізовувати свої повноваження.

Тепер відповім на іншу частину Вашого питання: «Чи існує економічна база для зменшення тарифів?». Справа в тому, що в бідній країні з бідним населенням ціни і тарифи ніколи не влаштовуватимуть споживачів. Особливо у співвідношенні «ціна/якість». Тому, у першу чергу, варто говорити про формування цін на конкурентному ринку. Але його в Україні за фактом немає. Отже, ми маємо проробити велику роботу із його створення. Крім того, варто вести мову про шляхи формування споживацьких спроможностей населення, які матимуть зовсім інший, більш високий рівень. Тільки, коли населення стане заможнім, питання високих тарифів відпаде саме по собі. Тому, Україні потрібна нова економічна модель, спроможна створити умови для високого рівня життя.

Юрій Смелянський, експерт Майдану Закордонних Справ