— Частина української Facebook-спільноти в шоці від 30%, які отримав комік Володимир Зеленський. Як би б Ви могли прокоментувати такий результат першого туру президентських виборів?

— Ну це не перше зауваження щодо Зеленського, яке починається словами «я в шоці». У свою чергу, я в шоці, що люди в шоці. Невже вони не бачили результатів соціологічних опитувань? Лідерські позиції Володимира Зеленського і його рейтинг на рівні 30% давно були фактом. Соціологічні дослідження дали зрозуміти, хто буде лідером першого туру.

Що ж стосується трьох головних кандидатів, ми потрапили в ситуацію вибору без вибору. Тобто, Зеленський VS Порошенко, чи Тимошенко. Якщо подивитися на стан речей системно і абстрагуватися від прізвищ, можна констатувати такий розклад: двоє людей уособлюють існуючий порядок, а один — його альтернативу. Але справа не в прізвищах і не в особистостях. Громадяни голосують за соціально-економічний вибір.

— Поясніть.

— Порошенко робить ставку на гасло протистояння у війні. Власне, саме воно його і привело в 2014 році до влади з феноменальним результатом у 54,7%. Крім цього він акцентує увагу на Томосі, а також взяв собі амплуа турботливого тата нації. Але народ йому дав великий урок. По-перше, наші люди вже не відчувають війни. По-друге, виборець вважає значно важливішим власний рівень життя. Саме він для нього став головним критерієм вибору, а не загроза широкомасштабних бойових дій. Тому, вибір був такий: або ми обираємо одного з двох системних кандидатів і зберігаємо стабільність, або віддаємо свій голос несистемній альтернативі, щоб показати системі «матір Кузьми», як казав Хрущов.

Тепер ми опинилися у реальності, яку не можна назвати поганою, або хорошою. Це є так. Наше суспільство опанувало здатність до сили і власного вибору, які ми виборювали з часів акції «Україна без Кучми». Я маю на увазі силу народу. Сьогодні навіть, якщо наш народ позбавити будь-яких механізмів, і засобів здійснення своєї волі, то він це зробить у негативній парадигмі. Хоча, на жаль, це поки не супроводжується усвідомленням своєї відповідальності за свій вибір. Що невідворотно настануть відповідні наслідки, зумовлені цим вибором.

Але так чи інакше, зараз ми можемо привітати Україну з новим президентом. Якщо звернутися до арифметики, то Зеленський зможе додати до своїх 30% ще 14% сукупного результату Бойка та Вілкула. Загалом отримаємо десь 44%.

— Так, адже симпатії проросійськи налаштованих громадян дуже добре видно по їх дописам на Facebook.

— Звісна річ, бо Порошенко для них ворог. Відповідно, не треба трьох разів, аби здогадатися, що виборці Бойка та Вілкула прийдуть на дільниці і поставлять галочку навпроти прізвища Зеленського. Таким чином, він отримає 42 — 44%. Реально може і більше. З іншого боку, відсотки Тимошенко до Порошенка плюсувати не можна. У кращому випадку, за діючого голову держави проголосує 10% електорату лідерки «Батьківщини». А це — 16% + 10% (у сумі 26%). Навіть, якщо додати голоси за Ігоря Смішка — 6% та Анатолія Гриценка — 7%, то максимум Порошенко може отримати до40%. Але і ця цифра — з натяжкою. Ви ж самі розумієте, що 39% проти 44% це помітна різниця. Тому, Зеленський по суті вже президент. Якщо не станеться чогось надзвичайного.

— Що це означатиме для України?

— По-перше, президентом стає несистемний елемент, який просто некомпетентний в галузі політики і державного управління. Він немає уявлення про те, куди він приходить. Для того, щоб усвідомити що відбувається у нього відсутня кваліфікація. Тому майбутній президент просто не зможе впоратися з існуючою ситуацію.

По-друге, наш час — це не епоха індивідуумів. Часи «фюрерів» давно закінчилися. У будь-якій галузі, а в політиці передусім, діють не персоналії, а команда. Причому, не одна, а декілька. Скажімо, той самий Порошенко має по команді в кожній галузі суспільного життя: у релігійній — одну, в культурній — другу, у військовій — третю, і так далі. Розумієте? І Порошенко не виключення. Подібні команди є у будь-якого топового політика. Скажімо, Юлія Тимошенко також має свій набір команд.

А зараз приходить президент, команди якого — це, передусім, люди з шоу-бізнесу. Відповідно, цей досвід він принесе і на посаду президента. А тепер тільки уявіть, яку реальність це витворить?

— Що Ви маєте на увазі?

— Янукович досидів до 3,5 років на посаді президента, будучи обраним на п’ять. Тепер він — ганебний втікач, зрадник і крадій. Але він все ж таки живий. Президент, який прийде як «протест без програми і команди» і не дай Боже не виправдає очікування громадян, протримається максимум рік-півтора. Він закінчить не так як Янукович, а значно страшніше.

— Тобто, Зеленський неготовий виконати те, що від нього хочуть громадяни?

— Звісно, звучатиме прикольно, але саме на цьому сюжеті була побудована його остання передвиборча реклама. Він говорить про свою готовність із невимушеною легкістю, але, схоже, й гадки не має, що його очікує насправді. Нам треба готуватися до цього.

Політологічною мовою це означає крах представницької демократії і перехід до демократії прямої. Дяка Богові, Україна створила не один, а навіть два її інструменти. Наші національні інструменти прямої демократії. Перший елемент прямої демократії — це Майдан, а другий — волонтерський рух.

Відтак, Україна стоїть перед великими ризиками і може за такий вибір заплатити неймовірну плату. За обрання Януковича ми заплатили життям сотні людей на Майдані і без ліку загиблих на війні. Але ризики, зазвичай, створюють можливості. Відповідно, чим більше ризиків і можливостей, тим коротшим стане час до реалізації народних сподівань.

— Але чи не відбудеться перехід України до проросійського вектору?

— На щастя, це вже неможливо. Я маю на увазі ризики більш серйозні і принципово внутрішні. Ми, на жаль, живемо у вимірі чистого негативу. Ми голосуємо проти когось, а не «за». Саме перехід від негативу, від від’ємного життя до позитиву, до будівництва власної реальності подібний до неймовірного квантового стрибка. Він вимірюється довжиною у безліч прірв. Тому, зробити цей стрибок у один підхід просто неможливо. І такий перехід до позитивної реальності — нове завдання, яке стоїть перед українцями.

Обрання Порошенка в 2014 році дозволило нам унеможливити широкомасштабну війну і окупацію країни, а також перевести конфлікт у заморожений стан. Тоді народ зробив цей вибір. Але зараз народ робить інший вибір. Він безкомпромісно хоче системних змін. І якщо олігархічна еліта на чолі з Порошенком на це не здатна, люди висловили їй своє «ні» і відправили її у відставку. І це — вибір народу.

Щоправда, народ навіть не уявляє, яку відповідальність він понесе за цей вибір протесту в особі Зеленського. Власне, ми відрізняємося від європейців тим, що вони уявляють свою відповідальність, а ми просто «голосуємо проти». Вони більш зважені та помірковані. А вибір Зеленського — це навіть не «дуля в кишені». Це — удар з ляскотом по обличчю. І не тільки по обличчю Порошенка, але і по своєму власному… Ми раніше, в часи попередніх Майданів у якості відповіді на питання: «Що робити?», часто вживали вислів «Чистити кулемета». Так зараз це нам не допоможе. Чистити потрібно інші речі.

— Розум?

— Саме так! Розум, Свідомість. Пригода з Зеленським нам, мабуть, потрібна для здобуття іншого рівня самосвідомості. Він включає в себе, в тому числі, і відповідальність.

Місяць тому я почала замислюватися, як пояснити своїм колегам з інших країн, чому моя країна — найкраща в світі, велика і перспективна, обрала собі в президенти шоумена. Мої колеги з поки ще авторитарних країн — Білорусі, Казахстану та інших нам шалено заздрять. Заздрять українській демократії та свободі.

Позавчора я мала зустріч із своєю казахською колежанкою — міжнародним секретарем казахських соціал-демократів, яка на наших президентських виборах була офіційним спостерігачем від ОБСЄ. Вона в захваті від України, але щиро не розуміє того, що зараз відбувається. Адже у них народ не має сили. Він не має навіть надію її показати. В Україні із цим інша справа. У нас народ вже став вирішальною силою. Він не лише має «природне право», вияв своєї сили для нього — робоча ситуація. І тому, вона розглядає перемогу Зеленського у першому турі як катастрофу і перехід подальшого шляху України на непередбачуваний сценарій. Вона вважає перемогу Зеленського — крахом власних надій.

Я спробувала її втішити. Сказала, що налаштована більш оптимістично, бо знаю свій народі і вірю в нього. Насправді він мудрий. Народ зробив такий вибір, щоб навчитися бути відповідальним.

Бо відповідальність — це здатність прийняти на себе свій вибір і мати справу з наслідками своїх дій, а не перекладати її на когось. Якщо знову, як у 2013 виявиться, що немає грамотного лідера, то народові самому доведеться втрутитися у ситуацію. Але зараз нам потрібен інший результат, ніж той, який ми отримали після Революції Гідності. Тому, для початку нам необхідно гуртуватися із собі подібними. Я маю на увазі — створювати нові спільноти волонтерів та громадських активістів. Ось що сьогодні насправді важливо.

Народ зробив свій вибір і тепер сам має взятися будувати своє життя не тільки в приватному сенсі. А не, як раніше — раз на кілька років обирати якогось «фюрера», а потім паплюжити його за те, що «він нам не забезпечив». Ми так довго мріяли про кінець олігархічної системи, що геть не вірили у таку можливість. Що називається: «Бійтеся своїх мрій!» Можна сказати, що результати першого туру — це реквієм по цій системі. Підтримку у 30% отримав не громадянин Зеленський, а гасло покінчити з олігархами. Тепер побачимо, що буде далі, бо настає навіть не момент, а часи істини. Де кожен бути мати нагоду виявити себе. І новий Президент і кожен громадянин.

Ірина Козар 

https://i-ua.tv/society/23932-olena-skomoroshchenko-prigoda-z-zelens-kim-nam-potribna-dlya-zdobuttya-vishchogo-rivnya-svidomosti