На планеті Земля існує достатньо різновидів демократії. Щоб у цьому переконатися, варто прочитати конституції різних держав світу. У деяких країнах ця форма правління закріплена в основних законах. Приміром, і Сполучені Штати Америки, і революційна нині Венесуела є демократичними державами. Але, різниця між ними є звичайною банальною очевидністю. Вона полягає у економічному розвитку, рівні суспільних відносин і дотриманні прав людини. Чому так відбувається? Можливо у Венесуелі, Конго і Болівії та в інших незаможних країнах не вміють будувати демократію? А може вона взагалі не є найкращою моделлю політичного режиму? Про це i-ua.tv поспілкувався з філософом Сергієм Дацюком. 

– На Вашу думку, чи може країна досягти демократії, не пройшовши усі етапи, які їй передують? Інколи фраза демократична держава – лише порожнє словосполучення. Чого лише варті приклади країн Африки та Латинської Америки. Скажімо, Конго є демократичною республікою. Це навіть зафіксовано у назві. Але куди Конго за рівнем добробуту та дотриманням прав людини до Канади, чи США?

– Демократія – це влада, джерелом якої є народ. Але народ – це абстракція. Ніхто ніколи не говорить, що належить до народу. Звісно, за виключенням поетів, політологів і медіаеспертів, які дозволяють собі подібні метафори. І різниця між демократичними країнами таки є. Щоправда, вона полягає у ступені відчуженості влади від народу.

– Поясніть.

– Демократія – це завжди опозиція, взаємовідчуження влади і народу. Таке відчуження подолати можна. Для цього потрібно створити представництво влади. Іншими словами, народ має обрати собі владу, яка від нього, так чи інакше буде відчужена. Але відчуження має різні ступені. І вони – варіанти демократії. Відповідно, демократія є і в Конго, і в Гондурасі, і в Україні, і навіть в Сполучених Штатах Америки. Питання полягає лише в тому, що демократія не є найбільш сучасною формою правління. Тому, слова Вінстона Черчилля про те, що вона – найгірший тип правління, не рахуючи всіх інших, що людство винайшло за свою історію (а отже,читайте – найкращий) – застаріли. 

На мою думку, значно доречніше говорити не про народ, а про громаду, не про владу, а про управління. Тобто, слід вести мову про самоуправління громади. Тут можна навіть додати другий рівень – договір між громадами про творення республіки. Такий підхід є більш сучасним і значно складнішим за демократію. У ньому йдеться не про управління шляхом делегування влади раз на три, п'ять, чи скільки завгодно років, воно є безпосереднім. Така модель передбачає співуправління та співволодіння. Відповідно, демократія – надзвичайно застаріла, а впевненість людей у тому, що вона є найкращою формою правління, є нічим іншим, ніж маніпуляція. Таке переконання намагаються штучно утримувати через ЗМІ політики та олігархи. Однак вони зазнають все більше поразки. 

Відповідно, вибір між демократією та іншою формою правління є проблемою наших власних зусиль. Тут найдорожчим є час, який ми можемо у це вкладати. А створення інших чесних систем управління – питання кризи, чи глухого куту, у який потрапляє країна, або вибору еліти, що має зрозуміти його необхідність. 

– Але ж в Стародавній Греції демократія була іншою. Брати участь в управлінні державою міг тільки демос. Тобто, будь-який перший бажаючий не міг впливати на прийняттях важливих для країни рішень.

– Почекайте. Тут все переплутано. По-перше, формою правління у Стародавній Греції була не демократія, а політія. Давайте візьмемо Платона. Як називається його десята книга? Точно не «Держава», чи «Республіка». Вона називається «Політія». Демократія є виродженою формою політії. Але в школах і університетах нам все перебрехали, і багато хто думає, що у стародавніх греків була демократія. Це неправда. У стародавніх греків формою правління була політія. Вона передбачає існування невеличких громад, де всі всіх знають. Там рішення приймалися не голосуванням, а шляхом жеребкування. Тобто, ми маємо спотворені уявлення про те, що було у Стародавній Греції. Більше того, демократії не мали навіть римляни. Їх республіка була влаштована принципово по-інакшому, і жеребкуванню теж надавалося дуже важливе значення. 

– Навіщо перебрехали політичну історію Стародавнього світу?

– З метою маніпуляції. 

– Поговоримо про наших українських політиків. Існує точка зору, що вони будують свої програми в залежності від того, що хочуть бачити громадяни. Тобто, їх штаби замовляють соціологічні дослідження, ознайомлюються з їх результатами і визначають потреби і бажання українців. Наступний крок – написання на основі опитувань програми та складання гасел. Чого лише вартий феномен Зеленського? Своєю риторикою він дає зрозуміти, що намагається загравати з публікою. Можливо то така гра у демократію? Хоча, на мою думку, це суто популістський підхід.

– Ні, популізм передбачає дуже високий рівень рефлексії. Зараз ми маємо справу з охлократією. Звісно, вона схожа на популізм, але принципово є більш примітивною. Ситуацію, яку ви описали, коли масам пропонують те, чого вони хочуть, передбачає надзвичайно низький рівень управління. Бо керувати потрібно, з точки зору, складних політичних і управлінських теорій. А ситуація, коли в людей запитують, що вони хочуть і потім це їм обіцяють, вже не є популізмом. Це – чистої води охлократія. Тобто, влада натовпу. 

До речі, у демократії є дві течії. Одну з них представляють оптимати – компетентні люди. Іншу – популяри. Останні орієнтуються на публіку і використовують настрої більшості. Однак не варто плутати популярів з охлократами. Перші, принаймні, розуміються на політичних теоріях. А охлократи просто запитують думку мас. А маси завжди хочуть дуже простих речей: хлібу і видовищ. Вони не звикли мислити складними категоріями. Таким чином, можна отримати владу натовпу. 

http://i-ua.tv/index.php?newsid=14873