ДЕНЬ ПЕРЕМОГИ – ЦЕ СВЯТО ТИХ, ХТО БЕРЕЖЕ ПАМ'ЯТЬ ПРО БАТЬКІВ

Політики вважають себе гідними повчально говорити про тих, хто поліг на полі битви. Це можна терпіти і навіть розуміти. За однієї умови: вони не інтерпретують події зі своїх позицій, не підганяють їх під своє світосприйняття, не призначають своїх героїв і не вчать правді учасників і очевидців війни.
Але репутація та чесноти сьогоденних провідників, не кажучи вже про рівень знань, мали б спонукати їх взагалі помовчувати на цю тему. І куди правильнішим було б просто віддати шану тому поколінню, яке не дало знеславити нашу землю у ті страшні роки, вистраждало перемогу, завдячуючи якій згодом постала незалежна Україна.
У такі дні особливо аморально кидати поквапом порожні слова і переінакшувати пам'ять, виправляти на догоду моменту історію, перейменовувати вулиці, плюндрувати і зносити пам’ятники. А ті з них, до яких ще не «дійшли руки», оминати державною увагою.
Слід усвідомити, що пам’ятники, окрім усього іншого, існують ще й для того, щоб люди думали. А намагання змусити до однодумання і одностайності, як засвідчує історія, погано закінчуються.
Куди правильнішим було б самим поміркувати над тим, наскільки більше ми втратили б, якби не перемога.
Переінакшувачам історії варто зрозуміти: найвища честь поколінню справжніх переможців уже віддана. І марно намагатися затьмарити їх звитягу і жертовність. Цього не вдасться зробити. Вже хоча б тому, що, коли прийшов час, вони не тікали і не ховалися, щоб врятуватися, а терпіли, страждали і гинули, але боролися. Не допустили безчестя і встояли на полі бою. Не дали знеславити нашу землю ціною власних життів.
Найславетніша могила не там, де людина знайшла останній прихисток. А там, де її пам’ятають і шанують. Відтак, для справжніх героїв уся земля має бути пам’ятником. 
Тому не мають ані цінності, ані поваги сучасні констатації наділених владою осіб, які не ризикували своїм життям чи долями своїх близьких.
Має бути розуміння, що лише за умови правди і шани справжніх переможців буде більшою готовність сучасних поколінь захищати державу.
Одним необережним словом можна зрадити ціле покоління. Особливо оцінками наосліп таких складних і драматичних подій, як війна. Їх необхідно повернути в руки правди.
Інакше ще трохи і втрачену довіру до влади вже не відновити за жодних обставин. Незалежно від прізвищ. І особливо за умов, коли деяким з її представників не можна довірити керівництво навіть самим собою. То чи можна їм довіряти управляти іншими.
Зрозуміло, що різниця у поглядах – це одне, а різниця в принципах – це зовсім інше. Як розуміти людину, яка до влади мала одну позицію, а в ній вже демонструє діаметрально іншу.
Далеко не риторичним є питання: якщо політик живе у чварах з країною та генерує їх, то як він розраховує її захищати, об’єднувати суспільство і дбати про людей.
Ті, що сьогодні пропагують війну, очевидно, насамперед переслідують мету – змусити людей не думати і не говорити про свої біди. Нас послідовно лякають війною, бо коли є загрози, то люди повинні мовчати про проблеми.
Владцям вже час збагнути, що народ потребує не війни, а миру, позитивних змін і підвищення рівня життя, впевненості в завтрашньому дні.
Ідеалізм остаточно загинув в окопах війни. Не вийде знову примусити людей вчитися у школі війни. Якби не хотілося за рахунок цього утримувати владу та контроль над суспільством.
Зрештою, кого ми слухаємо?
Ніякий софізм, ніяка брехлива статистика, ніякі виверти в оцінках минулого не можуть приховати того, що видно неозброєним оком.
Жахлива звичка кривити душею, невігластво та пиха, як ніколи, домінують нині у владних хоромах. Тому дедалі більшого розповсюдження набуває думка, що прихильність до влади прирівнюється до гріха.
Першочергово важливо не допустити подальшого розростання ракових пухлин несправедливості та перетворення їх на злоякісні. У тому числі в царині пам’яті.
Треба домогтися того, щоб влада, врешті-решт, почала говорити не стільки про плани, а робити те, про що говорить. Щоб до неї, нарешті, дійшло, що власне щасливе життя не можна збудувати на злигоднях своїх же людей.
День Перемоги особливо важливий для усвідомлення ціни миру. І якщо усім разом стати на позицію миру, тоді мало хто наважуватиметься говорити про війну, роздмухувати її, вбачаючи в цьому можливість збереження себе у владі та збагачення.
Вишколене військо та сучасні зброя й техніка не можуть гарантувати безпеку. Вони можуть лише захищати чи руйнувати те, що досягнуто за мирних умов.
Завдання із завдань – стати творцями нової реальності для життя й процвітання, перейти до політики відповідальності перед живими, вагомою складовою якої є непідробна пам'ять про тих, хто відстояв країну у жорстоких випробуваннях війною.
Відомий американський письменник, лауреат Нобелівської премії Вільям Фолкнер писав начебто для нас і для наших днів: «Минуле неможливо поховати. Воно не вмерло. Його навіть і не назвеш минулим».

З Днем Перемоги!

Володимир Литвин, Голова Народної Партії