ЖИТИ, ЯК ЙОМУ ХОЧЕТЬСЯ, МОЖЕ КОЖЕН (ГЕТЕ)? ЖИТИ, ЯК ЙОМУ ХОЧЕТЬСЯ, НЕ МОЖЕ НІХТО?

Судячи з усього, Кабінет Міністрів України прагне дати відповідь на ці філософськи питання, запропонувавши проведення загальноукраїнського опитування одночасно з президентськими виборами 25 травня, розмірковує на своїй сторінці у Фесбук голова Народної Партії Володимир Литвин.

На перший погляд, це демонстрація готовності застосувати одну із норм прямої демократії. Проте така ініціатива видається запізнілою і навіть небезпечною. Якщо виносити на це опитування перелік основних проблем, які перебувають на вістрі політичної уваги, є предметом політичного протистояння, то його результати лише зафіксують розкол України. Конфлікт та зневіра досягли такого рівня, коли люди будуть обстоювати свою політичну позицію, а інтереси країни підпорядковуватимуть здебільшого власній позиції. Марно буде сподіватися на консолідовану позицію з визначального – збереження територіальної цілісності України. Особисті уподобання у своїй сукупності просто розірвуть загальноукраїнську цілісність, хоча формально більшість висловиться за нашу єдність.

Якщо пропонувати на це опитування лише одне питання, а саме, щодо територіальної цілісності України, то цілком очевидно, що такий підхід не заспокоїть насамперед південний-схід нашої держави. А коли взяти тезу щодо федералізації країни, то знову ж таки цілком очевидно, що вона прищеплена частині українського суспільства регіональними елітами для тиску на Київ, самозахисту, торгів щодо власної безпеки, не порушення бізнесу і т. п. До речі, як показує новітня історія України питання федералізації періодично актуалізується для диктування умов саме центральній владі України.

Соціологічні дослідження (маю на увазі серйозних установ) дають повну картину суспільних настроїв і запитів – загальних і регіональних. Що заважає матеріалізувати їх у відповідних рішеннях на рівні Верховної Ради України? Ясна річ, що навіть за умови опитування (референдуму) його результати не будуть відповідати реаліям, і будуть запізнілими. Оскільки нескладно прогнозувати, що будуть висунуті нові вимоги і ультиматуми перед центральною владою, зокрема, від активістів, яких називають сепаратистами, у Луганській і Донецькій областях.

Як на мене, питання сьогодні не в референдумі чи опитуванні, а в тому як сьогодні розпорядитися їх результатами, виходячи з того, що їх можна передбачити з високою долею вірогідності, навіть не проводячи вивчення думки людей з тих питань, які сьогодні перебувають в центрі суспільної уваги.

Отже, на моє глибоке переконання, я на цьому наголошую вкотре, потрібно приймати рішення на випередження, давати зрозумілі відповіді на очікування людей. Це можна і потрібно зробити через прийняття конституційного закону, в якому чітко зафіксувати безпековий статус України, організацію життя на місцях, посилення гарантій реалізації мовних, культурно-національних запитів людей. У цьому законі слід чітко зафіксувати позицію, що він є невід’ємною складовою змін до Конституції України.
Після прийняття такого рішення належить одночасно реалізувати акт про широку амністію для всіх учасників акцій, за винятком тих, хто скоїв тяжкі злочини.
Одночасно з прийняттям першого і другого рішення потрібно забезпечити реалізацію іншого ключового питання, а саме – роззброєння усіх, підкреслюю, усіх незаконних збройних формувань і звільнення усіх, підкреслюю, усіх приміщень, вулиць, скверів, парків, і т.п. Це буде чесна позиція, яка дозволить показати налаштованість Києва, налаштованість влади на мирне розв’язання глибокої політичної кризи, недопущення громадянської війни і практичну налаштованість на політичний діалог. В іншому випадку проблему наведення конституційного порядку в Україні доведеться вирішувати в силовий спосіб. А відтак, як правильно зауважив Юрій Луценко, без крові не обійтися.

Це найгірший шлях. Це не прийнятний для України шлях, оскільки він втягне державу в широкомасштабний громадянський конфлікт із непередбачуваними наслідками.
Є ще один варіант – нічого не робити, постійно проголошувати чергову фазу антитерористичної операції. На виході ми отримаємо на південному-сході України «українське Придністров’я».

Потрібно задіяти комплексний підхід, який би полягав у прийняті відповідних рішень у вигляді конституційного закону, відмінити який можна було б лише трьома четвертими депутатів, проведенні широкої амністії і звільнені усіх приміщень. Фактично йдеться про те, щоб розблокувати життя в Україні.

Якщо цього не робити, то марно сподіватись, що новий президент зможе розв’язати цю драматичну ситуацію, яка сьогодні є реальністю в Україні. Він, фактично, прийде на залишки України як держави.

І останнє, потрібно також прийняти у першому читанні зміни до Конституції України, щоб було зрозумілим як надалі буде організована Україна, щоб новий глава держави не розпочав уже традиційний для нас процес підлаштування країни під себе.