Першим гостем рубрики «Трибуна депутата» у 2011 році є депутат Вінницької обласної ради від Народної Партії, заступник голови ОДА Василь Черній.

- В Україні розпочато адміністративну реформу. Хочемо почути вашу думку як представника виконавчої влади Вінниччини: як торкнеться реформа облдержадміністрації, чи скоротиться кількість заступників голови ОДА, чи буде злиття управлінь на зразок реформованих міністерств?

- Теоретично це так і, мабуть, так і буде, але про якусь конкретику нині говорити ще зарано. Я думаю, що протягом 2-х тижнів буде розпорядження чи Указ Президента про оптимізацію, і тоді побачимо. Але, без сумніву, зміни будуть.

- Голова ОДА Микола Джига нещодавно повідомив, що в області планується будівництво двох нових потужних цукрових заводів, і вже є домовленість з інвесторами. Де саме вони будуть розміщені, чи врахована транспортна інфраструктура при виборі розташування підприємств та наявність засіяних земель під цукровий буряк? Які це будуть підприємства? Хто інвестор?

- Сьогодні ми не можемо, як в радянські часи, приймати рішення на бюро, потім, на це виділяти кошти і в чітко визначені терміни гарантовано починати реалізацію проекту. Сьогодні останнє слово за інвесторами. А стосовно будівництва заводів, то на рівні області є таке рішення, бажання і необхідність в їх побудові. Бо відповідно до ситуації на світовому ринку цукру, в Європі мають право на існування заводи потужністю не менше 11 тисяч тонн на добу. В нас таких немає. В нас є дві потужних цукроварні: Крижопільска і Гайсинська, але вони дають 5-6 тисяч максимум. Тому якщо ми входимо в європейське співтовариство, то до нас будуть висуватися такі ж вимоги, як і там. Сьогодні наші 14 заводів переробляли  44-46 тисяч тонн буряків на добу. Все це могли робити чотири заводи потужністю 11 тисяч тонн. Це давно прораховано. З приходом в область Миколи Джиги з’явилось чітке бачення що необхідно починати ці кроки, залучати серйозний бізнес, серйозні інвестиції якраз саме для вирішення цієї проблеми, конкурентоздатності цукрової галузі. Збудовані ці два заводи будуть в двох районах: Тульчинському і Калинівському, хто власник – поки що не відомо.

- Чи є зараз потреба в реприватизації чи зміні власника проблемних цукрових заводів. Наприклад, Кордилівського, Махаринецького й інших?

- На даному етапі я не бачу перспектив реприватизації. Бо реприватизація - це перехід в державну власність, а для заміни власника має бути відповідне законодавство. Сьогодні ж ми можемо про це лише поговорити. А щодо Кордилівського заводу, то є інформація, що цей завод поставлено на продаж.

- Сьогодні висока ціна на цукор спокушає новачків йти в цей бізнес, займатись виробництвом цукру. При цьому вони не усвідомлюють затрат, які мають понести, і погравшись 2-3 роки в цукрозаводчиків, потім продають заводи, або, як це було раніше, за 2 мільйона купили, порізали, отримали за металобрухт 4 мільйони. Чи йде мова про прихід серйозних інвесторів, наприклад, російських чи таких потужних, які зараз є в Україні?

- Ви абсолютно праві. Ми проходили і такий етап, коли було бажання, і в інвесторів вистачило грошей на те, щоб купити завод, але не на те, щоб забезпечити його нормальну роботу. Галузь цукрова завжди була затратною. І якраз той, хто утримався сьогодні на цьому ринку, отримав великі прибутки. Держава допустила ті ціни, які були в останні 2 роки на ринку цукру... Скажу, що вони зовсім необґрунтовані, я можу це підтвердити розрахунками.

- Ми торкнулись теми цін. Нещодавно керівництво нашої держави заявило, що хоче почути звіт низки голів ОДА щодо підвищення вартості продуктів харчування по Україні. Борошно та цукор на Вінниччині також піднялися в ціні. Чи є у керівництва області можливість регулювати ціни?

- Держава сьогодні багато уваги приділила контролю цін у виробників, але практично ніякої уваги контролю за цінами в торговій мережі. Високі ціни – це проблема системи організації торгівлі. В усьому світі вже прийшло розуміння, що необхідно приймати закон про функціонування торгівельних мереж. Нещодавно такий закон прийняла Польща. Підняття ціни має бути адекватним затратним елементам складової ціни. Але ж ціна в торгівельній мережі зростає неадекватно. І ми зараз будемо з цим боротись. Ми постали перед великою проблемою: відсутності продуктів харчування, які виробляються на Вінниччині в нашій торговій мережі. Нонсенс, правда? Аграрна область... А причина тут проста: менеджери, враховуючи власний інтерес, працюють за системою накопичення того чи іншого продукту на центральних складах, базах. А потім розповсюджують по торговій мережі. Наприклад, скільки коштуватиме борошно, якщо у Вінницю його привезти з Рівного? А якщо з мукомельні, розміщеної у Вінниці? І виходить, що вартість доставки набагато вища від вартості самого товару. А вартість доставки закладається у вартість товару. Оце проблема сьогодні, і цю схему ми будемо ламати, бо так не повинно бути. Є й інша проблема, наприклад, навколо цукрових заводів створили низку посередницьких фірм, тож продукція реалізується через них, а не напряму покупцю. Там можливі різні схеми та розрахунки, і ми з цим боремось. 

Ми пішли назустріч системі торгівельних гігантів, які нині представлені у Вінниці, і вони повинні працювати в рамках, які мають бути виправданими. Бо ми повинні постачати сьогодні для області більшість своїх продуктів. Оце перший шлях до здешевлення. І на Вінниччині це реально: скорочення транспортних витрат. Бо транспортні затрати в Ужгород за 500 кілометрів й у Вінницю за 1,5 кілометра – це зовсім різні речі. А система менеджменту торгівельних мереж не передбачає цього. Тому таке законодавство, яке прийняла Польща і багато країн, нам конче необхідне.

- Є таке поняття, як землі запасу і резерву. Результати минулих років показують, що керівництво районів декларує на папері одні цифри по цих землях, а насправді непоодинокі випадки, коли такі землі засіюються, але від такого агробізнесу ні держава, ні область не отримують прибутків, та й люди, які працюють на таких землях, незахищені.

- Цю проблему породила сама держава. Було прийнято рішення, спрямоване на наведення порядку. А саме: для того, щоб державна земля мала чіткий контроль і приносила гроші в бюджет, вирішено було віддавати її з аукціону лише тим, хто заплатить більше. А от другим пунктом цього рішення не було виписано порядок проведення цього аукціону. Чи це було зроблено спеціально – важко сказати. Тому віддавши цю землю без аукціону, представник держави одразу підпадав під статтю про корупцію. Відтак, простіше було залишити її необробленою, головне, щоб не «приписали» корупцію. Тому абсолютно логічно було б виписати порядок аукціону, і це вирішить всі питання. Але цього й до сьогодні немає, і я не розумію - чому. А це ж питання одного дня – виписати порядок.

Тому ми зараз вимушено прийняли рішення сесією обласної ради про тимчасовий порядок. Це рішення незаконне, я довгий час був проти його прийняття місцевими органами самоврядування. Я розумію, що для наведення порядку воно необхідне. Але з точки зору законності воно супуречить закону.

Чому я так довго пручався і не хотів підтримувати це рішення? Бо ми маємо негативний досвід віддачі в оренду ставків, коли обласна рада прийняла рішення з порушенням законодавства, Водного кодексу і дозволила сільським радам заключати договір на оренду ставків. Пройшло вже 4 роки, а ми не можемо знайти кінці. Ми не знаємо, хто кому віддав, на який термін. В той час, як у Водному кодексі написано, що водні об’єкти - це прерогатива РДА, і тільки вони повинні ними розпоряджатись. Ні я, як заступник голови ОДА, ні управління водних ресурсів, ні управління екології – ніхто не візував цього рішення. В той же час його винесли на сесію і прийняли. І ось породили цей хаос, який триває вже 4 роки. Зараз ми на черговій сесії відміняємо це рішення, приводимо його в законні рамки, законні межі, і все – з’явиться єдина структура, яка буде розпорядником цих об’єктів.

Отак само із рішенням, прийнятим на останній сесії про тимчасовий порядок передачі цих земель, щоб не вийшло, як із ставками...

- Чи є необхідність проводити перевірку балансу земель запасу та чергову грошову оцінку землі, чи є на це кошти?

- Грошова оцінка в нас на всі 100% не проводилась, оскільки її проведення  передбачалось за рахунок бюджетних асигнувань, а їх не було. В свій час ми співфінансували цей процес за рахунок частини державних коштів, частини коштів місцевих бюджетів і в багатьох населених пунктах провели грошову оцінку земель. Але цей процес ще не завершений. Мусується питання про ринок землі, а я скажу, що ми не готові до нього, бо ми не провели ні грошової оцінки, ні повної інвентаризації. В земельному законодавстві ще багато «білих плям».

- Ви випередили моє наступне питання. А Ви прибічник чи супротивник продажу сільськогосподарської землі? Чи не стане так, що нею заволодіють два десятки людей – своїх чи закордонних інвесторів, а решта населення зможе на ній тільки працювати?

- Я не бачу в цьому нічого негативного, оскільки ми розвиваємось і хочемо жити в ринковій економіці. А вона розглядає землю, як товар. Інша проблема – як виписати законодавство про ринок землі. Якщо його недоопрацювати і дозволити продавати землю то... існує ж тіньовий ринок...

Наприклад, у європейців земля має свою ціну. Кожна країна має своє виписане законодавство. Мені імпонує Швейцарія. В цій країні дуже мало земель сільськогосподарського призначення. А земельне законодавство там виписане таким чином: будь-яка людина там має право придбати землю, навіть не громадянин Швейцарії. І от наступний пункт каже, що «для негромадянина цієї країни земля в 5 разів дорожча ніж для її громадянина». Тому якщо в 5 раз дорожчу землю закласти собівартість продукції, то ця продукція буде неконкурентноздатною на швейцарському ринку. Далі: «Землю може купити лише той, хто закінчив сільськогосподарський вуз, вчився по системі: два роки навчання - рік роботи, два роки навчання - рік роботи». Демократично? - Демократично. Правильно? -Правильно. Тому хто там власники сільськогосподарської землі? – Швейцарці. Більше того – якщо батько хоче подарувати комусь землю, він не може цього зробити, лише продати. І це для того, щоб було видно рух землі, і щоб був сплачений податок. Бо кожна подія по продажу має оподатковуватись. Аналогічно в Данії й інших країнах. Отак треба виписувати й українське законодавство.

- Ви на сьогодні є депутатом обласної ради по Липовецькому районі, провели кропітку роботу, багато зустрічались з виборцями, брали певні зобов’язання, коли балотувались. Не секрет, що у вас, як в заступника голови ОДА, більше важелів вплинути на рішення тієї чи іншої проблеми, ніж у простого депутата. Тому вам, мабуть, було легше досягти перемоги... Бо люди розуміли, що ви зможете більше зробити для району. Отож, з якими ви йшли зобов’язаннями, і що вдалось вже зробити, а що робиться зараз?

- Скажу відверто: мені було не дуже просто балотуватись, бо колеги-друзі, колеги-конкуренти відрядили мені 11 чоловік в конкуренцію... Серед них були навіть такі, які не знали, де знаходиться Липовецький район. Була організована серйозна компанія проти мене. Ті люди, про яких я навіть не міг подумати, ходили, розповідали, який я поганий, негідник і т.д. Це все було... Це з обласної ради попереднього скликання люди. Серед них - помічник Григорія Заболотного... Він був конкурентом у мене в окрузі, хоча не знав, де знаходиться Липовецький район. В чому була моя перевага? В тому, що я законослухняний, взяв відпустку і півдня був тут, на роботі, а протягом другої половини дня їздив по селах, зустрічався з людьми, об’їхав майже всі села. Були приємні випадки в селі Лукашова, коли мене люди впізнавали, бо я 12 років тому працював у Липовецькому районі головою РДА і допомагав їм у вирішенні конкретних проблем. Люди це пам’ятають, тому підтримали мене на виборах.

Мої зобов’язання були двох напрямків. Перші – загальнопартійні. Ми їх виписали в листівках: покращення медичного обслуговування, соціальних гарантій. Ми потихеньку починаємо їх реалізовувати, зараз готуємо власне бачення й озвучимо його на сесії обласної ради. Частина з них вже пройшла: щодо збільшення фінансування медицини, соціальних гарантій. А стосовно Липовецького району, то ми говорили з людьми про проблеми, які існують в кожному населеному пункті. Ми  прийшли в село, а люди скаржаться, що тут немає опалення в медпункті, сільській раді – я сказав, що ми це вирішимо. Одразу послав туди проектантів і проблему було вирішено. В селі Росоша люди просили, щоб біля магазина зупинявся автобус,  і ліхтарі горіли – немає питань! Прийшли люди із села і кажуть, що хочуть організувати художню самодіяльність, але в них немає костюмів. Ми їм одразу купили костюми. З іншого села звернулись люди. Кажуть, що автобус до них ходить двічі на тиждень, їм це незручно – просять, щоб ходив ще в п‘ятницю. Я вирішив і це питання, більше того – власник сказав, що готовий щодня їздити. Це конкретика. Те саме стосується доріг, допомоги школам і конкретно людям. Далі я планую з лютого відкрити свій кабінет для прийому мешканців району, і двічі в місяць їх прийматиму, а також планую їздити в район, зустрічатись з виборцями так само, як і перед виборами.

Головний редактор Микола ФІЛОНОВ,

газета Свобода Слова (м. Вінниця), 26 січня 2011 р.