Володимир Степанович – аксакал місцевого самоврядування, адже пропрацював головою Погребищенської районної ради Вінницької області вже 12 років. І недавно місцеві депутати знову довірили цю «булаву» представнику від Народної Партії. Не так давно В.Олексієнко відзначив пам’ятний рубіж у своєму житті – 60-у зиму, але і досвіду, й  бажання трудитися для місцевої громади ще вистачає, до нього щоразу за порадою звертаються колеги з інших районів та областей. Тож  ми говорили про успіхи та перспективи, проблеми і «гарячі точки» у соціально-економічному розвитку, наповненні бюджету, захисті населення та його працевлаштування.

«Влада ефективна лише тоді, коли життя людей поліпшується, – каже Володимир Степанович. – У такому географічно великому і розкиданому районі, як Погребищенський, добитися успіхів дуже складно. По-перше, наші села швидко старіють і працездатне населення не скрізь є, а це значить, що підтримати будь-які починання пенсіонерам з їхніми мізерними доходами, хоча саме в складчину нині громада вирішує багато своїх проблем. Ми проводимо каналізацію в райцентрі, продовжуємо реалізовувати програму альтернативного (електричного) опалення населених пунктів, ремонт доріг, шкіл, будинків культури та клубів, ФАПів. Кожна галузь має свій напрямок роботи і свій бюджет, але, зазвичай, за ці кошти багато зробити не вдається».

 - Ваше ставлення до реформи у медичній галузі, адже Вінницька область здійснює пілотний проект.

 - Вона дуже болюче торкнулася нашого району. На сесії прийнято статут, затверджено штатний розпис, а от грошей немає, бо треба провести реєстрацію центру первинної медичної допомоги. Поки це відбудеться, то невідомо, чи фінансувати його з районного бюджету, чи з обласного, чи з якихось інших джерел. Це все ще дуже сире і не зрозуміле, але повірте мені, бо вже зуби з’їв в місцевому самоврядуванні, що кожна реформа в нашій державі чомусь призводить до негативу. Боюсь і ще одного: щоб, бува, враховуючи малу кількість населення, не довелося закривати половину ФАПів. Хоча ми домовилися однозначно: поки що нічого не закривати, бо ж навіть якщо такий ФАП обслуговує 50 чоловік, то це теж живі люди і вони мають конституційне право на медичне обслуговування.

- Чи не надокучило вам очолювати районну раду?

- Переконаний, що на даному етапі саме мені треба виконувати ці обов’язки, бо маю і досвід, і велике бажання змінити життя людей на краще. З цими реформами я вже кілька разів хотів вступити в дискусію, але мене призупинили. Не погоджуюся багато ж чим. Гадаю, що вчитися в когось нам не потрібно, а треба йти своїм власним шляхом реформ, а не тим, що нам пропонують. Подивіться: провели реформу в АПК і що зробили? Керівники господарств стали міліонерами, а прості люди – жебраками. І тепер ми ще змушуємо кожного з них платити тим людям, хоча вони на нього горбляться, а не на місцеву владу. На мою думку, треба починати з найголовнішого – з економіки. Щоб ефективно працювали фабрики, заводи, різні підприємства, щоб усі по-чесному, наповнювали державний бюджет. Якщо зараз проведемо адміністративну  реформу, то частину працівників буде звільнено. Куди вони підуть? Знову ж сядуть на шию держави, а вона шукатиме кошти, щоб платити їм допомогу з безробіття, видавати по десять окладів. А все це йтиме з кишень платників податків, значить, ще важчим буде податковий прес на тих, хто їх платить. Бо якщо особа на керівній посаді, то вона часто ховає свій бізнес у «тінь», шукає шляхи як обійти закон, знайти пільги. Взагалі є ряд структур, які користуються пільговими податками. Чому?

- Щоб влада була справді самодостатньою і могла ефективно управляти територією, що, на вашу думку, для цього треба?

 - Мати дохід від підприємств, які є на цій території. Тобто, всі без винятку повинні сплачувати податки і щоб не було ні для кого жодних привілеїв. Тоді буде наповнення бюджету коштами, яких вистачить і на дороги, і на клуби, і на медикаменти.

- Як ви собі уявляєте розвиток промисловості на території Погребищенськонго району?

- Треба відновити роботу цукрозаводу, яка зараз призупинена, бо не достатня бурякосіюча зона. Господарства є, але вони мають орендарів і знайти цю землю практично неможливо. Але цей завод мав півтисячі працівників і його «консервація» – велика втрата для місцевого бюджету, не кажучи вже про конкретних людей. Не на повну потужність працює маслосирзавод, який може переробляти за зміну 150 тонн молока, а натомість заготовляє 25 тонн. На жаль, молоко в населення, яке отримує понад 5,5 тисяч корів, нині забирає ще близько десяти підприємств з інших районів і навіть областей, а в господарствах корів немає – лише 1800 голів. Та й навіть цієї кількості було б достатньо, якби вона потрапляла лише на наш завод (було б 60-70 тонн молока).

- На часі – будівництво тваринницького комплексу, чи не так?

- Звичайно, відновити розвалини вже нереально. Ми залучаємо інвесторів, сушимо мізки над тим, як зайняти людей і звідки брати податки? Звичайно, є в планах будівництво потужного тваринницького комплексу, але чи так станеться?

Спілкувався М.Маценко,

Погребищенська районна газета «Колос» (Вінниччина),

 №7 від 10.02.2011р.