Чернігівщина славна не лише своїми старовинними літописами, мальовничими просторами, іменами славетних постатей вітчизняної і світової історії та визначальними подіями минувшини. Ще вона може пишатися розмаїттям самобутніх місць, одним із яких – чи ненайбільш унікальним – є Національний історико-культурний заповідник «Качанівка», на життя і розвиток якого уже 10 років активно впливає генеральний директор, заслужений працівник культури України, депутат Ічнянської районної ради від Народної Партії Володимир Борисович Буренко.
   Час – невпинний, хочемо ми того чи ні. Тому людство й визначило його як мірило, завдяки якому чи не найяскравіше проглядаються відповідні зміни і зрушення в певному процесі. Історія людства – це зафіксовані в часі події і явища, які визначили її становлення і розвиток. Саме такій історичній пам’ятці присвячена наша публікація: 30-річчю заснування Національного історико-культурного заповідника «Качанівка».
   Про Качанівку написано й знати чимало. І не дивно, бо на сьогодні це чи не єдина збережена дворянська садиба кінця ХУІІІ – початку ХХ ст. в межах сучасної України, що має досить цікаву й самобутню історію. А нині це Національний історико-культурний заповідник, який є правонаступником тих власників, які свого часу створили цю перлину садибно-паркового мистецтва.
   Головні завдання заповідника – це музеєфікація «Качанівки» як дворянської садиби. Завдання це було не з легких, оскільки садиби і її власники довгий час залишалися забороненою темою в радянський історії. Проте хоч як би перешкоджала тодішня партійна номенклатура, мистецька і наукова інтелігенція постійно виносила на широкий загал питання щодо збереження палацово-паркових комплексів і визнання їх нашою культурною спадщиною. Одним із перших, хто підняв це питання в Україні в 70-х рр. ХХ ст., був письменник-публіцист Анатолій Дрофань, який у своїх історичних романах «Таємниця голубого палацу», «Музи кохання» описував дворянську садибу як культурно-мистецький осередок. Його думку підтримав письменник М. Стельмах, народний художник УРСР О. Лопухов, композитор, народний артист СРСР П. Майборода та інші. Як наслідок, у правлячих колах радянської України було прийнято рішення створити музейний заклад, який би презентував дворянську садибу. Свій вибір зупинили на Качанівці бо в Україні це не лише найкраще збережений садибний комплекс кінця ХУІІІ – початку ХХ ст., а й місце, яке має глибоку культурно-мистецьку спадщину. В затишку качанівських алей творили М. Глінка, Т. Шевченко, М. Гоголь, І. Рєпін та ще багато славетних постатей. Тож згодом світ побачила постанова Центрального Комітету Компартії України і Ради Міністрів Української УРСР від 24 листопада 1981 року за № 584 про створення Державного історико-культурного заповідника «Качанівка».
   Так розпочався новий розділ в історії садиби, тому що головною метою існування цього закладу стало відтворення «Качанівки» як культурно-мистецького осередку. Усвідомлюючи це, перший директор заповідника Г. Міщенко узяв курс на реставрацію архітектурного комплексу і збереження паркових насаджень. Молодий колектив створював науково-теоретичну базу, без якої не можливо уявити життя заповідника. Це знайшло своє відображення у створенні проектів відновлення та пристосування споруд, формуванні наукового архіву та фондів заповідника. Враховуючи те, що більшість науковців були не місцевими жителями, керівництво заповідника взяло курс на створення житлового фонду. Це не просто забезпечило працівників власними оселями, а й дало змогу їм осісти тут. І хоча не все задумане було втілене в життя, - бо на те були об’єктивні і суб’єктивні причини, - заповідник відбувся не як суто формальна установа, а як повноцінна структурна організація такого рівня.
   Кінець 80 – 90-х рр. був скрутним не лише для заповідника, а й для більшості населення України. Часта зміна директорів та нестабільність внутрішнього життя «Качанівки», не сприяли поліпшенню стану справ. До критичного стану життя „Качанівки” дійшло і через хронічну нестачу коштів та нестабільність у різних галузях життя молодої держави. Але й тоді в заповіднику намітилися певні позитивні зрушення. У 1994 році за сприяння Міністерства федеральної землі Баварія та Благодійного фонду Зайгеля було проведено реставраційні роботи в качанівському палаці, зокрема, відреставрована парадна їдальня, підготовлено до реставрації кімнату «Ліхтарик» тощо. Слід зазначити, що ще раніше було поновлено службу в садибній церкві Св. Георгія Хозевіта. А ще «Качанівка» стала місцем паломництва мистецької інтелігенції. У 1999 році відбулася історична подія: приїзд нащадків родин Тарновських та Харитоненків – дореволюційних власників «Качанівки». Ці символічні візити засвідчили, що без зв’язку з минулим не можливо уявити майбутнього становлення і розвитку «Качанівки» як музеєфікованої дворянської садиби та культурно-мистецького осередку. Під враженням від побаченого нащадки Тарновських, що проживають у Шотландії, започаткували благодійний фонд «Друзі Качанівки», мета якого акумуляція фінансових ресурсів для реставрації заповідника.
   Знаковим став і приїзд до «Качанівки» влітку 2000 року найвищих керівників нашої держави на чолі з тодішнім президентом України Леонідом Кучмою. Президент був щиро вражений красою качанівської садиби, про що говорить відгук в альбомі для відвідувачів: «Щиро вражені цією перлиною української історії та нашого національного буття. Переконані, що вона має бути відродженою. Без цього важко уявити відродження України». По від’їзді з садиби Леонід Данилович дав завдання керівникам усіх рівнів докласти максимум зусиль для відродження цієї пам’ятки. А згодом, згідно з Указом Президента України від 27 лютого 2001 року заповіднику надано статус національного. Це відразу не вирішило всіх його проблем, але підтвердило визнання державою вагомості і значення «Качанівки» для України. Тож з 2001 року розпочалася поступова реставрація архітектурного комплексу садиби.
   Протягом наступних років у палаці, садибній церкві, південних службах та інших спорудах проводилися ремонтно-реставраційні роботи. У рамках Проекту підтримки соціального захисту у квітні 2000 р. зусиллями уряду України та Світового банку був створений Український фонд соціальних інвестицій. У квітні 2004 року за сприяння цього фонду та місцевої районної влади було відновлено втрачену малу паркову архітектурну форму – човнову пристань, яка є однією з окрас парку.
   У 2004 році у качанівській садибі сталася знакова подія. Під егідою Міністерства культури і мистецтв України було започатковано проведення літературно-мистецького свята «Качанівські музи». Цей захід ознаменував собою відродження на качанівській землі культурно-мистецьких традицій минувшини. Час показав, що свято прижилося і отримало свого шанувальника. Це й не дивно, бо на сцені цього форуму виступали провідні колективи та виконавці України: хор ім. Вірьовки, ансамбль пісні і танцю «Сіверські клейноди», заслужена артистка України Ірина Шинкарук, народний артист України Віктор Гуцал та інші. В 2011 році свято проводилося за безпосереднього сприяння керівництва області та району.
   Не можливо оминути увагою той факт, що в листопаді 2004 році заповідник за підтримки районного керівництва було повністю газифіковано. Запалення символічного факелу ознаменувало завершення довготривалого процесу, розпочатого ще на початку 90-х рр.
   Важливим напрямком діяльності заповідника є розвиток в ньому наукової думки. Завдяки зусиллям науковців за останні 5 років було проведено три наукові конференції з проблем садибознавства, під час яких учені з різних куточків нашої країни і близького зарубіжжя обмінялися думками і власним досвідом. Таким чином, «Качанівка» стає не лише культурно-мистецьким, а й науковим осередком.
   Позитивною тенденцією у розвитку заповідника є його перетворення на широко відомий туристичний об’єкт. З року в рік «Качанівку» відвідує дедалі більша кількість людей, яким небайдужа історія рідного краю. Так, за 2011 рік тут побувало понад 30 тисяч відвідувачів. Усі зацікавлені відкривають для себе качанівську пам’ятку завдяки поширенню сучасних інформаційних технологій. Відповідаючи вимогам часу, заповідник має свій веб-сайт: kachanovka.com.ua, на якому розміщено всю необхідну інформацію.
   Кількість поціновувачів «Качанівки» з року в рік зростає. Це є найбільшим визнанням досягнень заповідника протягом останніх 30 років. Підтвердженням цьому є той факт, що качанівський палац став фіналістом всеукраїнської акції «Сім чудес України». Місце, яке посяде наш заповідник, визначить голосування, що проводиться на сайті: 7chudes.in.ua. Але той факт, що на даний час із 21 номінанта «Качанівка» займає 5-те місце, свідчить про те, що пройдена відстань у три десятиріччя є не марною тратою часу, а плідним процесом розвитку та становлення заповідника – перлини української культури.

Тарас Шевченко,
заступник генерального директора з науково-дослідної роботи Національного історико-культурного заповідника «Качанівка»
(Чернігівська обл.)