Загинув Михайло Сирота... Україна втратила не лише талановитого та врівноваженого політика, пішов з життя “батько Конституції”. Михайло Дмитрович вмів вести професійну дискусію та прислухатися до чужих думок, і його бракуватиме не лише його родині, колегам, а й опонентам – адже у фаховій дискусії більше шансів народитися істині. Смерть Сироти навряд чи зупинить атаки на Основний Закон – сьогодні представники політичних сил, що претендують на здобуття монопольного становища у державі, готуються до чергової спроби переписати Конституцію під себе

Трагічна загибель відомого парламентарія змусила українських політиків хіба що на мить призупинити підготовку до нового політичного сезону. За всіма ознаками країна стрімко влітає до періоду затяжної кризи, каталізатором якої стане президентська кампанія, яка де-факто стартувала. Політики наче поспішають розпочати сутичку, щоб не страждати докорами сумління з приводу її доцільності. Фаворити майбутніх перегонів та амбітні новачки сповнені рішучості нікого та нічого не шкодувати протягом наступних 15-18 місяців. Всі добре розуміють: ставка у цій боротьбі - не лише президентське крісло, а й можливість суттєвої зміни політичної системи держави, моделі її розвитку.

Команда діючого Президента докладає титанічних зусиль для порятунку його потопаючого рейтингу. Заради цього Юлію Тимошенко практично звинуватили у державній зраді, а сам Віктор Ющенко взяв на озброєння риторику та манери військового вождя і практику ухвалення рішень, що не дають простору для політичного маневру. Шкода, що лідерові країни бракує смаку та досвіду, щоб зрозуміти, наскільки не гармонійно виглядає нерішучий політик у камуфляжному однострої. Ющенкові виявилось не до снаги відшукати власну лінію ефективної поведінки, закласти підвалини гучно обіцяних перетворень, але його команда не збирається викидати білий прапор. Парадоксально, але останні дії Банкової можуть допомогти намалювати на білому тлі червоне серце, адже звинувачення на адресу Юлії Тимошенко можуть обернутися для неї позитивом.

Навіть доведені звинувачення на адресу Тимошенко у врахуванні інтересів Росії не означатимуть для прем’єра втрати рейтингових позицій: її електорат вірить у непогрішимість свого вождя. Тому, власне, Юлія Володимирівна не поспішає давати відсіч “наклепникам з Банкової”. Її команда взяла курс на згортання конфлікту, прагне спустити ситуацію на гальмах. Тим часом прем’єр продовжує грати роль Попелюшки державного значення, зосередившись після своєї таємничо-несподіваної відпустки на ліквідації наслідків повені та розвиткові сільського господарства. Тимошенко демонстративно не брала участі у військовому параді з нагоди Дня незалежності, ніби нагадавши, що вона виступала проти проходження військової техніки центральними вулицями Києва.

Вже найближчим часом лідеру БЮТ прийдеться вирішувати низку інших питань загальнодержавної ваги. Вона встигла пообіцяти ухвалення змін до бюджету-2008, спрямованих на збільшення асигнувань на розвиток транспортної мережі країни. На часі і початок бюджетного процесу з прицілом на 2009 рік. Не виникає сумнівів, що Президент наполягатиме на збільшенні фінансування потреб розвитку Збройних Сил, але не очевидно, що ці заклики будуть підтримані депутатським корпусом. У всякому разі риторика лідера Партії регіонів Віктора Януковича дає підстави сумніватися у його прагненні стати зручним політичним партнером тезки-Президента.

Янукович вирішив нагадати всім, що був фаворитом Кремля у президентських перегонах 2004 року, і не збирається поступатися іншим політикам. Його надії підживлюються не лише особливостями української політики, а й розглядом справи про законність існування коаліції у Конституційному Суді. “Регіонали” готові до нових переговорів, хоча і не зацікавлені у здобутті влади саме сьогодні, коли економічні проблеми можуть змести будь-якого політика з політичного Олімпу. Проте Віктор Федорович ніколи не відрізнявся гнучкістю, про що свідчить і його заклик до визнання Україною незалежності Південної Осетії та Абхазії. Події на Кавказі і без того продемонстрували неспроможність вітчизняної еліти до мобілізації заради національних інтересів, подальша “кавказиція” наших політиків матиме катастрофічні наслідки.

У війні всіх проти всіх, що охоплює Печерські пагорби, може бути лише один переможець. Тимошенко має непогані стартові позиції, проте їй бракує стратегічного бачення ситуації, а зобов’язання, роздані спонсорам БЮТ, частково обмежують її простір для маневру. Янукович, і про це говорять багато експертів, фактично вибрав свій електоральний потенціал і вже практично “йде з ярмарку”. Ющенко демонструє дива нераціонального використання президентської посади для розвитку політичної кар’єри. Україні потрібні нові політичні гравці – не холодні прагматики чи бізнесмени від політики, а патріотичні професіонали.