Гендлювати на депутатській недоторканності останнім часом стало модно. Згадуються часи, коли все було з точністю до навпаки. Бізнесмени боролися за місце в парламенті лише для того, щоб отримати "дах" інституту недоторканності.

Згодом корупція в країні сягнула таких небачених вершин, що недоторканність сама по собі перестала бути потрібною. Адже коли кожен має компромат один на одного, то, даруйте, до чого тут недоторканність. Вона є необхідністю лише як зайва козирна карта, і не більше. У всьому цивілізованому світі недоторканність – гарантія діяльності опозиції та представників вищої влади, аби запобігти можливому тиску на них з метою ухвалення з їх боку упереджених рішень. У нашій країні недоторканність стала додатковим правом, яке можна використовувати для того, щоб не виконувати Закон і робити те, що заманеться. Саме тому, збагнувши, який це добрий піар-хід для виборців, помаранчеві вирішили ініціювати її скасування. Однак вони не уточнювали, що саме мається на увазі. Крім того, депутатська недоторканність уже стала своєрідним рудиментом, бо нині і без неї можна купити суди, домовитися з правоохоронними органами. Можна робити в країні те, що хочеться, а потім безперешкодно покинути її межі. Це все вирішується просто.

Таким самим рудиментом стали депутатські пільги, особливо на житло, на безкоштовний проїзд у міському транспорті тощо. Які ще пільги потрібні, коли більшість депутатів має розкішні автівки, та не одну-дві, а цілі автопарки, а деякі навіть власні гелікоптери та літаки. А про житло просто смішно говорити. Наявність цієї пільги просто вражає, наче до Верховної Ради України обирають безпритульних і жебраків. Скориставшись тим, що для суспільства ця тема є актуальною, помаранчеві вирішили розкрутити її напередодні виборів. Навіть обіцяли розглянути її в першу чергу. Однак до цього питання парламент повернувся лише тепер.

 Завдячуючи голосуванню фракції «Блок Литвина», Верховна Рада 20 березня змогла повернутися до розгляду законопроекту про внесення змін до Конституції щодо ліквідації недоторканності окремих посадових осіб. А це - понад сім тисяч громадян, включаючи й народних депутатів України. "Ми стояли і стоїмо на тому, що в Україні не повинно бути касти недоторканних. І сподівалися, що в цьому нас підтримують представники коаліції. Адже політичні сили, які до неї входять, декларували це у своїх гаслах під час виборів. Втім, громадськість вкотре побачила лише імітацію виконання передвиборних зобов’язань, коли коаліціянти відмовилися голосувати за законопроект, який стосується усіх осіб, що мають привілейований статус", говориться в заяві цієї фракції.

І справді, якщо вже скасовувати недоторканність, то для всіх, а не лише для депутатів. Навіщо недоторканність суддям й іншим привілейованим? Багато в нас посадили за грати міністрів керівників різних гілок влади? Чи, може, у всіх, крім депутатів, руки, «які нічого не крали»? Тоді чому правоохоронні органи скаржаться саме на депутатську недоторканність, яка нібито їм заважає ефективно працювати. Ось і випала б для них нагода показати на що вони реально здатні. Київський мер Черновецький не має недоторканності, але поки що його не заарештували, хоча наші браві правоохоронці наводять просто масу фактів про його корупцію.

Яку позицію з цього приводу займає Президент? Він був за те, щоб скасувати недоторканність і пільги депутатам. Тож чому з Банкової не надійшов законопроект про скасування цих гарантій і для Президента та його чиновників заодно? Хіба не Президент говорив про те, що перед законом мають бути рівні всі? Що, так уже конче необхідна недоторканність для них? Що, наступного дня їх заарештують? Чи, може, вони цього і бояться?..

ПЕТРО ПОЛУМ'ЯНКО
«Народна» №13 (137) від 29 березня 2008 р.