ОЦІНКИ Й ПРОГНОЗИ: ПОГЛЯД ЗСЕРЕДИНИ

Минулої п’ятниці народні депутати України шостого скликання фактично завершили свою першу сесію і розійшлися на короткі зимові канікули, аби 5-го лютого – перед тим як урочисто відкрити другу сесію – провести процедуру закриття сесії попередньої. У кулуарах Верховної Ради кореспондент «Народної» поспілкувався зі слугами народу, а також побував на цілий низці «круглих столів», де експерти і політики не тільки давали свої оцінки ефективності роботи парламентаріїв на старті нового сезону, але й висували прогнози щодо «тривалості життя» нинішнього складу Ради, а ширше – й подальшому розвитку політичних процесів у країні, в контексті нашої перманентної політичної й конституційної кризи.

ОЦІНКИ Й ПРОГНОЗИ ВІД ДЕПУТАТІВ…

Тарас Чорновіл, ПР:

– На початку мені хотілося б пригадати 2006 р., коли стартував черговий етап політичної реформи. Тоді Президент, бажаючи вплинути на урядові рішення, кожен раз ніби вибачався, мовляв, мова не йде про якість директиви Кабміну, це – лише поради. Нині в інформаційному просторі тільки й чути: «Президент дав доручення уряду». І якщо за прем’єрства Януковича протистояння між гілками влади носило відвертий характер, то нині, в ситуації з політичними союзниками, усе перемістилося до кулуарів і має характер залаштункових інтриг, при цьому публічно самі коаліціянти демонструють єдність лав. Через ситуацію конституційної і правової невизначеності, яку ми спостерігаємо у державі, логіка політичної доцільності не завжди спрацьовує, тому вже рік я намагаюся не робити якихось прогнозів. Тим не менш, цілком можливо, що через рік нинішня коаліція розпадеться, і тоді ми вступимо у досить тривалий період входження у підготовку та проведення (даруйте за каламбур) чергових – позачергових парламентських виборів. На щастя, за будь-яким розвитком подій у нас не має відбутися якогось громадянського конфлікту, бо суспільство та економіка давно вже живуть окремо від влади.

Владислав Каськів, НУНС:

Я категорично проти застосування імперативного мандата. І річ не у розстановці політичних сил, це – питання наріжних принципів життя, бо ми все ж живемо у демократичній країні, яка нібито сповідує європейські цінності. Хоча, враховуючи необхідність цементування демократичної коаліції, я розумію логіку тих людей, які відстоюють цю ідею. Але тактичні інтереси не повинні переважати над стратегічними. Можливий компроміс у вигляді тимчасової дії імперативного мандата, доки не буде прийнято нову процедуру делегування людей у представницький орган, хоча б у вигляді відкритих регіональних списків кандидатів. З іншого боку – практика позбавлення депутатського мандата депутатів місцевих і регіональних рад вже застосовується. Хоча, зрозуміло, що природа представництва у законодавчому органі влади і у місцевих радах – принципово відмінна.

Сергій Сас, БЮТ:

– Кожна перша парламентська сесія будь-якого скликання дуже насичена організаційними питаннями. До того ж спостерігається міжфракційна притирка депутатів, відбувається напрацювання тактики дій кожної з фракцій. У зв’язку з тим, що влада й опозиція помінялися місцями, зараз відчувається спроба останньої знайти своє місце у парламенті, владна коаліція теж переформатовує свої шеренги, для того щоб ефектніше продемонструвати своїм виборцям готовність виконувати свої передвиборні обіцянки. Щодо повсякденної роботи на сесійних засіданнях, блокування трибуни і таке інше. Як депутат, що не перше вже скликання працює у складі регламентного комітету, відзначу: на жаль, ми досі не навчилися чітко виконувати передбачену процедуру. Маємо регламент – тому потрібно суворо додержуватися кожної її норми. Часто, посилаючись на досвід інших країн, запитують: чому не надати регламенту статус закону? Дійсно, багато держав мають такий закон, у деяких – кодекс парламентської поведінки прописаний у Конституції.

Олесь Доній, НУ-НС:

– Спостерігаємо різні тенденції: з одного боку, триває боротьба за парламент, а з іншого – відчувається намагання все більше дискредитувати парламентаризм у країні. Мабуть, цього року будемо відслідковувати як, подібно маятнику, відбуватиметься почергове посилення того чи іншого політичного гравця.

Катерина Ващук, Блок Литвина:

– Щодо формального боку, то перші сесії кожної нової Ради мало чим відрізняються між собою. Якщо ж давати оцінку змістовній – тобто законодавчій роботі своїх колег, мені прикро, що позиція нашої фракції по земельному питанню не знайшла підтримку більшості. Нагадаю, ми виступали за те, щоб продовжити дію мораторію на продаж земель сільськогосподарського призначення принаймні до 2010 року, доки повністю не буде здійснено кадастр усіх земель і не впроваджені механізми їхнього цивілізованого ринку. Натомість свою позицію опоненти мотивували певними засторогами на шляху до продажу землі, які внесені у Закон про державний бюджет. Але цей документ чинний протягом року і невідомо чи увійде норма про мораторій у Закон про бюджет уже наступного року.

Ігор Шаров, Блок Литвина:

– Звісно, що ні особистого задоволення, ні відповідних позитивних оцінок першій сесії я дати не можу, бо відчувається великий борг народних обранців перед виборцями. Водночас хочу відзначити, що наш блок робив усе, аби стабілізувати парламентське життя, налаштувати своїх колег з інших фракцій до конструктивної роботи. Як відомо, серед програмних пунктів, з якими ми йшли на вибори – відновлення мажоритарної системи виборів. Як же реалізувати це положення нашій хоч і згуртованій, але невеличкій фракції? Під час обговорення цієї проблеми на одному з останніх засідань фракції ми підтримали пропозицію нашого лідера Володимира Литвина – розглядати це питання у комплексі: одночасно скасувати недоторканність не лише депутатів, а й інших державних осіб, у пакеті проголосувати про зміни у виборчому законодавстві й про припинення повноважень нинішньої Ради і йти на вибори нового складу парламенту вже за новою системою, аби виборець бачив у народному обранці особистість і постійно мав би з ним контакт.

Михайло Сирота, Блок Литвина:

– Ще у 2004-му році, коли були прийняті зміни до Конституції, які фактично стравили між собою посади Прем’єра та Президента, а також було прийнято закон про вибору парламенту на пропорційній основі за закритими списками політичних партій, багатьом стало зрозуміло, що запроваджені зміни призведуть до паралічу роботи законодавчого органу влади. Тому в 2005-му році я звертався із відкритим листом до Президента і Прем’єра, де попереджав, що ці новації зроблять Верховну Раду недієздатною. Намагання врегулювати конституційний конфлікт між Президентом і Прем’єром у вигляді прийняття нової редакції закону «Про Кабінет Міністрів України» привело тільки до інтенсифікації процесу паралізації роботи Ради. Вона була розпущена, обрано нову, і сьогодні ми можемо з гіркотою констатувати, що де-юре парламент існує, а де-факто його в нас немає, оскільки ті ж механізми, які блокували роботу Верховної Ради п’ятого скликання паралізують і роботу Ради шостого скликання. І не так суттєво – яка саме опозиція блокує роботу – помаранчева чи синьо-біла, факт залишається фактом. Більш того, ті тенденції, які виявляються в ініціативі запровадити механізм імперативного мандата для законодавців, зняти депутатську недоторканність, залишивши її у Президента, суддів Конституційного Суду та іншої юрисдикції, свідчать, що триває робота по повному знищенню парламентаризму в державі – основи демократичного розвитку суспільства у будь-якій країні. Вихід з такого глухого кута мені бачиться на шляху реалізації двох факторів. Потрібно, насамперед, завершити конституційну реформу, знявши протиріччя, які існують у повноваженнях Президента і Прем’єра і змінити систему формування парламенту, як мінімум, хоча б шляхом запровадження відкритих списків кандидатів, щоб депутат був підпорядкований не політичним лідерам, а громадянам, які його обирають. Рецепт простий, але оскільки ситуацію контролюють декілька олігархічних кланів, які представлені у трьох мегафракціях, зрозуміло, на це вони не підуть, бо сьогодні вже розпочалася боротьба за президентське крісло, яке дозволить переможцям дорозподілити залишки державної власності в інтересах цих структур.

У наступному номері газети у другій частині оцінок і прогнозів щодо розвитку парламентаризму в Україні ми познайомимо читачів із думкою експертів і народних депутатів України попередніх скликань.

ОЛЕКСАНДР ВОРОНІН

 НАШІ ВИБОРЦІ – НАША СИЛА І ЗАХИСТ

Микола Олександрович Гудков – доктор філософії, член Нью-йоркської академії наук, голова профкому Інституту філософії НАНУ, президент Всеукраїнської громадської організації „Демократичний центр”, депутат Голосіївської районної ради, де очолює комісію з питань місцевого самоврядування, інформаційної політики та зв’язків з об’єднаннями громадян, голова центру самоврядування Голосіївського району. Має понад 24 роки науково-педагогічного стажу, десятки публікацій з філософії та декілька монографій.

За словами Миколи Олександровича, він проста людина, яка всього в житті домоглася сама. Закінчив університет, має п’ять років викладацької роботи в студентській аудиторії. Пройшов школу армійської служби. Аспірантура, захист дисертації. Вчений, старший науковий співробітник Інституту філософії НАН України.

Філософія і громадська діяльність, як мовиться, поряд ідуть. І як людина глибоко мисляча, Микола Олександрович зробив вибір своєї партійної приналежності цілком усвідомлено. З квітня 2005 року – він член Народної Партії. Охоче розповів газеті про свій „шлях у партію” та роботу партійної організації Голосіївського району.

Нас, депутатів районних у м.Києві рад, десь по два з кожного району, прийняв Володимир Литвин, попри те, що був на той час Головою Верховної Ради, людиною надзвичайно зайнятою. Він тільки очолив партію. Розмова була діловою, конструктивною, і ми зробили свій вибір на користь Народної Партії та її лідера, який особисто для мене є незаперечним авторитетом, як інтелігентна людина, досвідчений та порядний політик, що досить рідко поєднується в українському політикумі.

Вона не відноситься до рейтингових. За „спиною” рейтингу, як кажуть, не сховаєшся. Члени Народної Партії у більшості самостійні, самодостатні люди, які досягли успіху в житті, зробили кар’єру і тепер прагнуть допомагати іншим, реалізуючи програмні цілі партії.

На виборах 2007 року я очолював виборчий штаб у Голосіївському районі. Партійна організація фактично за рік потроїла результат: замість 2,98% у 2006 році Народну Партію підтримало 9% мешканців району. Ми отримали в загальну скарбничку 9 тисяч голосів. Це другий результат по місту. У Голосіївському районі багато академічних установ, інтелігенції, студентства. Це і визначило такий результат, який відповідає на 100 відсотків реальній картині популярності партії.

А найголовніше, що ми зуміли дійти до людей. І на відміну від рейтингових партій, де „балом править” адмінресурс, ми підтверджуємо статус-кво партії знизу, тобто реальними показниками прихильності і симпатії наших конкретних виборців.

Ось чому, окрім того, що ми сповідуємо загальні демократичні та соціальні ідеали, наші однопартійці займаються конкретними справами з конкретними людьми. До нас ідуть виборці зі своїми проблемами і ми надаємо їм гуманітарну допомогу, залучаючи спонсорів, допомагаємо морально і юридично захиститися від безчинства і безвідповідальності чиновників.

Ось один з прикладів. Районна влада вирішила провести „комунальний експеримент”: два центральних ЖЕКи замінити приватною структурою. Ми передбачали, що нічого з цього не вийде і під час підготовки та прийняття рішення протестували. Мешканці зібрали близько тисячі підписів. Та чиновники не врахували думки людей і вчинили на свій розсуд. Незабаром наші найгірші передбачення підтвердилися. Не пропрацювавши й трьох місяців приватна структура збанкрутіла і довелося повернутися до попередніх структур. Результат такого до кінця не продуманого експерименту – відсутність нормального обслуговування житла впродовж року. А від цього потерпали насамперед жильці.

Серед позитивних форм роботи наших депутатів – укладання договорів з активом чи будинковими комітетами з метою комплексної опіки та турботи про мешканців. Отже, депутати, об’єднавши зусилля та кошти, знайшовши підрядника, роблять комплексні ремонти під’їздів, дверей, ліфтів, дитячих майданчиків. Тобто доводимо будинки „до ума”, облаштовуємо територію, організовуємо роботу консьєржів тощо.

Намагаємося допомагати мешканцям відстоювати свої права перед забудовниками. Робити це надзвичайно складно, бо в чинному законодавстві немає механізму захисту мешканців від забудовників на випадок завдання шкоди будинку чи окремим помешканням, у тому числі в отриманні компенсацій. Це хвилює людей, і ми будемо активно допомагати їм і надалі. Щоб „відпрацювати” аванс, який надали нам 9 тисяч наших виборців.

Люди нам довіряють усе більше. До нашої депутатської фракції у райраді входять авторитетні люди – директор школи, два заступники голови адміністрації, голови депутатських комісій. Деякі з них обираються вже втретє. Їх обирали, коли ще вибори проводилися за мажоритарною системою, Не забули й зараз, тому що обранці не поривали зв’язків з людьми. Тобто і наша фракція, і подібні в інших районах столиці виникли не на порожньому місці, а мають міцне підґрунтя тісної взаємодії та співпраці з населенням.

Це ще раз переконує в тому, що малочисельна партія дає можливість робити самих себе, бути ближче до людей.

Дуже важливо, що ми все ж стали парламентською партією, і наші лідери мають можливість з трибуни Верховної Ради вести полеміку, озвучувати і відстоювати наші позиції та інтереси.

Тобто, я вважаю, що наша партія зараз на підйомі, користується довірою та популярністю в народі. І наше завдання – виправдати цю довіру та примножити її.

«Народна» №5 (129) від 2 лютого 2008 року