Питання житлово-комунального господарства дедалі більше стає темою загальносуспільного обговорення. Вражаючим є той факт, що підприємства житлово-комунального господарства сьогодні є найбільш технічно відсталою галуззю економіки з великою кількістю проблем, унаслідок яких з кожним днем зростає небезпека техногенних катастроф. Також постійно погіршується якість послуг, що надаються споживачам, оскільки з року в рік підприємства функціонують в умовах збитковості. Але рідко хто з нас замислюється над тим, як нині утримується наш житловий фонд, дороги, міські території, чи вистачає грошей, які надходять за житлово-комунальні послуги на утримання цього величезного господарства. Про реформування житлово-комунального господарства, його основні проблеми, перспективу роботи об’єднань співвласників багатоквартирних будинків і не лише ми попросили розповісти на сторінках нашої газети народного депутата України від Блоку Литвина, заступника голови Комітету Верховної Ради України з питань будівництва, містобудування і житлово-комунального господарства та регіональної політики Валерія Олексійовича Баранова.

 Валерію Олексійовичу, якими Ви бачите перспективи реформування у сфері житлово-комунального господарства?

Про стан житлово-комунального господарства вже не один раз описано, оскільки увесь цей механізм дійшов до технічно зруйнованого стану. Вже багато років після часів радянської влади практично ніяких ресурсів на його відродження та технічну модернізацію ніхто не виділяв. У радянські часи діяла система, яка працювала. Вона відрізнялася від нинішньої тим, що були чітко визначені джерела фінансування цієї галузі: перше – це квартирна плата, яку сплачували громадяни; друге – це гроші, які виділялися органами місцевого самоуправління і третє – кошти з місцевого бюджету. Окрім того, більша частина житлового фонду перебувала на балансі державних підприємств та організацій. Тому заводи та фабрики самі утримували житловий фонд або виділяли колосальні кошти на ці потреби. Квартирна плата в радянські часи становила приблизно 15% фактичних витрат, тобто майже 85% фінансувала держава, місцева влада, заводи і фабрики. А коли Радянський Союз розвалився, ті 15% так і продовжували сплачувати громадяни, а ось 85% зникли…

Що стосується реформування у сфері житлово-комунального господарства, то ми переконані, що зміни мають розпочатися. Сама програма реформування давно вже готова, оскільки готувалася ще попередніми урядами. Нічого нового в неї вносити не потрібно, її необхідно приймати. Її готували професіонали та спеціалісти, інша справа, що її ніхто не хотів виконувати. Для того, щоб цю реформу реалізувати, слід прийняти низку революційних законів.

Розумієте, у нас економічно обґрунтовані, підготовлені закони не приймаються з популістських міркувань. Усі пострадянські країни вже давно провели реформи всіх галузей свого господарства, зокрема й житлово-комунального, та й забули про це. А у нас якось і хочеться в Європу, але при цьому за принципом колективної безвідповідальності, за принципом всенародного щастя, невідомо, за чий рахунок, і в очікуванні дива.

 А якими, на Вашу думку, мають бути нові стандарти якості житлово-комунальних послуг?

Поняття стандартів у кожного своє. Напевно, ми маємо говорити про мінімальні стандарти якості житлово-комунальних послуг. На мою думку, обов’язково повинен сплачуватися санітарний мінімум, а кожен громадянин має сплачувати за своє житло та визначати той перелік послуг, який йому потрібен. Всього існує 26 видів послуг. Нині в Україні ніхто 26 видів послуг не надає, в основному 9. Бо, якщо надавати 26, то тариф буде в 10 разів більшим. Тому громадяни повинні самі обирати обсяг послуг, які вони хочуть отримувати та здатні оплачувати. Наприклад, у нас в деяких містах тарифи на житлово-комунальні послуги в кожному будинку встановлюються окремо. Тобто, якщо в місті 1000 будинків, то встановлюється і 1000 тарифів, що є правильним. А санітарний мінімум, це те, що зобов’язані надавати всім, наприклад, освітлення під’їзду, його прибирання, прибирання прилеглої території, вивезення сміття, перевірка каналів та дератизація (знищення щурів та мишей). Цей мінімум повинен забезпечувати нормальний санітарний стан у під’їзді. На моє переконання, ці стандарти мають бути передбачені законом для всіх. А всі інші послуги повинні надаватися громадянам за бажанням. Наприклад, якщо громадяни хочуть аби у їхньому будинку кожні 10 років робили капітальний ремонт, вони повинні сплачувати щомісяця певну кількість коштів відповідно до тарифу, які відкладатимуться на цю послугу. Так само, як обирається пакет послуг підключення до цифрового телебачення.

Дехто вважає, що головним напрямком реформування ЖКГ має стати істотне підвищення енергоефективності як головного інструменту боротьби зі зростанням тарифів. Яка Ваша думка з цього приводу?

Цілком підтримую таку ідею, але цю проблему необхідно розділити на дві частини. Вважаю, що держава повинна опікуватися соціальною сферою, наприклад школами, дитячими садочками, лікарнями, які утримуються за рахунок бюджету, оскільки саме там багато проблем. Наші підприємства не розв’яжуть цієї проблеми без державної підтримки.

Держава повинна стимулювати енергозбереження в приватному секторі, в багатоповерхових будинках і так далі. Тому необхідно сприяти тому, щоб усі встановлювали лічильники. Оскільки ніякої економії не буде, поки не встановлені прилади обліку. Необхідно стимулювати встановлення таких приладів.

Завдання влади полягає в тому, щоб створювати системи та механізми управління, а також певні системи дій. Тобто, наприклад, якщо наше об’єднання співвласників багатоквартирних будинків вирішило побудувати міні-котельню, то держава має допомогти у цьому, взяти на себе співфінансування або сплату відсотків за банківський кредит. Така підтримка держави зацікавить людей. Врешті-решт це буде економія для людей, для держави, і обидві сторони будуть у цьому зацікавлені. Такі механізми сьогодні вже обговорюються в Міністерстві житлово-комунального господарства, оскільки енергоефективність потребує правильного напрямку.

 Який механізм зможе ефективно стимулювати ощадливе споживання енергоресурсів і впровадження енергозберігальних технологій?

Механізм дуже простий, як тільки громадяни відчують залежність свого гаманця від енергозберігання, вони одразу займуться ним. Коли в Україні досить сильно зросли тарифи на воду, її використання, наприклад у Бердянську, зменшилося у 4 рази. Раніше людина кран могла забути закрити і піти спати, а зараз, коли встановлено лічильник, то вже закриває. До речі, в Англії одна третина доходів громадянина йде на сплату комунальних послуг, це великі кошти. Тому там чисто, прибираються вулиці, миються дороги. По- іншому не буває, що ми нічого не  сплачуємо, а в нас усе добре. Тому я переконаний, що задля економії енергоресурсів необхідно встановлювати прибори обліку, відкривати міні-котельні тощо.

 Скажіть, коли буде прийнято новий житловий кодекс, який обговорюють уже понад 12 років?

Гадаю, цього року.

 Чи погоджуєтеся Ви з тим, що проблема ЖКГ – це питання національної безпеки?

У нас будь-яка проблема стосується національної безпеки. До речі, питання ЖКГ розглядалося на Раді національної безпеки та оборони і я брав участь у підготовці цього питання, а також ще кілька мерів із Асоціації міст. На жаль, ми не знайшли порозуміння, нас не зрозуміли тоді. Розумієте, коли запрошують фахівців, вислуховують їхню думку, а потім завідувач протокольної частини пише свою думку, то виходить те, що ми зрештою отримуємо.

У житлово-комунальному господарстві потрібні рішучі дії, економічно обґрунтовані та професійно виважені. Тому доки це питання будуть розглядати не фахівці, а поети і композитори, які голосно кричали на Майдані, доти воно залишатиметься проблемою національної безпеки. Той таки державний апарат робить усе, аби нічого не змінилося. Тому всі наші пропозиції залишаються без відповіді. Але наша фракція «Блок Литвина» прогресивно налаштована і ми будемо цю справу підтримувати.

 Скажіть, скільки коштів передбачено в бюджеті – 2008 на розв’язання проблем ЖКГ? Чи вирішать вони всі питання?

 У минулому бюджеті на ці цілі було виділено 4 млрд гривень. До речі, це невелика сума для держави, але це реальні кошти для житлово-комунального господарства. Уряд Януковича обіцяв на 2008 рік виділити 8 млрд гривень. Таким чином, торік ми в Бердянську зробили напірний колектор, побудували дві нові котельні, які дають велику економію, та багато іншого встигли зробити. На жаль, у бюджеті цього року виділено на проблеми ЖКГ лише 3 млрд гривень. Хоча після кількох зустрічей з мерами міст, які провела Юлія Володимирівна, вона пообіцяла внести корективи до бюджету. Сподіваюся, що так і станеться і тоді все буде добре. Якщо ж змін до бюджету не внесуть і все залишиться так, як сьогодні, то буде гірше, ніж минулого року.

 Чи можна удосконалити існуючу систему ЖЕКів? Чи їх варто взагалі ліквідувати?

Особисто я за те, щоб ліквідувати неефективні підприємства, але держава не підтримує це. Коли ми говоримо про комунальне господарство, ми маємо на увазі ЖЕКи та обслуговування житла. У всіх виникає запитання: чому ЖЕКи так погано працюють? Але не потрібно забувати, що сьогодні в комунальному господарстві найнижча заробітна платня по Україні. Складно очікувати дива від людей, яким намагаємося менше платити. А коли громадяни жаліються, що вони сплачують за послуги, а ЖЕКи нічого не роблять і погано працюють, я їм раджу перестати платити ЖЕКам та негайно створювати об’єднання співвласників будинків і раціонально використовувати кошти. Тоді люди отримуватимуть на 57% більше коштів на свої потреби, оскільки 57% вони сплачують на утримання ЖЕКів.

Удосконалювати можна будь-що, а не лише ЖЕКи. Але ЖЕКи це заручники, які під тиском місцевої влади опинилися збитковими, оскільки комусь потрібно виконувати цю невдячну роботу. Більшу частину ЖЕКів, гадаю, буде ліквідовано, а на їхнє місце прийдуть більш конкурентоспроможні на ринку. Але певна кількість ЖЕКів, переконаний, має залишитися, оскільки, окрім поточного обслуговування, існує ще й капітальний ремонт та аварійні ситуації. Я вважаю, що кожна маленька приватна структура, яка обслуговуватиме кілька будинків, не зможе придбати бульдозер, ескаватор та підйомні крани, тобто велику техніку. У такому разі мають бути аварійні підприємства. Тому об’єднання співвласників багатоквартирних будинків укладає договір з певною фірмою, що обслуговує будинок, забезпечує прибирання, всі поточні витрати, але в разі виникнення аварії викликатимуть таке аварійне підприємство, яке усуватиме неполадки, аварійні ситуації та виписуватиме рахунок, який мешканці будинку повинні будуть сплатити.

 Як ставитеся до намірів нинішнього уряду ліквідувати монополію ЖЕКів та залучати приватний сектор до надання комунальних послуг?

Ви знаєте, в Україні триває хронічна боротьба з наслідками, але ніколи не усувають причини. А для того, щоб ліквідувати монополіста, потрібно ліквідувати монополію на тарифи. Варто прийняти закон про ціноутворення. Люди шукають, де заробити гроші, а як тільки вони побачать, що є прибуток, тоді не буде відбою від бажаючих обслуговувати будинки. А мешканці обиратимуть найкращих виконавців робіт і послуг.

 Яке Ваше ставлення до приватних ЖЕКів?

Приватні ЖЕКи існуватимуть тоді, коли в них з’явиться прибуток. А якими вони будуть – акціонерними чи приватними – людям байдуже. Головне, щоб вони надавали якісні послуги.

Чи не призведе роздержавлення ЖКГ до збільшення тарифів?

Немає зв’язку між роздержавленням і збільшенням тарифів. Це абсолютно незалежні речі. Якщо громадяни відходять від ЖЕКів, то 57 копійок з кожної гривні вони вже зекономили. Тобто в них мають скоротитися витрати. Але люди ще не знають, які послуги вони хочуть замовити і відповідно занести до тарифів. Одні замовлять 5 видів послуг, а інші 35.

 Деякі реформатори у сфері ЖКГ останнім часом переконують: «Роздержавлення і залучення інвестицій в ЖКГ – єдино правильне рішення». Ви погоджуєтеся з цим твердженням?

Звичайно. Але інвестиції з’являться лише тоді, коли буде прибуток. Жоден інвестор не вкладе кошти у збиткове підприємство. А ось якщо підприємство приноситиме прибуток, тоді так.

 Скажіть, чи не втратить держава контроль над галуззю та управління нею, якщо відбудеться суцільне роздержавлення ЖКГ?

В усіх державах такий механізм працює, і ні у кого не виникає сумнівів з цього приводу. А ми завжди намагаємося винаходити свою українську хімію та фізику, а особливо українську економіку. Це ж абсурд. Не повинні з Києва намагатися керувати останньою трубою в якомусь селі. Кожен має займатися своєю справою. А завдання держави будувати систему управління.

 Усі говорять про створення конкуренції в обслуговуванні житла. Але яка може бути конкуренція серед постачальників тепла чи електрики, якщо вони за своєю природою є монополістами?

 У цілому світі існує закон та антимонопольний комітет, який усе це має відстежувати. І нехай вони займаються своєю справою. Я ж не думаю, що ми в кожному селі будуватимемо свою маленьку атомну електростанцію.

 Чи вважаєте Ви активною допомогу міжнародних організацій, що беруть участь у вирішенні проблем ЖКГ в Україні?

Упевнений, що такої допомоги просто немає. Якщо ми створимо нормальну дієву систему обслуговування житла, тоді люди будуть зацікавлені у вкладанні сюди коштів.

 Стверджують, що змінити існуючу систему відносин між виробником і споживачем послуг здатні об’єднання співвласників багатоквартирних будинків (ОСББ). Чи вважаєте Ви такі об’єднання дієвим інструментом?

Я прибічник того, щоб було прийнято закон про обов’язкову передачу будинків фактичним власникам. Оскільки складається дивна ситуація: люди купили квартиру або приватизували її, а потім жаліються, що у них виникають якісь проблеми з нею. Але навіщо жалітися, якщо це ваша власність і ви самі маєте її обслуговувати. Кожен має утримувати свою приватну власність та ремонтувати в ній все за власні кошти.

 Чи можливо на базі ОСББ створити ефективну систему органів самоорганізації населення, самоуправління в будинках, кварталах, районах?

Це абсолютно різні речі. Об’єднання співвласників згуртовує мешканців одного будинку в їхньому бажанні ефективного обслуговування, утримання будинку та приміщень, а також території, на якій проживають. А самоорганізація – це дещо інше. Наприклад, у кожному будинку на загальних зборах обирають керівника будинку. Він займається тим, щоб зробити ремонт, стежить за виконанням цих робіт. А органи самоуправління пішли іншим шляхом. Місто розділили на райони, в кожному районі створили комітети мікрорайону та надали їм приміщення. Вони на засіданні свого комітету обговорюють усі поточні проблеми, беруть участь у розробці стратегічних планів, відстоюють інтереси під час формування бюджету своєї території. Ось це і є органи самоуправління. ОСББ може бути учасником цього процесу, але не обов’язково.

Леся Кіхно
Газета «Народна» №8 (132), 23 лютого 2008 р.