увійти:
- Головна
- Відео/фотогалерея
- Наша газета
Старі байки про головне
03.12.2008
Політика та економіка в України ходять по колу. Проблеми, які були актуальними кілька років тому, залишаються на порядку денному і сьогодні. Очевидно, справа не в проблемах, а у неспроможності владної еліти здійснювати ефективну державну політику.
Наприклад, курс національної валюти – гривні – лихоманить вже не перший день. Гра у ревальвацію, яку уряд організовував спочатку у 2005 році, а потім – і у 2008-му, змінилася постійним зростанням курсу долара США. Мільйони українців деморалізовані та зневірені – довіру до банків втрачено, на питання, як зберегти заощадження, влада відповідати не збирається. Сплеск продажу на автомобільному ринку швидко вщух – українцям складно рятувати накопичення. Оптимізм голови Національного Банку Володимира Стельмаха, мабуть, можна експортувати, але від його бадьорих слів не стає легше. Виникає запитання: чому влада не розповіла правду про умови отримання кредиту від Міжнародного валютного фонду? Які ще сюрпризи чекають на нас у контексті світової фінансової кризи?
До речі, так звані «антикризові менеджери» останнім часом чомусь принишкли. Ті, хто ще кілька років тому міг перевернути уряд та парламент догори дригом нині або опікуються власними капіталами, або шукають зручнішого часу для виходу на політичну авансцену. Тим часом у парламенті тривають запеклі консультації про обрання спікера та переформатування коаліції. Практично єдиною прохідною кандидатурою на посаду Голови Верховної Ради залишився Володимир Литвин, але його незалежна позиція не до смаку тим, хто хоче керувати законотворчим процесом з-за лаштунків. Стає все більш очевидним, що безголовий парламент вигідний окремим політичним гравцям, які звично діють за перевіреним більшовицьким принципом «чим гірше – тим краще».
Уряд Тимошенко поринув у низку численних галузевих нарад, які завершуються в кращому разі підписанням меморандумів, у гіршому – декларацією добрих намірів. У Кабінеті Міністрів сьогодні багато урядовців думають про збереження власного теплого крісла та непоганої платні державного службовця, ніж про реальну діяльність на користь країні та її громадянам. Чого вартує хоча б питання газового боргу, яке знову виникає зненацька, неначе перший сніг у тропіках. Влада вкотре виявилася не готовою до «газпромівських» претензій. Здається, що система державного управління в Україні все більше перетворюється на заіржавілий механізм, який неможливо використовувати в мирних цілях. «Пожежа» у сфері постачання газу дозволила Президентові публічно відшмагати уряд та прем’єра, а країну вкотре поставила перед необхідністю досягати екстрених домовленостей про умови постачання блакитного палива. Чи варто дивуватися, що «Газпром» у таких умовах «викочує» нам газ за ціною 400 доларів за тисячу кубів – у російській енергетичній монополії теж відчули подих світової кризи, тому будуть витискати з клієнтів по максимуму. Україна не має чітко окресленої позиції у енергетичних питаннях та алгоритму обстоювання власних інтересів, тому раз по раз опинятиметься у ролі жертви.
Втім, у агресивній політиці «Газпрому» є і певні переваги. Звернення до Києва з приводу погашення газового боргу дивним чином співпало з перебуванням Віктора Януковича у Москві. Лідер «регіоналів» гостював на з’їзді братньої партії «Єдина Росії», з трибуни якого присягався стати гарантом російсько-української дружби. Проте тональність «газпромівських» вимог швидко довела: до слів Віктора Федоровича в Кремлі та його околицях не дуже прислуховуються, попри його лояльність до російських «старших братів».
Україна ж вшановувала пам’ять жертв Голодомору та згадувала про революційно-помаранчевий Майдан. Віктор Ющенко підкреслив, що для нього збіг двох дат виглядає символічним. Справді, політик, що став Президентом завдяки Майдану, доклав багато зусиль для вшанування пам’яті жертв страшної української трагедії. Шкода, що чиновники більше думають не про жалобу, а прагнуть догодити главі держави, продемонструвавши всю глибину власної відданості. Річ навіть не у величезних коштах, витрачених на спорудження меморіалу жертвам Голодомору – на історичній пам’яті не варто економити. Але псевдо-пафос, яким часто-густо намагаються підмінити усвідомлення масштабів трагедії, боляче б’є по всіх українцях, хто знає, що таке тортури голодом.
Що стосується Майдану, то з нього «пішли» і Ющенко, і Тимошенко, і члени їхніх політичних команд. Вони не мають ані морального права, ані можливості звітуватися про «успіхи» з місця, де відбувалася наймасштабніший мирний протест новітнього часу. Гасло «Не зрадь Майдан!» стало розмінною монетою для політиків, хоча ті дні назавжди залишилися у пам’яті мільйонів людей, які вийшли на вулицю заради власної свободи і гідності.
Євген МАГДА,
Газета «Народна» №48 (172), 29 листопада 2008 р.
роздрукувати сторінкуЩоб залишити коментар потрібно увійти або зареєструватися
Топ - новина
ДО «ФОРМУЛИ МИРУ»
02.10.2019
Замість криків про зраду і звинувачень треба зайнятись випрацюванням документів (законів) і практичних заходів з реалізації того, що допоможе зціленню України
Публікації
Правда, яку не кажуть людям
02.11.2019
Україна, як Система, має продукувати "умови для максимальної самореалізації та задоволення матеріальних та духовних потреб кожного та умови для гідного життя всіх своїх громадян".
