Сьогодні дослідження авторитетних соціологічних структур демонструють серйозні зміни в пріоритетах виборців. Так, згідно попередніх даних, Блок Володимира Литвина впевнено долає виборчий поріг. Ймовірно, це результат послідовного розчарування в обох протиборчих політичних силах, які по черзі ппобували у владі. Можливо, це соціальний запит на прихід до влади сили, яка поєднує демократизм і прогресивний вектор з високою дисципліною і відповідальністю.

Віктор Пилипишин

Віктор Пилипишин, лідер столичної організації Народної Партії, на відміну від багатьох, не заплямований двозначністю компромісів і може розмовляти з виборцем, не тільки обіцяючи. Віктор Пилипишин може чітко викласти, що ВІН ВЖЕ ЗРОБИВ. Озброєний багаторічним досвідом ефективного управління в бізнесі, він останніми роками працював у Київміськадміністрації, а потім – очолив Шевченківську районну адміністрацію, найцентральніший і найскладніший район столиці.

Бізнесмен і держслужбовець – єдність суперечностей (чи протиріч?)

У Пилипишина проникливий погляд і лаконічна мова, повна афоризмів. Він не замислюється над відповідями і ніколи не відводить погляд. Бездоганний костюм, мужні риси обличчя, доброзичлива посмішка, природний спокій – це привертає співрозмовника, хоча відчувається, що Віктор Петрович – людина могутньої енергетики, котра чудово знає свої цілі і шляхи їх досягнення.

– Що було для вас найскладнішим у роботі в державних органах після управління в бізнесі?

– Сьогодні у бізнеса з’являється соціальна відповідальність. Сучасний бізнес прагне підтримки суспільства. Звідси – бажання розвивати соціальну інфраструктуру, будувати лікарні й церкви. Виникнення соціальної відповідальності в бізнесі зближує його інтереси і принципи із завданнями і характером діяльності влади, чиновників.

Моя багаторічна депутатська робота, мабуть, наклала свій відбиток на світогляд. Я завжди відчував цю соціальну відповідальність. У якийсь момент стало зрозуміло, що, якщо створювати якийсь продукт виключно на користь бізнесу, це ніяк не вплине на ситуацію в суспільстві. Доведеться сидіти на мішку з грошима і жити та працювати в некомфортному соціальному кліматі. У такій ситуації у кожної людини виникає питання: якщо не я, то хто? Певним рубежем для мене стала Помаранчева революція. Мені здавалося, що ми зможемо зробити ривок, який дозволить країні швидко минути перехідний період за прикладом східноєвропейських країн.

Коли ж я прийшов у «нову» владу, побачив, що «страшно далекі вони від народу». Бізнес далеко пішов уперед і став конкурентоздатний у світі. А ось наша політична еліта…

– Але чому суспільство так спокійно сприймає процеси, що відбуваються у владі?

– Суспільству потрібен «цап відбувайло», якого можна звинуватити у всіх негараздах, і на цю роль якнайкраще підходить чиновник з влади.

Самодостатній людині у владних структурах адаптуватися вкрай важко. Мені було дуже нелегко. З одного боку, шквал критики, з іншого – армія чиновників, які зневірилися в ефективності будь-яких зусиль.

Різниця між політиками і державними діячами полягає в тому, що політики думають про своє майбутнє на виборах, а державні діячі думають про майбутні покоління. Люди заслуговують на появу у владі державних діячів, а не політиків, що підміняють реальні зміни деклараціями і гаслами. Країні потрібна «свіжа кров», пора пожвавити цей напівмертвий організм.

Особливості національної бюрократичної машини

– Вам не здається, що в Україні на глобальному рівні відсутня наука про управління суспільними процесами? Професіоналізм у цій області відсутній, а безграмотні дії влади різних рівнів практично запрограмовані.

– Бюрократична машина бездушна і схожа на механізм з різних деталей.

На якомусь етапі найталановитіші пішли в бізнес. Кадровий склад чиновництва з їхнім відходом дуже постраждав. А суспільство не потурбувалося про те, щоб підготувати необхідні кадри. Армії чиновників – у хорошому сенсі цього слова – ми сьогодні не маємо. Люди, які здатні щось робити і оптимістично, конструктивно заряджені, потрапляють під прес при кожній зміні влади.

Політики, прийшовши до влади, діють за принципом «свій-чужий». Після Помаранчевої революції всіх чиновників оголосили корупціонерами, замінили 20 тисяч чоловік

– Ви маєте внутрішнє залізне правило, яке ви сформулювали для себе, працюючи у владних структурах?

– Я прагну не робити нічого, що суперечило б моєму внутрішньому світу. Порушуючи це правило, можна було б більше грошей заробити, змінити кілька партій, отримати різного роду мандати. Але принципи дорожчі. Я в партії вже майже десять років.

Людей можна оцінювати за трьома критеріями, незалежно від того, де вони знаходяться і чим займаються. Це порядність, професіоналізм і патріотизм, який можна трактувати, як ставлення до своєї справи, свого міста, своєї країни. Люди, наділені цими трьома якостями, завжди затребувані. Час пред’являє свої виклики: інколи легко досягти успіху, якщо вчасно прогнутися, підлаштуватися, першим вибігти і крикнути: «Геть!» Але той шлях, який я обрав і про який говорю, важкий, доводиться падати і підніматися.

Інвестиції в щасливе дитинство

– У районній адміністрації рівень завдань не завжди співпадає з рівнем можливостей. Враховуючи нашу обмеженість місцевого самоврядування… Чи вдалося вам за цей період реалізуватися як керівник, чим ви пишаєтеся?

– Прийшовши в район, я зосередився на аналізі ситуації, систематизував проблеми, розібрався з активами. І тільки тоді я оголосив, що збираюся робити.

Якщо рік тому я чув одні скарги, то сьогодні, зустрічаючись з жителями, я чую вже 50% скарг і 50% – подяк. Я можу дивитися в очі людям, говорити з ними про те, що я можу і чого не можу зробити. Найголовніше, люди перестали кричати, а почали прислухатися, розуміти і підтримувати районну владу. Я міг би знайти немало помилок у діях міської влади, які давали б мені карт-бланш для критики влади і виправдання недоробок по району. Але я вирішив зосередитися на районі і на цьому рівні зробити це краще, ніж роблять інші. Щоб критикувати, потрібно показати, що ти можеш зробити. Сьогодні я маю це моральне право – критикувати інших, проте я ніколи не дозволяв собі критиканства.

Мені неприємно, коли міністри виходять на трибуну і критикують прем’єр-міністра або Президента. Чому б не написати заяву про звільнення з державної служби і не присвятити себе критиці?

Я не дозволяю собі таких популістських витівок. Стосовно міської влади ви не знайдете суворішого критика, ніж я. Проте я вказую на помилки і пропоную шляхи їх виправлення. Я, мабуть, так і не став «чистим політиком», що використовує кожен крок для підвищення свого авторитету. Я ніколи не стану таким.

Але ви запитували про конкретику. Коли ми зрозуміли, що нам потрібно зробити в найближчі п’ять років і скільки це коштуватиме, бюджет зріс на 200 мільйонів. Якщо раніше він складав 300 мільйонів, то тепер – півмільярда.

– А джерела?

– Орендна плата, ефективне використання активів, робота з компаніями, що працюють на території району...

– Тобто, ви використовували ресурси району?

– Так, в основному ресурси району, але ж Шевченківський район – це 250 тисяч жителів і один мільйон чоловік, які щодня приїжджають сюди. Навантаження на наш район дорівнює навантаженню чотирьох районів. А підхід один. І це при тому, що з усіх зібраних нами податків на потреби району залишається усього 2,5%.

Я вважаю, що формування бюджету має відбуватися знизу вгору, а не навпаки. Основні міські заходи відбуваються на Хрещатику, Софіївській площі, Володимирській вулиці, проспекті Перемоги. Але наш район – це ще Сирець, Нивки і Лук’янівка, де знос житла складає 60%. Ми звертаємося до мерії з пропозицією про спільну роботу над зміною обличчя міста.

Головним напрямом нашої роботи ми визначили поліпшення життєвих умов для дітей і пенсіонерів. Ми будуємо 12 дитячих клубів, по числу мікрорайонів, по 1500 квадратних метрів кожен, для дітей дошкільного і шкільного віку. Який сенс вести антиалкогольні і антинікотинові кампанії, якщо ми не надали жодної альтернативи, спортивного майданчика? У нас з часом буде кращий район міста для дітей і юнацтва. У нас будуть кращі в місті дитячі майданчики, спортивні споруди і клуби. Ми виділили 80 мільйонів на повну заміну склопакетів у дитячих садках і школах району. Крім цього, Шевченківський район приєднався до програми «Правильна пенсія». І тепер 80 тисяч пенсіонерів нашого району не тільки ефективніше зможуть використовувати накопичені важкою працею кошти, але і за допомогою кредитної лінії і знижок купувати товари, на які раніше просто не було грошей.

Міняти не форму, а якість

– Чому ви балотуєтеся у списку партії, яка йде на вибори важкою дорогою? Адже є політичні сили, які з більшим ступенем гарантії всадять вас у депутатське крісло.

– Повторюся: «Принципи дорожчі». Я не звик міняти погляди і переконання, мій досвід свідчить, що самодостатня людина може реалізуватися там, де вона знаходиться. Моя мета – жити в багатій і демократичній країні, в гармонії зі своїми цінностями, а не добитися мандата і цинічно правити в убогій і дикій державі. Тому ми і йдемо в Раду. Досвід участі в минулих виборах глибоко проаналізований нашою партією. Ми провели серйозні зміни не за формою, а за якістю. Більшість же політиків і політичних сил змінюються тільки за формою. За останні два роки всі вони умудрилися побувати і у владі, і в опозиції. Риторика, заяви, ідеологія практично не змінилися, не дивлячись на те, що як мінімум одного разу вони вже привели до провалу і розчарування. Ви вірите, що ті ж партії, ті ж люди щось змінять у суспільстві через два місяці після виборів? Не думаю.

Очевидно, що суспільство повинне привести нові політичні сили до парламенту, оскільки мега-блоки, мега-партії, заклопотані протистоянням, вимагають потрясіння, яке змусило б їх розвернутися у бік інтересів і проблем суспільства. Пропорційна система виборів, ми вважаємо, себе не виправдала у тому вигляді, в якому вона застосована: мега-партії монополізували владу в країні, а в мега-партіях монополізували владу кілька людей. Вони не можуть між собою домовитися, намагаються диктувати країні свою волю, а якщо об’єднуються – роз’єднується суспільство.

Тому ми звертаємося до людей з проханням голосувати розумом. Не емоціями, не серцем, а розумом.

Розмова закінчилася швидко і просто. Віктор Петрович поїхав на нараду, залишивши мене в роздумах. Я почув відповіді і кваліфікованого політолога, і досвідченого адміністратора, і успішного підприємця, і просто людини з цілісною системою поглядів, заснованою на здоровому глузді і логіці. Я сотні разів розмовляв з бізнесменами і політиками, але вкрай рідко – з державними діячами. З державними діячами, яких турбує не тільки наше з вами майбутнє, але і майбутнє прийдешніх поколінь. І нехай остання фраза звучить дещо пафосно, але вона відповідає істині на 100%.

НЕПРОВІНЦІЙНИЙ ПРОВІНЦІЙНИЙ БЕРДЯНСЬК

Дев’яності роки для Бердянська були складними. Виробництво на підприємствах машинобудування йшло на спад, тисячі людей залишалися без роботи. Маючи ще при Союзі статус курорту державного значення, Бердянськ втрачав відпочиваючих. У літній період пляжі і вулиці міста були незвично порожні. Замість 500-600 тисяч відпочиваючих, у місто за сезон приїжджало 30-40 тисяч чоловік. Інфраструктура міста руйнувалася.

Валерій Баранов

Підприємці наповнюють бюджет на чверть

У програмі дій мера спочатку було декілька напрямів. Перший – підтримка малого і середнього бізнесу. Валерій Баранов прийшов на посаду мера з підприємництва. Тому з власного досвіду знав його проблеми. Команда виконкому зробила все від неї залежне, щоб зняти на шляху підприємництва бар'єри в рамках своєї компетенції. До речі, саме при Баранові в місті повністю викорінили рекет. Якщо до 1998 р. пасажирськими перевезеннями в місті займалася всього одна структура, сьогодні в цій сфері зайнято 100 підприємців, що мають понад 300 автобусів різної місткості. Якщо на центральному проспекті міста до 1998 р. були головним чином магазини одного підприємця, згодом така можливість була надана всім охочим. Внаслідок на 100 жителів Бердянська (доводиться один магазин, кафе або точка сфери послуг. Шість тисяч приватних підприємців і 500 малих підприємств дають майже четверту частину надходжень до місцевого бюджету.

Про ділову і фінансову активність у місті красномовно свідчить такий факт: у Бердянську на 120 тисяч населення відкрили свої філії і представництва 26 банків.

Для полегшення роботи підприємців у 2005 р. в місті одним з перших в Україні відкритий «Єдиний офіс». Тепер він надає близько сотні дозвільних послуг. За досвідом по організації роботи «Єдиного офісу» до Бердянська їдуть делегації навіть з обласних центрів.

Курорт державного значення

Другий напрям – розвиток курортної діяльності. В умовах, коли в 1990-х рр. у країні панував загальний промисловий спад, саме курортна сфера стала рятівною для бердянців. Внаслідок продуманої рекламної програми, завдяки десятку всеукраїнських фестивалів, що відбуваються в Бердянську, в місто знову поїхали відпочиваючі. З 1998р. по 2000 р. кількість курортників зросла уп'ятеро, перевищивши 200 тисяч чоловік за сезон.

При активній участі міської влади в 2005 р. природоохоронним територіям Бердянська відповідним законодавчим актом присвоєно статус курорту державного значення. Закономірним наслідком цього процесу стала притока в місто інвестицій. У 2006 р. в місті відкритий найбільший в Україні аквапарк. А вже нинішнього року на території «ЗАТ «Приазовкурорт» розпочалося будівництво нового аквапарку з плавальними басейнами, які працюватимуть навіть у зимовий час.

Держава виявилася не ефективним власником

Третій напрям – промисловість. На жаль, тут у місцевої влади найслабші важелі впливу. За останні 9 років місто не раз зверталося в область і в уряд з проханням надати право управляти частиною державної власності промислових підприємств, чи хоча б погоджувати кандидатури директорів при їх призначенні. Проте держава виявилася неефективним розпорядником своєї власності. У результаті кілька років на межі розвалу знаходився завод «Южгидромаш», в число банкротів потрапив завод скловолокна і навіть винзавод, де частка держави становила 90%. Але влада билася за кожне підприємство. Так, коли гинув завод «Азовкабель», вдалося провести реструктуризацію. І сьогодні на місці старого заводу працює три нових. Разом вони вже перевищили об'єми виробництва старого «Азовкабеля».

Найгірші часи для промисловості міста позаду і сьогодні керівники заводів стурбовані іншою проблемою – гостро потрібні кваліфіковані кадри. Робота є. А в будівництві взагалі справжній бум.

Рекордний рік

Четвертий напрям – наповнення місцевого бюджету. Починаючи з 1998 року, в Бердянську щорічно приймався план дій з додаткового наповнення міської казни. Першим кроком в цьому напрямі стала інвентаризація комунального майна і наведення ладу в земельних відносинах. Свої плоди дала підтримка підприємництва, розвиток курортної сфери і вихід з кризи міської промисловості. Бердянці щорічно перевиконували план надходжень до міського бюджету. 2007 р. вже став рекордним по залученню на спецрахунок інвестиційних внесків. Їх об'єм становив близько 14 млн. грн., що при бюджеті міста в 120 млн. грн. серйозна сума.

Упорядковувалися і про духовність не забували

П'ятий напрям активної роботи місцевої влади – це впорядкування і розвиток соціальної сфери.

Залучення інвестицій і додаткових надходжень до бюджету розвитку дозволило місту змінити свою зовнішність. За останніх 9 років у Бердянську повністю реконструйована набережна і частина центрального міського проспекту. Відремонтована будівля міської поліклініки, виконаний капітальний ремонт Центру дитячої і юнацької творчості, а також міського Палацу спорту. Продовжується капітальний ремонт міського Палацу культури. У 2005 р. в Бердянську відкритий новий музей історії міста, а в 2007 р. – нова художня галерея. У місті зроблений ремонт у всіх бібліотеках і всі вони комп’ютеризовані.

Кілька разів Бердянськ ставав переможцем призером Всеукраїнського конкурсу «Місто кращого впорядкування».

У нинішньому році розпочаті серйозні роботи по реконструкції центрального міського стадіону і закінчується реконструкція стадіону «Енергія».

За останніх 9 років структура об'єктів культури, спорту і освіти в місті не скоротилася ні на одну позицію.

На кошти бюджету і підприємців створений соціальний центр «Турбота» при якому створена волонтерська служба по догляду за самотніми пенсіонерами. Тут же працює учбовий центр для інвалідів.

Всі питання вирішуються за участю громадськості

Шостий напрям – розвиток місцевого самоврядування. У цьому плані Бердянськ вважається одним з лідерів України. В місті в кожному мікрорайоні працює виборний комітет мікрорайону і центри суспільних ініціатив. Комітети – це як міні-ради. За їх участі вирішується, які роботи необхідні в тому або іншому мікрорайоні і які необхідно виконувати в першу чергу. Крім того, в кожному мікрорайоні є уповноважені міського голови. Це не чиновники, які сидять у кріслах. Завдання цих людей стежити за порядком, за виконанням правил впорядкування, при необхідності організовувати роботу служб на тій або іншій ділянці у своєму районі, збирати людей на суботники і т.д.

Бердянський виконком одним з перших в Україні отримав в 2003 р. сертифікат управління якістю у сфері надання послуг ISO-9001, а в 2006 р. успішно його підтвердив. Також одним з перших в країні Бердянськ прийняв Стратегічний план розвитку міста. Вже стало нормою, що жодне серйозне рішення в місті не ухвалюється без публічних слухань. Щорічно міський голова регулярно звітує про виконану роботу.

Чому Литвин?

Проте було б наївним вважати, що в місті побудований рай на землі. Бердянськ справді виглядає кращим за інші міста його масштабу. Але якщо проблеми у всій країні, безхмарного життя в одному містечку не буває. І найсумніше, що розмови про розвиток місцевого самоврядування так і залишаються розмовами. Фінансовими потоками, як і раніше, розпоряджається Київ. На місцях залишається лише 40% від зібраних коштів. У країні не працюють багато законів; охорона здоров'я, освіта, культура фінансуються тільки в межах виплати заробітної плати і оплати енергоносіїв. А тому ці галузі практично не розвиваються. Через те, що держава не виконує повною мірою своїх повноважень, містам доводиться закривати ці дірки коштами, які мають йти на впорядкування, розвиток комунального господарства. Тож галузі життєзабезпечення міст фінансуються за залишковим принципом. От чому все хороше, що вдалося зробити в Бердянську – це не завдяки, а всупереч державній політиці. Сьогодні ми бачимо, що країна більше не може жити в умовах протистояння. Назріла необхідність ухвалення серйозних рішень, але політикам не до них. Їх хвилюють власні інтереси.

«Все зло в Києві, – сказав під час одного з виступів бердянський мер. – Не в Бердянську, не в Донецьку, Харкові або Львові, а в столиці. Там приймаються або не приймаються рішення, від яких залежить життя всієї країни». Саме це спонукало мера Бердянська балотуватися у Верховну Раду, щоб хоч якось впливати на процеси, що відбуваються в столиці. Валерій Баранов йде в списку Блоку Володимира Литвина під номером 6. Останніми роками у нього була можливість стати членом більш рейтингових партій і отримати гарантоване для проходження до парламенту місце в списках. Проте, обравши Народну Партію, Бердянський мер йде в Блоці Володимира Литвина. Свою позицію він пояснює просто і дохідливо. Свого часу, коли Володимир Литвин був Головою Верховної Ради, саме він першим звернув увагу на проблеми місцевого самоврядування. Ще три роки тому за участю мерів міст і безпосередньо самого Володимира Литвина розроблена програма дій виведення країни з управлінської кризи. Ця програма в скорегованому вигляді є і сьогодні. Нині Блок Литвина об'єднує прагматиків, фахівців і практиків, які керували містами, областями і які знають, що потрібно робити. Саме тому Валерій Баранов пов'язує свої надії з Володимиром Литвином. Час в парламенті замінити народних депутатів на тих, у кого є програма дій, знання і прагнення змінити ситуацію в країні.

ПАВЛО ІЩУК
«Народна» №34 (107) від 01.вересня 2007 р.