Досить оперативно і по-діловому відбувся вчорашній етап ІХ з'їзду народників: багато питань порядку денного хоч і носили переважно технічний характер, назвати цей захід суто формальним не можна, бо, по-перше, на ньому остаточно визначилась конфігурація союзництва народників з трудовиками, а по-друге, у короткому виступі перед делегатами лідер партії Володимир Литвин досить детально висвітив наслідки внутрішньопартійної дискусії, що тривала у первинних, районних та регіональних партійних організаціях у проміжок між етапами з'їзду з приводу тих імен партійців, що претендуватимуть на статус народних депутатів. 60 тисяч народників взяли участь в обговоренні кандидатур претендентів на місцях. Як зазначив Володимир Литвин – "Особисто я одержав близько двох тисяч листів з первинних організацій і просто від людей, які симпатизують нашій політичній силі. Крім міркувань і пропозицій загального характеру, були й критичні зауваження". Унаслідок чого 17 претендентів було виведено із попередньо запропонованого списку. Натомість – добавлено... 69 додаткових кандидатур. Володимир Михайлович нагадав делегатам про інший документ не стільки юридичної, скільки моральної відповідальності партійних активістів з регіонів: угода з кандидатами про те, що у разі потрапляння в парламент, остаточний список депутатів буде визначатися не стільки поданим до ЦВК реєстром номерів, скільки реальним внеском голосів виборців від того чи іншого виборчого округу та закріпленими за ними партійцями. Також поінформував про ініціативу Київської міської парторганізації своїми представниками (більшість яких, мабуть, не стане депутатами навіть при найоптимістичніших результатах народного волевиявлення) стати опорним загоном народників у боротьбі з можливою фальсифікацією результатів виборів. Адже, нагадаємо, нині всі виборчі комісії створені винятково з числа парламентських партій, які і завели країну в політичну кризу, а ось статус кандидата в депутати – дозволяє здійснювати контроль за підрахунком голосів. А щоб не розхолоджуватися й не піддаватися "шапкозакидацьким" настроям, Володимир Литвин запропонував своїм однодумцям відштовхуватися від того, що рейтинг партії не перевищує 2 відсотків. Тож усім потрібно його принаймні подвоїти.

В. Литвин також запевнив, що перші 50 місць у списку блоку будуть обіймати люди, які представляють різні регіони України. "ВР не може і не повинна представляти інтереси виключно міста Києва", – сказав В.Литвин.

До першої п'ятірки увійшли: В. Литвин, заступник голови Народної Партії, екс-голова Одеської обладміністрації Сергій Гриневецький, голова Дніпропетровської регіональної організації партії Микола Деркач, голова Миколаївської регіональної організації партії, в. о. Миколаївської обладміністрації Олексій Гаркуша, голова Шевченківської районної адміністрації Києва Віктор Пилипишин.

По завершенні з'їзду підписана угода між Головою Народної Партії Володимиром Литвином та Головою Трудової Партії України Михайлом Сиротою про утворення виборчого блоку політичних партій Блок Литвина. Лідером було обрано Володимира Михайловича Литвина.

Всі документи про створення блоку вчора ж були передані у ЦВК. Щодо союзників по виборах, Володимир Литвин, виступаючи на з'їзді, наголосив, що рішення про створення блоку з Трудовою Партією України було ухвалено після довгих консультацій і ґрунтувалося на тому, що "ідейно, політично й у людському вимірі" для Народної Партії близька Трудова Партія України. В. Литвин зазначив, що членам партій треба зробити все можливе для того, щоб з 1 жовтня мати можливість реалізовувати свої плани у Верховній Раді нового скликання.

У свою чергу, М. Сирота зазначив, що формування блоку Народної та Трудової партій є цілком логічним, оскільки ідеологічні та програмні засади цих політичних сил подібні. Крім того, у лідерів партій існує спільне бачення виходу із ситуації, що склалася в країні. "Необхідна чітка стратегія розвитку нашої держави – на короткотермінову, середньотермінову та довготермінову перспективу", – завважив він.

Відповідаючи на запитання про те, з ким має намір Блок Литвина співробітничати в майбутньому парламенті, Литвин наголосив, що блок буде працювати насамперед на таких підставах – першочергове голосування по питанню про скасування закону "Про вибори народних депутатів на пропорційній основі". "Цей "непутящий" закон викликає запитання – з ким ти? Я хотів бути разом з людьми", – зазначив Литвин. При цьому лідер Народної Партії наголосив, що яким би не був політичний розклад у майбутньому парламенті, його політична сила "не буде обслуговувати інтереси або однієї, або іншої фінансово-промислової групи".

За словами Литвина, у блоку є програма, і він буде готовий співробітничати з усіма політичними силами Верховної Ради, але тільки на принципах вирішення першочергових завдань українського суспільства.

"Нам потрібна не коаліція й опозиція в парламенті, нам потрібен дієздатний парламент", – переконаний Литвин.

Відповідаючи на запитання, за яким квотним принципом розподілялися місця в списку Блоку між Народною Партією і Трудовою Партією, лідер Трудової Партії Михайло Сирота зазначив, що "досягнуті домовленості цілком відповідають реальним можливостям Народної Партії і Трудової Партії України". При цьому М. Сирота додав, що остаточно про квотний принцип розподілу місць у списку Блоку можна буде говорити за підсумками міжпартійного з'їзду. До речі, сам ІХ з'їзд народників не завершив ще своєї роботи. Пауза до наступного етапу пояснюється можливими сюрпризами з боку ЦВК, Конституційного Суду чи недорозпущеної Верховної Ради 5 скликання.

Як свідчать дані соціологів, більшість виборців не читають передвиборних програм партій чи платформ утворених ними блоків й орієнтуються здебільшого на харизму улюблених політиків. Політики цим досить вміло користуються, пропонуючи широкому загалу (а одночасно й ЦВК, бо цього вимагає законодавство) своєрідний передвиборний коктейль з популізму, демагогії й безвідповідальності. Щоб привернути увагу громадськості до передвиборних програм партій і блоків, і потроху привчити політиків відповідати за свої слова, а тим паче – за свої справи, напередодні тогорічних виборів за фінансової підтримки Міжнародного фонду "Відродження" за участю низки організацій Третього недержавного сектору, як відомо, була запроваджена безпрецедентна громадська кампанія "Усвідомлений вибір", у рамках якої в УНІАН були організовані тематичні дискусії за участю суб'єктів виборів, громадськості й преси. Головним завданням подібних "квадратних столів" було надання журналістам і всьому широкому загалу, який цікавиться політикою, конкретних кількісних і якісних оцінок партійних програм і лозунгів вітчизняних партій, що претендують на владу. Для подолання впливу передвиборних політтехнологій, які могли б ввести в оману українського виборця, в рамках цієї кампанії її організаторами було визначено 6 найрезонансніших проблем, за якими аналізувалися позиції ключових політичних сил, які виборюють своє право керувати державою:

– Політика цін та податків, виведення зарплат з "тіні".

– Подолання бідності, соціальний захист та пенсійна політика.

– Якісна середня освіта та рівний доступ до вищої освіти.

– Доступ до якісного медичного обслуговування.

– Можливість справедливого правосуддя.

– Комунальний сектор – базові комунальні послуги та ціни на них.

Всього було проведено 8 "квадратних столів". Проте тоді на заключній прес-конференції, присвяченій підбиттю перших підсумків громадської кампанії, із сумом відзначалося, що переважна більшість політичних партій і блоків не надала суспільству достатньої інформації, позбавивши тим самим виборців можливості голосувати усвідомлено. Виборчі програми здебільшого виявилися надто загальними й декларативними. Переважна більшість з них не містила чіткого опису та обгрунтування інструментів досягнення декларованих цілей. Експерти стали свідками неодноразових суперечливих заяв політиків, які перебували в одному списку, але пропонували кардинально відмінні шляхи розв'язання однієї проблеми.

 Але що там слова й гасла? Важливіше, як кажуть, – справи. Тож може партійні сили, що прийшли до влади, за рік перебування у ній врахували помилки минулого та вміло реалізовують не тільки власні передвиборні обіцянки, а й позичили розумні ідеї у своїх конкурентів? На жаль, на тлі тогорічної еклектики гасел і програм, ситуація з виконанням обіцяного виявилася ще гіршою.

Певною мірою перевірити зв'язок між теорією і практикою допоміг інший громадський проект "Україна: рік після виборів. Моніторинг регіонів", що був ініційований Лабораторією законодавчих ініціатив і який реалізовувався цілим консорціумом громадських організацій у складі Комітету виборців України, Громадянської мережі ОПОРА та ряду регіональних партнерів також за підтримки Міжнародного фонду "Відродження". Нещодавно відбулася офіційна презентація результатів проекту. Проект реалізовано у 10 регіонах: Волинській, Львівській, Вінницькій, Одеській, Донецькій, Сумській, Чернігівській, Черкаській, Харківській та Херсонській областях України, а на підставі регіональних висновків був укладений і загальнонаціональний звіт, у якому без зайвих прикрас констатується, що політична ситуація в країні нестабільна, зміни є не прогнозованими та неконтрольованими. Безумовно, на політичне самопочуття регіонів вплинула боротьба за повноваження між Президентом і Прем'єром, що на місцях опосередковано позначилося на протистоянні виконавчої ("президентської" – обласні й районні державні адміністрації) та представницької гілок влади, бо в більшості обласних і місцевих рад Півдня й Сходу України владу мають представники партії Прем'єра. Доповідач з Херсонської області, як курйоз, навів факт перевірки діяльності місцевої влади двома комісіями – з Кабміну та АП. Чи варто говорити, що висновки двох комісій були діаметрально протилежними за своїми оцінками? В центральних регіонах, де більшість має БЮТ, політичне життя забарвлене внутрішньофракційною боротьбою її партійців. Отже, бізнесові інтереси для багатьох виявляються важливішими ідеології? Частина бізнесменів використала бренд популярного політика як трамплін для входження у владу. Тож більшість експертів украй негативно ставиться до пропорційної системи формування влади на місцях, але й ті, хто не у захваті від мажоритарної, переконані, що виборче законодавство потрібно змінювати, бо на перший план мають вийти ділові й моральні якості депутатів. Між іншим, про професіоналізм народників (а можливо, й про вміння йти на розумний компроміс) у тій же Херсонській області опосередковано свідчить той факт, що, маючи 8 відсотків електоральної підтримки у регіоні, партія зуміла на керівні посади в районах делегувати вдвічі більше своїх представників. Але позитивних фактів діяльності місцевої влади у звітах значно менше, ніж проблемних.

Ініціатори моніторингу ставили собі за мету аналіз динаміки та тенденції регіонального розвитку, а завданням проекту було відстеження рівня і якості стосунків політичної влади та громадянського суспільства, пошук відповідей на об'єктивні виклики децентралізації, яка відбуватиметься в контексті конституційної реформи та сприяння подоланню наслідків політичних спекуляцій у питаннях єдності України. Також ставилося за мету забезпечення вищого рівня поінформованості суспільства, кращого розуміння сутності взаємозалежності процесів, що відбуваються на регіональному рівні з пріоритетами національного розвитку.

На першому етапі реалізації проекту було здійснено підготовку моніторингово-аналітичних звітів у десяти областях України за чотирма позиціями: влада і політика; громадянське суспільство, незалежні ЗМІ, бізнес-клімат.

Під час обговорення експерти зосередили увагу на таких "квіточках" у розвитку регіонів та місцевих громад, як наслідки впровадження пропорційної виборчої системи в регіонах (обмеження безпосереднього зв'язку депутатів з виборцями; нерівномірність представництва всіх районів регіону в обласних радах; зосередженість центру прийняття рішень в обласному центрі; брак інформації у виборців про політиків, котрих вони обирають; збільшення представництва бізнесових кіл у місцевих радах при зменшенні кількості представників соціальної та гуманітарної сфер; зосередженість партійних діячів на захисті власних індивідуальних або корпоративних інтересів, заполітизованість та відірваність місцевої влади від реальних потреб населення, тощо). Був проаналізований регіональний баланс політичних сил, коаліційних процесів та вплив протистояння між проурядовими та опозиційними силами, що спостерігається на національному рівні на партійному "пасьянсі" регіонів. Звичайно, моніторінгу підлягав і рівень корупції на місцях (гучні судові скандали, реноме системи правосуддя в очах громади), ступінь зростання корумпованості органів місцевої влади; показники ефективності діяльності судів: прозорість їхньої роботи та додержання незалежного статусу.

Поряд із констатацією ряду проблем, наголошувалося на необхідності пошуку векторів подальшого розвитку регіонів і громад, про що зокрема говорили у своїх виступах голова Ради Лабораторії законодавчих ініціатив, координатор моніторингового проекту Ігор Когут та виконавчий директор Міжнародного фонду "Відродження" Євген Бистрицький.

 Залишається сподіватися, що недержавний сектор знову вдало проведе тематичні фахові дискусії перед позачерговими парламентськими виборами, а згодом буде "моніторити" не тільки діяльність місцевої влади, а й народних обранців уже 6-ої каденції Верховної Ради, а ще віриться, що громадськість стане заслоном на шляху можливої фальсифікації результатів виборів, бо під час цієї презентації була озвучена неофіційна версія відставки одного з губернаторів: мовляв, він відмовився взяти на себе зобов'язання перед Банкової: забезпечити пропрезидентському блоку вдвічі більший рівень електоральної підтримки, у порівнянні з виборами 2006-го року.

P.S. До речі, того ж дня журналістам була презентована інша національна доповідь – Української Гельсінської спілки з прав людини, чиї представники на прес-конференції відзначили погіршення дотримання прав людини в нашій країні у 2006 році, порівняно з попереднім роком.