У 1997 році М. Сирота на конкурсі „Людина року” був визнаний кращим парламентарієм року. А ще пана Сироту називають „Батьком Конституції”: саме він у 1996 р. очолював парламентську комісію, яка напрацювала текст Основного Закону. Сьогодні Михайло Сирота очолює Трудову партію України, працює в громадсько-політичному об’єднанні „Український форум”. З паном Михайлом ми говорили про Конституцію, входження Трудової партії в Блок Литвина, про „помаранчевих” та „біло-блакитних” політиків і найбільше – про Україну.

– Михайле Дмитровичу, спершу спробуємо розібратися з політичними клонами: 1999 рік – створено Трудову партію України, 2000 рік – на політарені з’являється „Трудова Україна”. Хто є хто?

– Трудова партія України заснована на установчому з’їзді 19 червня, який відбувся в Києві. Засновниками партії, крім мене, були досить відомі політики Ігор Шаров, Андрій Деркач, Валерій Коновалюк. У 1999 р. наша новостворена партія відмовилася підтримати кандидатуру Леоніда Кучми на другий президентський термін. Гадаю, вам зрозуміло, що у зв’язку з цим у партії почали виникати серйозні проблеми. Та не могли ж розправитися з нами буквально фізично, отже, у 2000 році створюють політичний клон під назвою „Трудова Україна”. Ну, а наша партія існує, і я залишаюся її незмінним головою з 1999 року.

– В одному з інтерв’ю ви сказали, що створили найкращу в Європі Конституцію.

– Це не зовсім так. Моїм завданням було організувати процес прийняття Основного Закону. Вважаю, що я справився. Адже, коли 11 березня 1996 року Проект Конституції був внесений на розгляд Верховної Ради України, тільки 86 депутатів виявили готовність за нього проголосувати. І потрібно було провести величезну роботу, аби отримати 315 голосів. І справді європейська спільнота, зокрема Венеціанська Комісія, – авторитетний конституційний орган – дали Українській Конституції досить високі оцінки, наголосивши, що це нове слово в європейському конституціоналізмі. Я б хотів, зосередити вашу увагу на тому, що Конституція протягом 9 років, аж до внесених змін, працювала без очевидних збоїв: формувалися органи законодавчої і виконавчої влади, формувався Кабінет Міністрів і т. ін., тобто функціонував відрегульований механізм. Тому я гордий, як будь-який парламентарій, який долучається до створення Основного Закону. Але у 2004 р. фінансово-політичні угруповання України зрозуміли, що влада переходить від Кучми до Ющенка. Аби убезпечити своє становище, вони домовляються про політреформу: озвучується пропозиція переформатувати президентсько-парламентську республіку на парламентсько-президентську. Отже, вони змогли б контролювати усю країну. Як ви розумієте, в основі цього задуму стояло намагання зберегти становище великого капіталу. Та через поспіх, з яким усе те відбувалося, було допущено багато помилок. Конституція – це не просто книжка, це тонкий механізм, який не можна рихтувати кувалдою.

– І все-таки: чи варто міняти Конституцію? Як щодо прийняття Конституції на референдумі?

– Змінювати треба, але не в сьогоднішніх реаліях. Ви знаєте, в Україні неможливо провести референдум, адже в нас і досі діє старий закон часів УРСР. Немає бази, щоб імплементувати результати референдуму. І не менш важливий аспект – зміни Конституції мають відбуватися в інтересах усього українського суспільства. А запитайте-но у пересічних громадян, що робити з зовнішньою політикою, місцевим самоврядуванням. Що буде їхньою відповіддю? Звичайно, емоції. А так не можна приймати Конституцію. До того ж, щоб змінювати Конституцію, потрібно припинити політизацію і вже потім вносити зміни. Та, на жаль, сучасні політичні фігуранти на консенсус не здатні. Крім того, ми пропонуємо вихід із цієї ситуації – ми сформували Громадсько-конституційну асамблею, до якої входять вчені, політики, громадські діячі, небайдужі люди, які розробляють зміни й доповнення до Конституції, щоб виправити існуючі помилки й завершити конституційну реформу. Асамблея повинна передати документ в парламент на розгляд і затвердження. І вже потому виносити на референдум чи підтримують громадяни Конституцію, прийняту парламентом.

– Криза верхів сьогодні повністю асимілювала в суспільство. Хто чи що, на вашу думку, може вивести Україну з хаосу?

– Це запитання потребує глибокого аналізу. Та все ж я на 99% упевнений, що наші проблеми ініційовані зовнішнім фактором, а не внутрішніми протиріччями. Якби на Україну не чинився шалений геополітичний тиск із Заходу і Сходу, ми б давно були попереду, ну хоча б, Швейцарії. У цьому контексті я повністю підтримую Володимира Литвина, який сказав: „якби парламент і уряд зникли на кілька років, Україна отримала б економічний бум”.

– Хто може протистояти зовнішньополітичному чиннику?

– В ідеалі – еліта. Наша еліта обрала собі інше завдання – обслуговування інтересів могутніх транснаціональних корпорацій, по суті, являючись продовженням їх політики. Тут мені згадується висловлювання Жака Шерака: „Уявіть, що Франція втратила 100 провідних вчених, 100 провідних менеджерів, 100 провідних письменників, 100 провідних бізнесменів... Це смерть. Але якщо ми втратимо половину населення Франції, Франція виживе.” Сьогодні на чолі українського суспільства стоїть псевдоеліта, яка ніколи не захищатиме націю від зовнішніх впливів. У цій ситуації надія тільки на українську націю. І саме нація зіграє вирішальну роль, врозумить політиків і наведе лад на своєму боці.

- Про позачергові парламентські вибори сьогодні не говорить хіба що ледачий. З чим ви йдете на вибори? Чому саме Блок Литвина став тією політичною силою, з якою об’єдналася Трудова партія?

- Найперше, що я хотів би зазначити: необхідно змінити виборчу систему. Адже виборча система за закритими списками політичних партій себе не виправдала – вона відгородила суспільство від впливу на формування влади. Ідеальної виборчої системи не існує. Найважливіше, щоб вона була збалансованою і щонайменше викривляла голос виборця. Пропоную рецепт: зняти виборчий бар’єр, щоб ширше відображати волевиявлення виборців; заборонити агітацію на телебаченні та радіо, замінивши їх дебатами, щоб люди обирали не ролі, а кандидата; нехай депутат передає свої активи державі і, незалежно від прибутку підприємства, отримує один відсоток доходу, а все інше осідає в казні; зняти депутатську недоторканність. От за таких умов можна говорити про справжню роль виборів у процесі державотворення.

Щодо питання об’єднання: Блок Литвина розраховує не стільки на результат у відсотках отриманих голосів, скільки на можливість реалізації серйозної програми розвитку України. В основі нашого союзу – необхідність реалізації стратегії позитивного розвитку держави. Крім того, я вважаю, що досвід Володимира Михайловича і мій стане затребуваним українським суспільством. І будучи в парламенті, нашій політичній силі вдасться завершити конституційну реформу саме в інтересах українського суспільства, а не певних фінансово-політичних груп.

– Кажуть, що наступний парламент буде тимчасовим.

– Гадаю, що парламент VI скликання може навіть не розпочати роботу. Наприклад, якась політична сила бачить, що в них немає 226 голосів, але є 151. Вони відмовляються приймати присягу. Парламент у такому разі нелегітимний. Але боротися треба.

– Операція „Фальсифікація” матиме цьогоріч такі ж масштаби?

– У 2006 році відбулася найбільша фальсифікація результатів виборів за всю історію України. Ми добре знаємо, що відбувалася вона на етапі підрахунку голосів. Впевнений, що це повториться й на цих виборах. Та фальсифікація не вирішить проблем України. Тому рекомендую владі дати можливість пройти до парламенту конструктивним силам, щоб зрештою розплутати ці клубки проблем на користь України і її народу.

ОКСАНА МАКАРЕНКО

СЮДИ БИ ГОГОЛЯ ЧИ БАБЕЛЯ, або Про БАБа,
його бабки та “бабин” прогноз Нострадамуса

Народні прикмети:
– якщо на поверхні знову з’являється майор Мельниченко;
– відбувається прес-конференцію Бориса Березовського;
– починається апеляція до ірраціонального у масовій свідомості людей – попереду вибори.

Відразу кілька цікавих подій відбулося останнім часом. В інформагенції ForUm мала місце презентація збірки статей, інтерв’ю та листів Бориса Березовського за останні п’ять років «Мой Майдан Незалежности», яка супроводжувалася телемостом «Київ-Лондон» у вигляді прес-конференції для українських журналістів, за участю автора збірки. В Інтернеті з’явилося кілька повідомлень про майора Мельниченка. Між іншим: соціалісти мають намір включити екс-охоронця Кучми до свого передвиборного списку. Андрій Данилко збирається у парламент. Низку напівофіційних передвиборних телероликів поповнила анонімна політреклама з цитатами Нострадамуса, який наче передбачив, що у 2009 р. (під час президентських виборів) у нас до влади прийде жінка, і тоді все буде добре…

Щодо останнього пророцтва, враховуючи рейтинг вітчизняних політиків у спідницях, найімовірніше, замовником цього ірраціонального зомбування телеглядачів може виступати Блок Юлії Тимошенко. Щоправда, лідерка свого блоку спростувала чутки, що її політична сила є замовником цього теледива: «Ми не замовляли, але хотілося б вірити, що це правда". Пані Ю. стверджує, що негативно ставиться до астрології і "жодних астрологічних прогнозів не читає". "Бо треба вірити в Бога, а все це (астрологія) – фантастичні речі". Коментуючи на форумі «Української правди» ці висловлювання, невідомий Макс зауважив: «А чому ж Ваші нехристі, що в більшості в міських та районних депутатах від БЮТ роблять вчинки далекі від християнських? Гарні гасла всі мастаки говорити, а от дійсність геть інша». Те, що БЮТівці на місцях поводяться не завжди адекватно йшлося на іншій прес-конференції у п’ятницю, яка відбулася в УНІАНі, де висвітлено факти гальмування БЮТівською більшістю потужного перспективного інвестпроекту у Білій Церкві, про що вже писала «Народна» цієї весни. Натомість на вже згаданому спілкуванні з журналістами Юлія Тимошенко сказала, що очолюваний нею блок готовий ініціювати всеукраїнський референдум стосовно нової редакції Конституції та пропонує винести на обговорення дев’ять ключових питань. Оскільки провести референдум одночасно з виборами просто технічно неможливо, дехто з політологів назвав цю ініціативу - елементарним PR-кроком, подібно озвученої наступного дня Віталієм Луценком ініціативи скасувати депутатську недоторканність.

У зв’язку з новим прочитанням чергового катрену астролога у тій же Всесвітній інформаційній Мережі вже з’явився жарт:

– Ви чули пророцтва Нострадамуса щодо України?

– Це про те, що наступним керівником стане жінка. І що ж з того?

– А те, що буде цікаво, що стане причиною наступного Майдану?

- Не розумію логіки…

– Хто саме стане адресатом вітальної телеграми від наступника Путіна – Юлія Тимошенко, Раїса Богатирьова, Наталія Вітренко напівзабута Інна Богословська чи найрозкрученіша Вєрка Сердючка?

Нещодавно з’явилося повідомлення, що популярний актор та співак, срібний призер останнього конкурсу естрадної пісні Євробачення Андрій Данилко має намір стати фронтменом нового політичного блоку «Проти всіх». Зокрема, на фестивалі “Слов’янський базар” Андрій Данилко розповів журналістам, що планує організувати виборчий блок під назвою “Проти всіх”. За словами артиста, мешканці України стомилися, тому Вєрка Сердючка стане саме тим героєм, який зможе битися і кричати у Верховній Раді не гірше за нинішніх депутатів.

Є думка, що за цією ідеєю стоїть опальний російський олігарх

Борис Березовський, який хоче помститься “помаранчевим” – Олександру Третьякову і Давиду Жванії за нецільове використання коштів, які лондонський вигнанець виділив на підтримку Майдану.

Збірка документальних матеріалів Березовського, хай і не містить матеріалів присвячених Литвиненку, спроб ФСБ організувати вбивство Березовського, а присвячені виключно Україні – все одно цікаво. Щоправда, не важко помітити подвійні стандарти автора. Я як тут не згадати Аристотеля - «Платон – мне друг, но истина – дороже!» (Платон Єлєнін – таке псевдо нині має у Лондоні цей емігрант, що претендує на лаври Олександра Герцена). В одному випадку він пише, що розуміє, чому Леонід Кучма не міг запросити його до Києва (щоб не дратувати офіційну Москву), а згодом, за таку саму “гостинність” дорікає Віктору Ющенку. Багато в книзі йдеться про плівки Мельниченка, а в одному з інтерв’ю на запитання журналістів про достовірність слів, записаних анонімно, Борис Абрамович зауважив: «Я не коментую записів, зроблених незаконно».

Оцінюючи характер БАБа, кращий сучасний російській політичний фейлетоніст Віктор Шендерович, якого важко запідозрити у симпатіях до офіційного Кремля, зазначив найхарактернішу особливість Бориса Абрамовича: “Желание быть женихом на каждой свадьбе и покойником на всех похоронах” і висловив припущення, що Борис Березовський, як колись есер Азеф, може бути подвійним агентом, в тому числі офіційної Москви.

Інший російський автор Юрій Богомолов, аналізуючи в останньому номері тижневика «Московськие новости» портрет БАБа, пише: “У чому сьогодні новизна ситуації для Бориса Абрамовича порівняно з 90-ми роками? Тепер він не стільки один з суб'єктів політичної гри, скільки один з її об'єктів. Притому не з найзначніших і цінніших. Дістати Березовського як підсудного - не головна мета для Кремля, адже він корисніший як розмінна карта. Хто може вірніше скомпрометувати опозицію в Україні і в Росії, ніж Березовський? Хто може психологічно переконливіше виправдати невидачу Лугового? Нарешті, хто здатний ефективніше на рефлекторному рівні підігріти в народних масах антисемітські настрої? Тепер увійдемо до становища людини, яка все своє життя мислила себе деміургом вітчизняної політики. Як йому нині відчувати себе лише п’ятим колесом в її возі? Іншими словами, як ляльководові раптом виявитися маріонеткою? І все ж таки, подобається нам чи ні, треба визнати, що Борис Абрамович - людина не зовсім звичайна: інтерн’ю, заяви, версії, припущення... Березовський – це справжнє пригодницьке кіно”. Причому таке документальне кіно виходить цікавішим за художнє, скажімо за того ж “Олігарха” Павла Лунгіна, де прототипом центрального персонажу Платона Маковського виступав ніхто інший, ніж сам БАБ.

Цікаво, чи хтось з дослідників побачив у катренах Нострадамуса демонічного образу Березовського, який подібно Мефістофелю й Воланду іноді добро робить руками зла? До речі, Нострадамус претендував на лаври не тільки пророка, але й пересічного астролога, яких у Середньовіччя було - хоч греблю гати. Так ось автор матеріалу, що народився в один день з Борисом Березовським й Павлом Лазаренком, а саме – 23 січня, – в астрологію не вірить…

P.S. А редактор газети, яка підписувала цей матеріал до друку, і котра теж святкує день народження в цей день, - тим паче в астрологію не вірить…

КОМЕНТАР

Андрій Косовський, аналітик:

– Скільки б не говорили вітчизняні політологи про те, що ідея блоку «Проти всіх» стара і неефективна, з ними навряд чи можна погодитися.

Данилку не треба платити за ефіри, інтерв’ю і думати як підтримувати інтерес до власної персони. По-друге, судячи з усього, Данилко проводитиме надепатажну кампанію, це його єдиний козир. І це може спрацювати. Порівняно з Вєркою Сердючкою, всі вітчизняні малосильні «гуру» цього стилю, починаючи від Дмитра Корчинського, закінчуючи Михайлом Бродським, нервово курять збоку. До того ж Данилко ні на рівні сприйняття іміджу, ні в реальному житті не заплямований ні політикою, ні бізнесом, ні кидками і домовленостями. Кількість розчарованих, утомлених, іронічних громадян збільшується з кожним актом української політичної трагікомедії. Отже, передвиборний проект «Проти всіх» з Вєркою Сердючкою в головній ролі може виявитися успішним. У зв’язку з цим виникає закономірне запитання: «Хто платить за музику? Найвірогіднішим є чинник «чужого» втручання. Надто своєчасний і цікавий проект запускається на виборах, ставки на яких дуже високі. Отже, цілком імовірно, що за цим проектом стоять гроші однієї з вітчизняних фінансово-промислових груп, яка вирішила спробувати погратися з електоральними технологіями. Адже, окрім всього іншого, Вєрка Сердючка може завдавати точкових і віялових ударів по конкурентах. А залежно від них напряму може знизитися рейтинг і в «епатажної» Наталії Вітренко, і в «щирої» Юлії Тимошенко, і в «гумориста» Юрія Луценка. Ну, а пройде чи не пройде «Проти всіх» до парламенту при такому сценарії, – справа десята. Основну функцію він виконає ще в період передвиборних перегонів.

Андрій Єрмолаєв, політолог:

– Українцям не вистачає шоу, карнавалу, лицедійства в політиці. Саме цим і займатиметься Вєрка. Цей проект може подолати трипроцентний бар'єр, тому що Сердючка не тільки вміє ясно, чітко і весело виражати свої думки і переконувати людей у своїй правоті, а ще вона додасть українській політиці перцю.

Олександр Воронін
«Народна» №29 (102) від 28 липня 2007 р.