Зосередженість вітчизняних ЗМІ на всіх перипетіях політичної кризи й переговорного процесу, спрямованого на її подолання, створило у масовій свідомості ілюзію, що нібито протягом 55 діб з третього квітня й до Трійці у країні, принаймні у царині суспільного життя, нічого не відбувалося. Презентація ж відразу кількох досліджень і проектів, які, з одного боку, висвітлюють ті глибинні процеси, що відбуваються в українському соціумі (я як наслідок – у масовій свідомості наших громадян), а з іншого – окреслюють реалістичні кроки держави на шляху євроінтеграції, засвідчили: життя триває. Однак для реалізації наших прагнень замало лише підписів керівників держави під черговою угодою…

«…Или римские перуны –

Гнев народа – обманув,

Отдыхает острый клюв

Той ораторской трибуны?»

(Осип Мандельштам)

1. Соціологія – то не лише рейтинги

«Коли Полєсов тремтливим голосом сповістив про наслідки чесного
європейського балотування, в кімнаті запала важка мовчанка».
(І.Ільф, Є.Петров, «12 стільців»)

Соціологія – то не лише рейтинги на догоду політичним силам, як це декому здається, а уявлення політиків про соціологів як про фахівців, які лише складають докупи таблиці популярності, є хибним. Адже для соціології ця ділянка роботи є не те що верхівкою айсберга – верхньою частиною його верхівки. Вона вивчає більш значущі суспільні процеси. Ці тези намагалися донести до журналістів представники Інституту соціології НАН України.

Засідання «круглого столу», що відбувся у переддень Дня науки, вони назвали «Соціологія та суспільство».

Захід відкрив директор Інституту соціології Валерій Ворона, який зазначив, що нині в Україні немає інтелігенції, яка б об’єднувала народ. Тому її представникам (а саме науковцям) потрібно хоча б просвіщати людей.

Великий масив досліджень і цікаві висновки, на жаль, не відомі не тільки широкому колу людей, а й тим, кому це має стати у пригоді.

Доктор соціологічних наук Олександр Вишняк проаналізував 13 моніторингових досліджень у шести регіонах України і зробив цікаві висновки щодо того, що насправді об’єднує і що роз’єднує Україну. Те, на чому спекулюють деякі політики, насправді складалося історично, протягом багатьох сторіть. Це не можна не враховувати. Але як це не парадоксально, насправді ж з’ясувалося, що згідно з результатами аналізу соціокультурної диференціації та її динаміки, попри принципові відмінності в історичній долі різних регіонів України у складі різних держав та імперій, суттєвих соціально-економічних відмінностей за більшістю показників між ними немає. Водночас у деяких сферах різниця у ставленні громадян до процесів, що відбуваються в країні, є значною, і саме це породжує політичний розкол. Насамперед, ставлення до статусу російської мови та відносин із Росією. На думку соціологів, найважливішим нині є пошук компромісу саме з цих питань, а не проблема дати перевиборів. Вони навіть дають деякі рецепти, як дійти такого компромісу.

Не секрет, що українське суспільство продовжує жити стереотипами радянської доби, а їх демонтаж призвів би до появи нових. Які ж типові образи визначають сприйняття населенням сучасних реалій життя? У 2003 році вони стосувалися передусім економічних негараздів (злидні, розруха) і майже такою ж мірою невпорядкованості соціального простору (безлад). Хоча насправді ніякої розрухи не було, а економічні показники, навпаки, свідчили про стабілізацію і підйом, починаючи з 1999 року. Опитування 2005 року зберегло трійку негативних асоціацій, але їхні кількісні показники зменшилися вдвічі. Було помітне збільшення позитивних уявлень (підйом, свобода, згуртованість), які практично були відсутні в 2003-му. Хоча в економіці протягом двох років суттєво нічого не змінилося. 2006-го року знову зростають негативні асоціації, а позитивних уявлень стає менше. І це зрозуміло. Оновлення влади, на яке сподівалася частина суспільства, супроводжувалося постійним протистоянням, корупційними скандалами, що підсилювало відчуття безладу, злиднів і розрухи (яких насправді не було). Діапазон очікувань зменшився так само швидко, як він зростав раніше.

Нині в Україні політики багато говорять про тиск, але насправді люди не відчувають себе об’єктами тиску. Найбільше вони прагнуть, щоб у нас припинилися безлад і протистояння, бо найбільше людей дратує невпевненість у завтрашньому дні й відсутність перспектив не тільки для себе особисто, а й для усієї країни. До речі, відсутність стратегії, довготермінових планів, на думку багатьох політологів, – основний недолік у діяльності політичних партій, які здебільшого звикли працювати не на стаєрських, а на спринтерських дистанціях. І у своїх тактичних діях зосереджуються на фіксації промахів політичних конкурентів. Втім, усереднений образ українця, його середньо статичні уподобання – не завжди коректні, тому на «круглому столі» було презентовано й диференційований підхід до «героїв нашого часу». Згідно з опитуваннями, найпомітнішими персонажами в Україні виявилися ті, хто добре почувається в атмосфері «безладу». Це ті, хто встановлює для себе «особливі» правила, тобто шахраї. Знаковими виявилися й ті, хто формує нові суспільні правила (політики, бюрократи, пристосуванці), а також авантюристи, які взагалі не зважають на жодні етичні кодекси й правила. Ось чому їх так багато на телеекранах. «Але телеканали не повинні тільки віддзеркалювати дійсність і не намагатися змінити її на краще. Інакше ЗМІ тільки підживлює це середовище. А наш час – це не лише час політиків і жебраків», – сказала Олена Злобіна. Соціологи констатують, що постаті, які репрезентують традиційний нормативний світ (трударі, професіонали, таланти тощо), явно не вписуються в сучасну картину українського суспільства. На жаль, моральним регуляторам в Україні сьогодні фактично відведено незначну роль.

І наостанок соціологи висвітлили динаміку ціннісних пріоритетів громадян України. Як зазначив доктор філософських наук Анатолій Ручка, в Україні вдвічі зросла кількість реалістів. Це сталося передусім завдяки поліпшенню умов життя. Якщо до 2000 року 76% населення України були зацікавлені переважно «цінностями виживання», то в 2006 році таких залишилося 59%. Тепер збільшується кількість таких людей, для яких є важливими не тільки матеріалістичні цінності, а й, приміром, «цінність самореалізації».

Після 2000 року в Україні спостерігається зростання важливості ліберально-демократичних цінностей у свідомості громадян: державна незалежність і демократичний розвиток країни, рівність можливостей для всіх, індивідуальна незалежність і підприємницька ініціатива, свобода слова і громадський контроль влади.

 Окремою розмовою на цьому своєрідному «круглому столі» стала оцінка громадськістю судової системи та судів, з якими присутніх ознайомила кандидат соціологічних наук Лідія Амджадін. Усім бажаючим були також роздані посібники «Розбудова системи адміністративного судочинства в Україні: проблеми та потреби розвитку», яка побачила світ торік, та стислий огляд результатів дослідження «Практика застосування сільським населенням судових процедур при вирішенні локальних цивільно-правових та публічно-правових спорів», які були проведені у лютому-квітні ц.р. у рамках здійснення проекту «Покращення доступу сільського населення до правосуддя». Слід зауважити, що уся ця навколосудова соціологія здійснювалась ще до нинішньої політичної кризи, у ході якої престиж судової гілки влади суттєво знизився. Як тут не згадати дотепного зауваження відомого радикала Дмитра Корчинського – «Якщо хтось не поважає рішень Суду Конституційного, то чому мені, приміром, підкорятися рішенням суду районного?»

А в наступних номерах нашої газети ми ознайомимо Вас із дослідженнями, присвяченими темі подолання корупції та проблематиці європейської інтеграції нашої країни.

ЛЕСЬ ІВАНІВ

ШІСТЬ ТИСЯЧ $ - ТА Й ПО КОНСТИТУЦІЇ…

Нині дехто пропонує ідею узаконення практики відкупу від одних громадянських обов’язків за повного збереження решти прав. Маю на увазі, звичайно, запропонований народним депутатом Віктором Лещенком, членом комітету Верховної Ради з питань національної безпеки і оборони, проект закону про сплату компенсації замість проходження строкової військової служби, який на початку травня був зареєстрований у ВР, а в середині місяця – презентований журналістам на прес-конференції в УНІАН.

Проект визначає організаційно-правові засади сплати компенсації замість проходження служби. Пан Лещенко вважає, що головною проблемою, яку розв’яже прийняття запропонованого ним законопроекту, є практика масового ухилення від виконання військового обов’язку призовниками. Аналіз стану справ щодо громадян, які ухиляються від виконання військового обов’язку та призову на строкову військову службу, проведений автором, показує, що станом на 1 січня 2007 року до військових комісаріатів, наприклад Харківської області, за повістками не з`явилися 21 тис. 500 громадян, при цьому 12 тис. 700 з них не з’явилися на повторні (2 і більше разів) виклики у період різних призовних кампаній. В. Лещенко зазначає у пояснювальній записці до законопроекту, що "існуюча система проведення розшуку, затримання і доставки до військових комісаріатів громадян, які ухиляються від виконання військового обов’язку та притягнення їх до адміністративної відповідальності, недосконалі". Тільки у 2006 році до органів прокуратури передано понад 15 тис. справ на тих, хто ухиляється від призову, жоден до кримінальної відповідальності не притягнутий. Тож згідно із проектом, "розмір компенсації складає суму середньої вартості утримання державою одного солдата за весь період проходження строкової військової служби, що становить 31 тис. грн. станом на 2007 рік (73 прожиткових мінімумів для працездатних осіб)", або приблизно 6 тисяч умовних одиниць.

Прийняття закону "Про компенсацію замість проходження строкової військової служби", – переконаний народний депутат, – дасть змогу значній частині порушників законодавства шляхом сплати компенсації вирішити питання щодо військової служби у створеному цим законом правовому полі, – впевнений В. Лещенко. Крім того, прийняття цього закону, на думку його автора, сприятиме поліпшенню фінансування Збройних сил України, якіснішому підбору призовників для проходження строкової служби; зниженню рівня корумпованості в закладах та установах, причетних до проведення призовних кампаній, подоланню соціальної несправедливості щодо осіб, які проходили (проходять) строкову військову чи альтернативну (невійськову) службу.

«Будучи Головою Харківської обласної призовної комісії, спілкуючись з категоріями призовників і їхніми родичами, я зрозумів, що такий Закон просто необхідний для нашої держави. Cлід визнати, що даний законопроект викликав широкий резонанс серед населення України. Абсолютно очевидно, що населення України готове платити компенсацію», – наголошує депутат Лещенко. Тобто, відкупившись від війська, молода особа навіть може ще й претендувати на ті пільги й привілеї (та сама служба у силових структурах!), яка, за давньою традицією, надавалась лише тим, хто носив військову гімнастерку. Слід нагадати, що Конституцію ще ніхто не відміняв, а кілька її статей регламентують проходження юнаками військової служби. Зокрема, у статті 17 Головного Закону країни зафіксовано: «Захист суверенітету і територіальної цілісності України, забезпечення її економічної та інформаційної безпеки є найважливішими функціями держави, справою всього українського народу. Оборона України, захист її суверенітету, територіальної цілісності і недоторканності покладаються на Збройні Сили України. Держава забезпечує соціальний захист громадян України, які перебувають на службі у Збройних Силах України та в інших військових формуваннях, а також членів їхніх сімей».

Вже кілька років чисельність Збройних Сил України менша за кількість формувань МВС, а оскільки через 3-5 років усе наше військо повністю перейде на контрактну основу, то чи не краще на термін, що залишився до цього, надати солдатам такі пільги й подальші гарантії, щоб навіть конкурс утворювався на призивних комісіях? І чи можна все вимірювати грошима? Якщо до всього підходити з міркувань економічної доцільності, то давно вже час, як пропонує дехто, стягувати податки з проституції. А чи будуть у такому разі моральними засади, на яких зведені фундамент і стіни нашої державної будівлі?

Нижче ми розміщуємо форум дискусії, яку викликала законодавча ініціатива. Українці досить скептично поставилися до ідеї узаконеної «відмазки» від служби:

 – Не треба більше ламати голову – кому дати хабар, у якому розмірі і т. ін. – одним махом й по корупції у військкоматах. Мене, як матір, у якої підростає син, подібна ідея влаштовує абсолютно.

– А мене, як матір, у якої підростають два, не влаштовує. Дешевше буде дати хабар лікарю…

– Шість «штук» – чимала сума для країни, де лікарі й вчителі одержують по 150 доларів…

– Тепер буде або 6000 у касу, або 5000 повз неї...

– Здається, Ющенко обіцяв контрактну армію до 2010 чи то до 2012 року…

– Тобто, є долари – служити не будеш, немає – захищай спокій «мажорів», які відкупились. Причому офіційно. Тобто – усі рівні, але є – рівніші...

– Правильно, бідні повинні захищати сите життя тих, хто заможніший…

– Даю зустрічну пропозицію: усіх людей запроторювати до в’язниці, а хто захоче жити на волі – має заплатити.

– До речі, суто практичне запитання: хто знає де і як від війська «відкосити»? Розкажіть! Гроші є - не знаю як і кому давати.

– З глузду з’їхати! У нормальних країнах, якщо не хочеш іти служити – то, будь ласка, – рік виконуєш соціальні роботи.

– Ви хочете загострити протистояння у суспільстві? Ви хочете агресивних «гопників» одержати, які будуть ненавидіти вас, ваших дітей і цю державу за те, що їм показали - де їхнє місце й поділили усіх на лохів і не-лохів?

– Пропонуєте нерівність узаконити? Я просто в шоці: чому, коли не можуть боротися з вадами, людям приходить дивна думка в голову – узаконити їх, замість того, щоб змінити способи боротьби з ними.

Може, ще скасувати кримінальну відповідальність за хабарі й «не парити мізки?»

– Цей проект закону можна всерйоз сприймати тільки за умови, що подібна «відмазка» від армії однаково доступна всім. От нехай спочатку подумають про кишені людей і встановлять мінімальний розмір зарплати – в 1000 доларів, а потім уже – про кишеню, в якій вони будуть збирати гроші на утримання армії. Утопія.

ОЛЕКСАНДР ВОРОНІН
"Народна" №21 (94) 2 червня 2007 року
(Карикатура з сайту www.caricatura.ru)