Остаточну дату дострокової виборчої кампанії не визначено, а боротьба за електорат уже розпочалася. Наші політики навіть ветеранів поділили між собою в день Перемоги. Вистачило на всіх, але самим ветеранам це не сподобалося. З сумом пригадую, як дорослий син мого приятеля нещодавно пояснював своєму далекому від політики батьку: «Українські політики, батя, це не люди, а аномальне утворення, яке навчилося одного – використовувати народ в особистих цілях».

Власне, про що на цьому тижні йшла мова й точилися суперечки? 7 травня на відкритих громадських слуханнях «Через подолання політичної кризи – до сталого розвитку України», які Президент і опозиція проігнорували, соціалісти хвилювалися: часом, не «кинув» їх Віктор Федорович, погодившись на дострокові вибори; комуністи опікувалися проектом саморозпуску парламенту, регіонами – підкресленням непорушності коаліції, а перший і другий президенти України підживлювали власну самооцінку в історії.

Підсумковий документ цього форуму проголосив невідкладними такі заходи: скасування правових актів і рішень, які «здетонували» кризу; внесення Верховною Радою змін до Закону України «Про вибори народних депутатів України», необхідних для проведення дострокових парламентських виборів «за пропорційною системою з відкритими списками»; надання сили закону Регламенту Верховної Ради України, де й «відобразити повноваження парламентської опозиції». Очевидно, що ці кроки віддзеркалюють ядро позиції, яку коаліція відстоюватиме в перемовинах з опонентами.

Треба визнати, ефективність цього заходу постраждала, тому що саме громадських слухань і не відбулося. Слово міцно тримали представники коаліції, а присутній громадськості права виступу майже не надали. Пан Ющенко та його зброєносці (вірні й тимчасові) своєю відсутністю зберегли свободу дій і статус мета-коментаторів. Класичне покликання громадських слухань – почути й врахувати думку представників усієї громади. Отже, в інтересах суспільства, політичній Україні цю традицію теж треба відновлювати.

Як домовилися Президент і Прем’єр, робоча група, яка склалася з представників усіх причетних до «аморальної» кризи сил, з понеділка розпочала підготовку спільних документів щодо проведення дострокових виборів. Можливо, на час роботи групи було б розумніше всім утриматися від коментарів і плідно попрацювати. Але у нашої «еліти» краще вийшла робота язиком. По черзі, з серйозними обличчями, вони звинувачували один одного у блокуванні переговорного процесу. За традицією, найбільше дісталося симоненківцям. З численних заяв коаліціянтів і опозиціонерів стає зрозумілим, що діалогу нема, а предметом суперечок не є питання, які насправді важливі для українців.

З вуст пана Ющенка ми почули про принциповість термінів проведення виборів, про вузький або тонкий, широкий або товстий пакети допустимих домовленостей. Категоричними в обох пакетах для Президента (отож опозиції) є внесення потрібних змін до законів: «Про бюджет» та «Про вибори народних депутатів», обов’язкове закріплення норми про імперативний мандат і проведення виборів через шістдесят днів після спільного рішення повноважних «пакувальників» дострокових виборів.

Для незаангажованої частини суспільства цілком очевидно, що заради інтересів суспільства й справжнього вирішення владної кризи, «на березі» потрібно домовлятися про зовсім інше. Якщо вже погодилися на дострокові вибори, якщо розмови про «очищення», «демократію» й курс на «єдність» – не лицемірство, потрібно ще до початку виборчої кампанії негайно скасувати депутатські недоторканість і привілеї. Відкриті списки і позбавлення обранців народу парламентського «дахування» забезпечать якісні зміни як у принципах формування списків, так і в складі передових загонів партій. Українці одержать надію, що обіцянки, відсторонити бізнес від влади, почнуть виконувати. Можливо, кріпацький імперативний мандат не знадобиться.

Щоб назавжди зупинити деструктивні процеси, ще до старту дострокових перегонів парламентарі повинні внести відповідні зміни до Закону «Про загальнонаціональні референдуми», а політичні гравці – підписати спільний документ про те, що в стислі конкретні терміни влада проведе референдум із найбільш спекулятивних питань внутрішньої та зовнішньої політики, який матиме силу закону для всіх «елітарних клубів, носіїв істин в останній інстанції, «хворих» на месіанство й хитрих за чужий рахунок». Багатьом партіям із каламутними ідеологіями, а то й без будь-яких, доведеться відповідальніше ставитися до змісту своїх програм. Коли ж все це відкладуть на «після виборів», то українському суспільству «світить» лише подальше поглиблення кризи з непередбачуваними наслідками.

На жаль, цей прогноз, як і пророкування політологів та знавців підводних течій у земельних питаннях, що ці вибори будуть жорсткими й брутальними як ніколи до цього, починають підтверджуватися вже тепер. Заповідь П. Лайнберджера: «Факт – не пропаганда. Пропаганда – це інтерпретація факту» наші політичні моралісти використовували цього тижня в звично непорядний спосіб і за дуже неприємних обставин. Аварією потягу «Київ – Дніпропетровськ», вибухом на ділянці нафтопроводу «Уренгой – Помари – Ужгород» політики скористалися як приводом натякати один одному та виборцям на теракти з метою дискредитування роботи уряду або на буйно квітучу службову недбалість.

Бездоказові твердження 2004 року, що Президента ніхто не отруював, і його хвороба лише наслідок невдалих косметичних процедур, підкреслене хвилювання за психічний стан гаранта минулого місяця, цими днями повернулися до коаліціянтів у вигляді безапеляційних тверджень, що в прем’єра коліно не болить, і він крадькома пробрався до Москви за черговою порцією вказівок. Перегони набирають обертів. Будь-які засоби стануть у пригоді. Цілком імовірно, що в гарячці політичної боротьби, неповага до виборців буде доведена до абсурду: напишуть на стелі слово «щастя» й навіюватимуть, що саме хорове читання по сім разів, з ранку і перед сном, зробить нас щасливими.

СТАНІСЛАВ ТРИПІЛЬСЬКИЙ
«Народна» №18 (91) від 12 травня 2007 р.