Якщо вдатися до біблійного стилю, то причинно-наслідкові зв’язки можна змалювати так: помаранчеві вбили «кучмізм» і народили Президента та міф про українську демократію; Президент убив помаранчеву коаліцію і народив «любих кумів», Прем’єра й Універсал; «любі друзі» вбили НСНУ і народили бабу Параску та опозицію в білому; Прем’єр убив міф про українську демократію, Універсал, сподівання на консенсус і народив Закон про Кабінет Міністрів (разом із суперопозиціонеркою), приймальне відділення для парламентських перебіжчиків та чутки про слабкість Президента; Президент разом із суперопозиціонеркою вбили парламент, Конституційний Суд, чутки про слабкість і народили рух на дострокові вибори. Ну чим не політичний «Еклезіаст»?

 
Арлекін у шароварах

Дивно, але ці трюки ще не вбили ілюзію людей про народовладдя: частина (навіть із кулаками й підковами) слухняно рухається туди, де намалюють у небі серце, частина – туди, де краще вже сьогодні. Ці люди не обурюються, що правом голосу їх наділяють лише в певний час, з приводу не ними визначених питань і в окремо відведеному місці. Наша демократія, як арлекін у шароварах, обслуговує багатих, а глузує з багатьох. Досвідчені демократи запевняють, мовляв, був час, ми й самі хотіли вірити, що це хвороба зростання. Частково воно так і є, ще Черчілль полюбляв повторювати, що прірву не можливо подолати в два стрибки. Демократичне суспільство англійці, французи або американці не одержали в подарунок. У них на це витрачено століття.

Англійський парламентаризм, наприклад, бачив різні часи. У 1599 році на останній аудієнції, яку Єлизавета І влаштувала своїм норовливим законодавцям, її промова була такою: «Перед мною завжди стоїть Судний день, і коли я предстану перед Ним, з чистим сумлінням скажу, що правила в ім’я блага свого народу… І прошу передати слова моєї подяки всій нижній палаті, тому що від вас я насичувалася світом знань, і якщо й робила помилки, то лише з причин моєї недостатньої інформованості». Таким було ставлення до зовсім не покірного парламенту, але для цього й парламент мав бути осередком знань і служіння державі.

 
Не можете покохати, то хоча б поплачте з нами

Президент, Прем’єр і їхні прибічники цього тижня шукали прихильності держав з доброю історичною пам’яттю й досвідом. За всіма ознаками, ці держави вже зрозуміли, що з Україною нині краще поводитися, як з протипіхотною міною нештатного зразка: ноги можуть однаково втратити – і той, хто поставив, і той, хто йтиме, і хто візьметься розміновувати. 17 квітня Віктор Ющенко заспокоював у Брюсселі голову Єврокомісії, Жозе Мануеля Баррозу, що владну кризу вирішуватимуть виключно мирним і демократичним шляхом, а найкращим засобом для цього є проведення дострокових виборів. Того ж дня, у своїй промові перед Парламентською асамблеєю Ради Європи (ПАРЕ) у Страсбурзі, Віктор Янукович запевняв, що уряд та коаліція стоять на сторожі Конституції і не допустять силового розвитку подій. Обидва очільники підтвердили готовність підкоритися рішенню Конституційного Cуду, але Федорович ще додав, що в разі визнання Указу Президента нелегітимним, гарант відповідатиме за порушення Конституції.

Протягом трьох діб європейці обережно намагалися прояснити для себе стан справ в Україні. Зокрема, члени антикризової коаліції спільно з опозиціонерами зустрілися з доповідачами ПАРЄ по Україні Ханною Северінсен і Ренатою Вольвенд. Саме там політичні опоненти продемонстрували вищий рівень європейськості. Повноважні дами від ПАРЄ почули, як депутат від ПР пан Колесников назвав помаранчевих «жуліками», а у відповідь почув від депутатки БЮТ пані Бондаренко, що коаліціянти «бандити», і все це трохи не закінчилося бійкою. Тому вже напередодні термінових дебатів з українського питання, які відбулися в четвер, стало зрозуміло, якою буде резолюція ПАРЄ – соломоновою як для Президента, так і для Верховної Ради. Нема правих і неправих, є велика “вавка”, яку потрібно спільно лікувати, «Євросоюз дуже зацікавлений у збереженні стабільності й демократії». Асамблея коректно утрималася від намагань напряму втрутитися в кризову ситуацію й обмежилася лише юридичними рекомендаціями: що зробити зараз і як уникати аналогічних кризових явищ у майбутньому.

 
Сюзанна, Сюзанна …

Тим часом Міністр закордонних справ А. Яценюк “обробляв” іншу ділянку. Перебуваючи з візитом у Москві, попри всі зовнішні справи, він привіз до Росії пояснення позиції пана Ющенка і натяки, що вибори відбудуться незалежно від рішення КС. Мовляв, не поспішайте з поздоровленнями. У Києві цього тижня тривала кампанія з дискредитації Конституційного Суду: головна доповідачка по справі «ВР проти Президента», пані Станік, не відмовилася від свого важкого хреста, й розгляд справи розпочався. Таке вчасне звинувачення від СБУ у хабарництві не подіяло, тому вже по обіді Юлії Володимирівні довелося спішно скликати прес-конференцію і заявляти від імені народу, що КС не здатний прийняти рішення й навіть, якщо він його прийме – довіри до такого рішення нема вже тепер. З її слів, у суді сидять не судді, а члени партій, більша частина з яких, заангажована ПР. Їй ладно підспівував бек-вокал – пани Кириленко й Луценко. Водночас представники коаліції посипали голову попелом, відбріхувалися, як могли, роз’яснюючи, чому пані Станік не відмовилася від справи.

Коли в середу судді й учасники процесу прийшли виконувати свою відповідальну роботу, до речі, результати якої зголосилися визнати Прем’єр і Президент, прохід до приміщення КС заблокували представники опозиції. На робоче місце «верховні жреці» змогли потрапити лише з допомогою міліціянтів у касках. Законослухняна Верховна Рада, на чолі з бездоганним спікером, одразу згадала відповідні статті кримінального кодексу й попередила опозиційних екстремістів про можливість позбавлення недоторканості. Генпрокуратура миттєво завела справи щодо перешкоджання, опозиціонери заявили про побиття й тілесні ушкодження, яких їм завдали правоохоронці, а міліція влаштувала прес-конференцію, де й зробила заяву про свою невинність.

18 квітня лідер БЮТ повідомила на прес-конференції об'єднаної опозиції, що всі народні депутати з її фракції написали заяви про складення з себе депутатських повноважень. Лідер фракції "НУ" теж заявив, що «на виконання рішення Президії партії вже практично всі депутати – члени партії … написали заяви про вихід із фракції». Пані Тимошенко пояснила: «Це значить, що за будь-яких обставин ця продажна Верховна Рада вже більше існувати не буде». Це твердження теж викликало сумніви в деяких юристів і представників коаліції.

 
Атипові хвороби й ліки нового покоління

А всім іншим, залишилося тільки гадати: чому відомості про “недитячий” хабар СБУ “нарила” й оприлюднила напередодні роботи КС, чому пані Станік не зробила самовідвід, хоча б для чистоти експерименту. Чи не тому Президент погодився визнати рішення КС, що опозиція узгодила з ним свої дії, а якщо ні, то планомірна дискредитація і перешкоджання роботі КС – це пастка для Президента, для коаліції або для всіх разом. На цьому тлі заклики Європи до наших лідерів, вирішити кризу способом, який відповідає Конституції та демократичним нормам і продемонструвати цим злагоду та компроміс, видаються марними.

Список посадовців, що скористалися лікарняним як засобом політичної боротьби й особистої безпеки, на цьому тижні розширився. До хворих із Центральної виборчої комісії приєднався Генеральний прокурор пан Медведько. Є побоювання, що кількість “хворих” зростатиме в геометричній прогресії до напруженості ситуації навколо КС. Вердикт КС, зрозуміло, винесе теж соломонів, але так може статися, що він уже нікому не знадобиться. Народ навіть анекдот про це змудрував: Конституційний Cуд у повному складі запросили в Карпати, покататися на лижах: “Однак нічого не робите, тож приїздіть, подихаєте гірським повітрям”.– «Добре», – відповідають запрошені. І не їдуть. Їх знову запрошують, вони відповідають: «Шукаємо лижі». І не їдуть. Їх ще раз чемно запрошують, вони відповідають: «Шукаємо палки». І не їдуть. Про них уже й забули, аж раптом у серпні з’являються, видряпалися до лижної бази, і голова суду дає команду: «А тепер шукаймо сніг».

Стежку до правового нігілізму, здається, не перший рік міцно утрамбовують ніжки українських політичних слонів. І триватиме все це доти, доки українці не визнають право один одного на відмінність у історії, мові, культурі, традиціях і уподобаннях. Тільки тоді не матимуть живлення партії й політики, які заради влади готові ламати хребти через коліно. Тепер стоїть питання: збережемо Україну такою, якою її створили наші пращури, прадіди й діди, чи дозволимо політичним бізнесменам втілити досвід Чехії та Словаччини або, борони Боже, Югославії. Досить покладатися на серце, треба вже й до розуму вдатися.

СТАНІСЛАВ ТРИПІЛЬСЬКИЙ

«Народна» №15 (88) 21 квітня 2007 р.