Життя цього тижня на майданах скупчувалося, у владних коридорах кульгало, у ЗМІ вирувало, а в Конституційному суді трохи зажевріло. Очевидно: вибори відбудуться, але не 27 травня, не за Указом Президента і не під тиском громади. Опозиція вкотре довела, що здатна лише на короткі забіги, спричинені політичною сверблячкою. Коаліція ж остаточно спростувала міфи про свою впевненість і невразливість. Міжнародна спільнота українським творцям кризи дозволила чубитися, але у смокінгах і за правилами.

 Пани, що в самоварі куліш варять

Хай там яке рішення прийме Конституційний суд з приводу Указу про розпуск ВР, його поставлено під сумнів, скомпрометовано дев’ятимісячною бездіяльністю, суддівськими маневрами останніх тижнів і недовірою українського суспільства до судів узагалі.

Пригадаймо, скільки звернень отримав Конституційний суд від початку свого існування в новому складі. А ці державні мужі обрали тактику очікування й мовчазного спостереження за тим, як небезпечно зростає напруга в стосунках «еліт». По-людському їх можна зрозуміти – важко зорієнтуватися, куди вітер дме. Але ж вони відповідають за теперішню ситуацію в державі, за те, що відбувається і «завдяки» їхнім бездіяльності та боягузтву.

Дострокові вибори відбудуться саме тому, що рішення цієї останньої інстанції не можуть викликати поваги й довіри цілої країни. І коли вже йдеться про потребу робити комусь «щеплення», то цей склад Конституційного суду, безперечно, теж його заслуговує у вигляді переобрання. Хоча неважко передбачити, що такий захід не матиме сенсу, якщо до парламенту прийдуть ті ж самі ...

Швидка ріка береги розмиває

Коли голова ЦВК, бідолашний пан Давидович, ще був не заштурханий, він через «Дзеркало тижня» (№8 від 3 березня 2007 р.) посилав владі досить детальні сигнали про неможливість дострокових виборів. Сподіваємося, він не відмовиться від своїх слів: «По-перше, у Державному бюджеті не передбачено коштів на проведення виборчої кампанії. Процедури виділення й розподілу потрібних сум немає. По-друге, строки й порядок виготовлення бюлетенів, їхня доставка не врегульовані законом. По-третє, дуже проблематичним є процес майбутнього формування комісій. У цьому питанні взагалі нічого не ясно, починаючи з кількісного складу виборчкомів.

Нарешті, ситуація зі списками виборців узагалі зайшла в глухий кут. З одного боку, ми не маємо права користуватися списками, складеними на минулих виборах і зданими в архів. Мало того, я не знаю, що з ними і в якому вони стані. З іншого боку, процедури складання нових списків немає».

Зважаючи на ці обставини, вибори 27 травня не відбудуться, хоч би як цього хотіли Президент і опозиція. Дострокова кампанія, результати якої піддаватимуть сумніву міжнародні спостерігачі й оскаржуватимуть у суді опоненти, не варта вже зроблених фатальних помилок. Але ми хочемо привернути вашу увагу ще до одного повідомлення пана Давидовича: «…не висохла печатка на протоколі про встановлення результатів виборів – 2006, а політики вже говорили про дострокову кампанію. Проте не було зроблено жодного практичного кроку для того, щоб проведення позачергових виборів стало можливим.». Цитата підводить до цікавого висновку – виходить, маховик почали розгойдувати, коли ще не було начебто ніяких підстав. Ті партії, які потрапили до парламенту тоді, мало вболівали за «чесність» виборів, тому й не переймалися достроковим форматом.

Шило на швайку

Розвиток подій і коментарі міжнародної спільноти вимагають від коаліції і гаранта шукати компроміс, який, хоча б формально, був легітимним і залишав самоповагу конфліктуючих сторін незайманою. Погодьтеся, для нашого політикуму завдання не просте. Але доки Конституційний суд не оголосить свого «замордованого» рішення, «якщо» існує для обох відповідачів. І хоча піфагорівська метода ipse dixit (яку застосувала опозиція), коли логіка підміняється авторитетом Президента, не справлятиме враження на суддів та іноземних посередників, все ж припустимий варіант, що коаліція змушена заплатити за свою самовпевненість і глухоту згодою на дострокові вибори. Скнара платить двічі

Віктор Андрійович призупинить дію свого Указу, Віктор Федорович і коаліція призупинять дії своїх постанов, змістом перемовин стануть підготовка до виборів і мораторій на принципові рішення. Винести на референдум спірні питання щодо яких нібито й точаться політичні баталії, не погодиться жодна зі сторін. І тим і іншим зручніше видавати за волю народу власні наміри. Залишається лише нагадати, що базові засади і спосіб дій у ПР, НСНУ і БЮТ, попри всю передвиборчу риторику, занадто схожі. Тому в парламенті нового скликання, на наше горе, ці однойменні заряди знову відштовхуватимуться.

З цього пива не буде дива

Віце-президент Європейського парламенту Марек Сівец, завітавши в Україну в середу, справедливо зазначив: «Україна не належить Ющенку, Україна не належить Януковичу, Україна належить народу». Але майдани цього сезону вже не причаровують світ, швидше викликають роздратування. Втомленість від політики спостерігається в більшості українців. Доволі значна частина людей уже не бере участі в партійних змаганнях – хто більше натовпу приведе. Соціологи констатують тенденцію до зменшення чисельності тих, хто погоджується дати другий шанс як коаліціянтам, так і опозиціонерам. Майданний тиск як політичний засіб втратив свій пафос.

Як тяжко і довготривало хворий, український політикум насправді потребує «щеплень», починаючи від Президента й уряду. Насмілюся запропонувати доволі прості й доступні механізми впливу на нашу «еліту». Якщо найближчим часом влада не вийде з політичної кризи, доведеться спостерігати величезні черги за одержанням віз під амбасадами й консульствами по всій території України. Нехай лякаються закордонні друзі – потягнуться до них нелегали й біженці. Зрозуміло, ми нікуди не поїдемо – не дочекаються, але тоді вже не майдани, а іноземні держави тиснутимуть на наших недоторканих.

Під час голосування на дострокових виборах, треба спокійно й свідомо ігнорувати всіх парламентських обранців п’ятого скликання. Вони себе «показали», а відмовитися від участі у виборах їх не змусить навіть землетрус. Якщо ми хочемо справжньої єдності й соборності, потрібно відмовитися від обрання до влади партій, програми яких містять пункти, що ділять українців на своїх і чужих. З огляду на сумний досвід і фінансові витрати, тепер настав час для політичних сил, що можуть запропонувати значуще й важливе для цілої України, а не лише для правого, або лівого берега. Преференцію мають одержати програми, де буде записано конкретні зобов’язання щодо законодавчого розвитку й посилення суспільного контролю за владою, внесення змін до закону про референдуми, чітко виписаних механізмів відкликання депутатів усіх рівнів, імпічменту Президента та інших положень, що перетворюватимуть фіктивне народовладдя в розвинуте громадянське суспільство.

Висновком є те місце в тексті, де ви стомилися думати

Взагалі, у своїх вимогах до претендентів на владу ми повинні навчитися використовувати один із принципів Паркінсона, який стверджує: якщо ми хочемо, аби потрібні якості претендентів проявлялися не в особливій формі, а в найвищому ступені, треба скласти такі вимоги, щоб усіх невідповідних виключити з самого початку. Як зразок, Паркінсон наводить такий приклад об’яви: «Потрібен прем’єр-міністр Рурітанії. Робочій час – із 4-ої ранку до 11.59 вечора. Аплікант повинен витримати три раунди з чемпіоном у важкій вазі (у рукавичках). По досягненні пенсійного віку (65 років) – люта смерть в ім’я рідної країни.

Якщо претендент знає парламентську процедуру лише на 95%, його буде фізично знищено. Якщо він збере менш ніж 75% голосів, під час перевірки його популярності за методом Геллапа, його теж стратять. Окрім того, претендент повинен звернутися з промовою до з’їзду баптистів і схилити їх до вивчення рок-н-роллу. У разі провалу на нього чекатиме смерть. З’явитися до спортклубу (через чорний хід) 27 травня об 11.15. Рукавички надаються; кеди, майка і шорти – власні». Паркінсон гарантує: зголоситься лише один потрібний претендент і зможе відразу виконувати роботу. От і українцям потрібно впровадити для влади правила гри, які б були непривабливими для бізнесу, хабарників, казнокрадів і кумів. Тоді можна буде очікувати, що до влади приходитимуть політики з наміром працювати на людей і державу, адже, поки є час, треба загоювати рани і збирати каміння.

 
СТАНІСЛАВ ТРИПІЛЬСЬКИЙ

СІМНАДЦЯТЬ ЗАПИТАНЬ ВЕСНИ

 Кажуть, що політика – це мистецтво можливого. Кілька днів поспіль Президент України Віктор Ющенко тримав у напрузі суспільство: підпише – не підпише? Навіть букмекерські контори приймали ставки щодо розігнання українського парламенту. І тепер, коли указ все-таки підписано, поставимо собі кілька запитань. Але не в стилі «хто винний?», спрямованих здебільшого в минуле, а швидше, «що далі?».

 Після того, як смуга перших емоцій ( пов’язаних для когось із радощами й надіями, а для когось – із розчаруваннями та побоюваннями) сплинула, більшість громадян цікавить не стільки юридична казуїстика кожного кроку перманентного протистояння між гілками влади й політичними силами у минулому, скільки можливі алгоритми розвитку подій, а також майбутні політико-правові, соціально-економічні та етико-культурологічні наслідки їхньої реалізації для країни в цілому, а також – певних соціальних верств суспільства і для кожної людини зокрема. Таких питань–роздумів (деякі з них мимоволі виявилися риторичними) у нас виокремилося рівно сімнадцять. Не з міркувань ностальгії до відомого радянського серіалу, де головний персонаж ледве не третину картини прокручував у голові «Інформацію до роздумів». Просто так сталося, що решта питань – це варіації основних чи вже похідні від них…

1. Попри споконвічну миролюбність українців та безкровний характер усіх політичних трансформацій доби Незалежності, головним питанням порядку денного, важливішим за остаточний підсумок політичного протистояння, все ж таки залишається питання – Чи вдасться нашій владі й надалі забезпечити всі суспільні процеси без акомпанементу стрілянини?

2. Нинішня криза – наслідок не до кінця сформульованого ескізу конституційної реформи – переконані деякі фахівці конституційного права. Наскільки готові сторони протистояння, на пропозицію лідера народників Володимира Литвина, апелювати до єдиного носія влади – народу – й провести Всеукраїнський референдум з основоположних проблем внутрішньої та зовнішньої політики, результати якого мали б силу прямої дії та дали б змогу завершити нарешті конституційну реформу і вплинули б на текст Закону про основи внутрішньої і зовнішньої політики країни?

3. Чи здатний Конституційний суд України стати авторитетним арбітром і Прийняти якесь рішення: з одного боку – юридично бездоганне, з іншого, щоб воно сприяло розв’язанню конфлікту?

4. Якою мірою недавні вердикти – спершу Феодосійського, а потім і Луганського міських судів – щодо незаконності Указу Президента України про розпуск парламенту здатні ще більше дискредитувати третю, судову гілку влади? І коли нарешті в країні буде здійснено судову реформу?

5. Більшість експертів впевнені, що дата можливих парламентських виборів буде перенесена з 27 травня на пізніший термін, про що кажуть і в Секретаріаті Президента. Якщо коаліція все ж піде на вибори, чи вдасться їй провести паралельно або у відносно недалекому майбутньому й дострокові президентські вибори, а також референдум про вступ країни до НАТО, про що зокрема йшлося в тексті Звернення Верховної Ради до народу?

6. Чи здатна Україна самостійно вийти з політичної кризи? А може, знову, аби подолати конфлікт, в середовище нашого політикуму треба залучати міжнародних посередників? Та чи не постраждає міжнародна репутація країни в разі залучення закордонного третейського експертного суду?

7. Як відомо, днями Президент США Джордж Буш підписав закон про підтримку вступу Грузії і України в НАТО. Закон 2007 р. про консолідацію свободи в НАТО підтверджує подальшу підтримку розширення альянсу, а також дає Албанії, Хорватії, Грузії, Македонії та Україні право на отримання сприяння в рамках закону про участь у НАТО 1994 р. і дозволяє одержати потрібну допомогу в 2008 фінансовому році. Очікується, що законопроект посприяє названим країнам "у реалізації основних принципів демократії, вдосконаленні оборони та здійсненні реформ в галузі економіки". Цікаво: хронологічний збіг у підписанні закону й політичному протистоянні в Україні – випадковий чи навмисний?

8. Чи здатні незалежні експерти, вчені–правники й незаангажовані політики та громадські діячі стати модераторами круглого столу між сторонами конфлікту, що може призвести, якщо не до консенсусу, то хоча б до розумного компромісу між ними, і чи прагнуть останні скористатися авторитетом та інтелектом перших?

9. У разі певної стабілізації ситуації, скажімо, коли коаліція дослухається 15-ти пропозицій Президента, але головні причини протистояння так і залишаться не вирішеними – Чи не призведе черговий круглий стіл, Універсал лише до консервації конфлікту, здатного з часом знову вибухнути радикальним чином і в черговий раз загострити політичну ситуацію в країні?

10. За аналогією з теорію історика Олександра Янова про двотактне чергування у російській владі сил прогресу й регресу, чи коректно допустити припущення, що Ми теж приречені на постійний реванш між помаранчевими й синьо-білими силами?

11. Партійні з’їзди тепер формують свої передвиборчі списки. Більшість виборців, навіть тих, хто симпатизує тій чи інший політичній силі, цікавить – Чи вдасться на цих партійних форумах делегатам скласти такі списки, за які потім не буде соромно рядовим партійцям, і чи здатен оновлений склад потенційних депутатів залишатися вірним ідеологічним настановам партії та не бігати (з різних мотивів) із однієї фракції в іншу? Чи може цілком донкіхотівська пропозиція депутатів Дмитра Видріна й Олексія Данилова з приводу того, щоб накласти табу на персональну участь нинішніх депутатів українського парламенту у виборах, хоча б стати серйозною дискусійною базою для внутрішньопартійної ротації передвиборчих списків для приходу до влади нових людей?

12. Чи мають шанс у майбутньому складі Верховної Ради 6-го скликання міноритарні партії (що можуть одержати від 3 до 10% голосів електоральної підтримки) змінити фактично вже наявну двопартійну систему країни, яка, на думку політолога Станіслава Бєлковського, тільки посилює політико-ментальний розкол країни, здатний згодом призвести і до формально-юридичного розколу єдиної держави?

13. Про недосконалість закритої системи партійних списків та відірваність депутатів від реальних проблем пересічних виборців говорять усі. Чи досить критичної маси цього незадоволення для того, щоб її змінити, особливо, щодо депутатів базового рівня?

14. Чи не спричинить практика вибіркового тлумачення окремими партійними силами положень чинного законодавства щодо політичної доцільності порядку денного дискредитації усієї правової системи країни?

15. Чи вдасться унеможливити фальсифікації волевиявлення виборців, не змінивши практики формування виборчих комісій, які нині фактично узурповані парламентськими партіями?

16. Певна автономність нашої економіки від політики дає підстави сподіватися, що нинішнє політичне протистояння не призведе до погіршення соціально-економічного становища людей. Разом з тим, якщо криза затягнеться, чи не спричинить це погіршення макроекономічних показників у фінансово-економічній сфері країни, з огляду на певну залежність фінансових резервів держави від долара, та ще й на фоні нинішнього нестійкого становища останнього на світових фінансових біржах?

17. Незалежно від остаточної картинки посткризового політичного рельєфу, є підстави вважати, що інститути громадянського суспільства та вільні ЗМІ досягли вже в країні тієї ваги, за якої не впадуть під можливим ударом «сильної руки», яка в майбутньому може спиратися на умонастрої незрілої частини суспільства, переконаної, що всі біди у нас через гласність і демократію?

ОЛЕКСАНДР ВОРОНІН

ВИБОРИ НЕМИНУЧІ

Переконана більшість експертів. Різночитання лише у датах

 "Політична ситуація в Українi та можливi варiанти її розвитку" – такою була тема соцiологiчного опитування експертiв, яке днями було проведено серед 101 політолога, що працюють в провідних науково-дослідних центрах столиці. Результати опитування експертiв оприлюднив у середу на прес-конференцiї в агентствi "Iнтерфакс-Україна" директор Всеукраїнської соцiологiчної служби Микола Михальченко.

 Згiдно з опитуванням, 47,5% опитаних вважають, що в результатi полiтичних компромiсiв переможе президент i коалiцiя змириться з проведенням дострокових парламентських виборiв, i лише 2% вважають, що президент скасує свiй указ. При цьому 22,8% респондентiв вважають, що все вирiшиться пiсля рiшення Конституцiйного суду, а 7,9% – що питання вирiшиться iз застосуванням силових методiв тиску на опонентiв.

Данi опитування також свiдчать, що проведення дострокових парламентських виборiв не призведе до розколу країни (29,7% опитаних експертiв), при цьому 45,5% респондентiв думають, що припущення коалiцiї про розкол країни, швидше за все, не виправдаються. I лише 4% експертiв вважають, що проведення виборiв призведе до розколу.

Бiльшiсть експертiв вважають, що до новообраного парламенту пройдуть Партiя регiонiв (96,0% респондентiв), Блок Юлiї Тимошенко (94,1%), "Народний Союз "Наша Україна" (88,1%) i Комунiстична партiя України (60,4%).

Також мають шанс пройти до парламенту, на думку експертiв, Соцiалiстична партiя України (21,8%), Народний Рух України (20,8%), Народна партiя Литвина (17,8%), "Пора" (11,9%) i ПСПУ Вiтренко (11,9%).

На думку опитаних, в новому парламентi коалiцiя буде сформована на базi БЮТ i "Нашої України" (40,6% експертiв), основою коалiцiї залишиться Партiя регiонiв (26,7%) i 19,8% вважають, що бiльшiсть у парламентi буде сформована з представникiв протиставних сил.

Згiдно з опитуванням, найбiльшi шанси стати прем’єр-мiнiстром пiсля парламентських виборiв має Юлiя Тимошенко (43,6% опитаних), при цьому 24,8% експертiв вважають, що нинiшнiй прем'єр-мiнiстр Вiктор Янукович залишиться на своїй посадi.

На запитання - «Кого Ви вважаєте найавторитетнішим політиком в Україні?» – експерти окрім Президента Україні та лідерів партій, представлених у парламенті 5-го скликання, також назвали відповідно Володимира Литвина (тут його особистий рейтинг перевищує популярність представленого у Верховній Раді Петра Симоненка) та Анатолія Кінаха.

Відповідаючи на запитання журналістів, Микола Михальченко зауважив, що головною причиною нинішнього протистояння між гілками влади й політичними силами є непродуманий варіант політичної реформи і висловив впевненість, що в наслідок компромісу між політиками вдасться переналаштувати нашу виборчу систему на англійський манер, коли партії висуватимуть кандидатів у депутати по конкретних  450 виборчих округах. Також член-кореспондент НАНУ переконаний, що не обійдеться без спроб фальсифікацій волевиявлення громадян, тому закликав журналістів бути присутнім при підрахунку голосів…