Як і в попередні місяці, політичний організм упродовж всього тижня видавав цілком фізіологічні прояви типу «стимул-реакція». Опозиція закликає людей зробити Майдан 31 березня у суботу, а коаліція навипередки робить свій у п’ятницю, а тоді ще й у суботу. Коаліція хизується і демонстративно крокує до омріяної конституційної більшості. Президент 2 квітня вдень робить вигляд, що шукає порозуміння з парламентарями, а ближче до ночі про всяк випадок підписує Указ № 264 «Про дострокове припинення повноважень Верховної Ради України» і проголошує початок виборчої кампанії. Наступного дня Верховна Рада приймає Постанову, яка називає президентський Указ антиконституційним і звертається з поданням до Конституційного Суду. А помаранчеві того ж дня гордовито запевняють, що Президент нарешті вчинив очікуваний і конституційний Подвиг. Поки лідерка БЮТ спільно з дипломатичним корпусом пояснюють українському суспільству, що дострокові вибори це прояв демократії, парламентська більшість приймає ще цілу низку панічних документів і на заміну голові ЦВК пану Давидовичу витягає з рукава пана … «Підрахуя». Адміністративні ресурси регіонального та місцевого масштабу одночасно отримують протилежні за змістом вказівки і за власним смаком (або страхом) вирішують як жити далі. Заздалегідь дискредитовані, мертві бджоли Конституційного суду не гудуть.

Події середи, четверга і п’ятниці продовжують заважати Україні готуватися до Великодня. Секретаріат і Рада рвуть силовиків на шматки. Цільові чутки рухаються запланованими маршрутами: то голова Конституційного Суду начебто не витримує тиску з боку президентського пулу, то нібито до столиці бумерує кримінал, то начебто група недружніх депутатів-більшовиків взяла в облогу кабінети у ЦВК, то нібито Ющенко схильний до продовження переговорів з Януковичем, то начебто очікується введення надзвичайного стану. Коаліція розробляє план дій на час «Х», опозиція на чолі з Віктором Андрійовичем збирає РНБО і всі паралельно підраховують у кого і скільки є грошенят під вибори.

З обох боків пропагандистська робота з населенням проводиться за допомогою фраз-кувалд, якщо прислухатися до політиків, то Прем’єр є керманичем мафії, а Президентом керує хунта.

Висновки тижня

Треба визнати, все що зараз відбувається в нашій країні є наслідками електоральної незрілості українців, політичної безвідповідальності українських «еліт» і геостратегічних ігор на території України. І пана Ющенка, і пана Януковича, і пана Мороза, і всіх хто за ними зробили владою ми. Зараз ми лише вкотре переконалися, що наші обранці-невігласи так і не зрозуміли – захист суспільства від будь-яких внутрішніх і зовнішніх потрясінь їх обов’язок. У цивілізованих країнах це один з головних критеріїв, за яким визначають відповідальність влади. Політичні сили, які не хочуть і не вміють домовлятися з суспільством і між собою здатні виживати лише в тоталітарно-авторитарних умовах, які до речи вже навчилися видавати за демократію.

Несамостійність і політичну залежність українські правлячі «еліти» протягом п’ятнадцяти років прикривають словами про боротьбу за незалежність і державність. Насправді ми маємо два центри управління польотом, і чинні політики сперечаються лише під кого підкласти Україну з найбільшими преференціями для своїх кланів. Волю і незалежність Україна отримає, коли знайдуться політики, які від початку розраховуватимуть на власні сили і розум та працьовитість нашого народу.

Владна криза, під час якої Президент і Прем’єр посилаються на Конституцію, вимагає суворіше підійти до конституційного тіла. Виходить, що якість тексту має шпарини, які одночасно обом надають нібито правові підстави для останніх Указів і Постанов. Може українську Конституцію хтось підступно написав галльською мовою, і наші великі мовознавці Янукович і Ющенко користуються різними словниками? Але весь попередній досвід підказує – занадто довго наше суспільство дозволяло можновладцям читати тексти законів у залежності від політичного контексту. Можливо, і починати треба з викорінення цієї шкідливої звички.

 Враження тижня

«Не той вже Миргород, Хорол-річка не та». Порівняно з 2004 роком атмосфера на майданах зразка 2007 якась натужна і несправжня. Концепція першого мітингу більшовиків на Європейській площі була вдалою, а от реалізація слабенька. Починаючи від виступів, що явно були в дисонансі із заявленою ідеєю і закінчуючи протяжним слоганом, який незручно скандувати. Емоційного зв’язку між ораторами і людьми на площі не відбулося. Музична складова цього заходу і всіх наступних тішить лише неучастю провідних українських попсовиків. Може і вони вже зрозуміли, що грошима не все можна виправдати.

Майдан помаранчевих цього разу не вразив чисельністю, але перфоменс був емоційно агресивним за рахунок сучасного музичного розігріву і виступів Тимошенко і Луценко, які вміло апелювали до конкретно-образного мислення присутніх на площі. Люди цього майдану більш жваво реагували на своїх лідерів, звично скандували знайомі лозунги. Треба сказати, що і друкований агітаційний супровід опозиційної акції був продуманим і різноманітним. Але на двох майданах однаково неприємно вразило те, що багато молодих прихильників як більшості, так і меншості або відмовлялися від інтерв’ю, або кидалися шукати того «зрілого», кому вочевидь за інструкцією доручили говорити з представниками ЗМІ. У 2004 році було важче підозрювати штучність масовки, особливо в ющенківському таборі. Слухаючи розлоги промови деяких представників парламентської коаліції й опозиції пригадалося від Жванецького: «Наговорил, наговорил и отойди, не стой во всем этом.»

 Роздуми тижня

Ви ніколи не замислювалися, чому обіцянка помаранчевих створити український Гайд-парк так і залишилася обіцянкою, так як і громадське телебачення? Ви не звертали уваги, хто завжди говорить зі сцени на майданах? Відповідь проста: вашу особисту думку почути не хочуть, пересічні українці потрібні політикам у вигляді жадібно слухаючого натовпу, який за командою слухняно повторює слогани, народжені політтехнологами. Як доводить французький психолог ХІХ ст. Густав Лебон, від натовпу легше домогтися ірраціональної поведінки, тому що саме там кількість людей поступово переходить у якісно інший психічний стан. Натовп завжди анонімний і в силу цього безвідповідальний, почуття відповідальності, яке завжди стримує особистість, тут цілком зникає. У натовпі різко посилюються дії механізмів навіювання та соціально-психологічного зараження.

Лебон стверджує, «навіть інтелектуально розвинута особистість, захоплена полем натовпу, перетворюється в його примітивну одиницю». Тим, хто стоїть на майданах дуже легко і непомітно одягають психологічну уніформу, яка потрібна володарям сцен. Життя покращиться, коли українські політики матимуть потребу чесно питати особисту думку кожного з вас, хоча б з приводу питань, які вони зухвало беруться вирішувати від імені всього народу. Тоді влада не скликатиме вас у натовпи на площах, а проводитиме референдуми, які матимуть силу закону.

 Станіслав Трипільський

А ПРОФЕСІОНАЛІВ – ВИТІСНИЛИ ТА ЩЕ Й БРУДОМ ОБЛИЛИ…

Днями в Інтерфаксі член Політради Народної Партії, народний депутат України попереднього скликання, колишній керівник Держкомрезерву Віктор Бойко провів прес-конференцію, на якій оприлюднив інформацію про те, що ще 30 січня Печерський районний суд м. Києва своєю ухвалою задовольнив його позов до МВС про спростування неправдивих відомостей та відшкодування моральної шкоди, а принагідно розповів в яких умовах доводилося очолювати відомство і що стало причиною його добровільної відставки.

 Неповних півроку пропрацював Віктор Бойко на посаді голови Державного комітету з державного матеріального резерву. За цей час встиг зробити чимало для зміцнення бази цього специфічного центрального органу виконавчої влади покликаного, згідно зі спеціальним Законом України «Про державний матеріальний резерв» з одного боку – забезпечити потреби економіки країни чи окремого його регіону у випадку надзвичайної ситуації, а з іншого – виступити цілком ринковим інструментом державного регулювання попиту й пропозиції на такий чутливий до сезонних цінових коливань і світової кон’юнктури товар, як цукор й пально-мастильні матеріали. Умови, за яких він приймав керівництво відомством весною 2005 р., були значно гіршими, ніж у попередній рік: у резервах держави знаходилося приблизно 250 тис. тонн нафтопродуктів та 58 тис. тонн цукру, проти відповідної маси цього резерву в 600 й 300 тисяч тонн попереднього року. А головне: у 2004-му бюджетне фінансування становило майже 1 млрд. грн., а у 2005 – лише 19 млн. грн. і грошей ледь вистачало на заробітну плату працівникам системи. Тим не менше за неповні півроку енергійному керівнику вдалося додатково наростити запаси нафтопродуктів на 75 тис. тонн, а цукру – на 150 тис. тонн.

Пан Бойко розпочав свою діяльність у комітеті з відміни конкурсів, які за два тижні до його призначення, в «пожежному порядку» проводилися в Держкомрезерві. На цих нібито конкурсах розброньованих матеріальних цінностей реалізовано на суму 30 млн. грн. Коли ж зазначені конкурси новим керівником проводилися вдруге, держава в особі Держкомрезерву отримала 119 млн. грн., тобто майже в чотири рази більше! Відразу після цього під будівлею комітету з’явилися пікети «ображених», прикрашених помаранчевою символікою…Тиск на керівника здійснювався і по лінії Міністерства внутрішніх справ. Так, Указом Президента Бойка призначено 30 березня 2005 р., а представлений колективу він був 5 квітня, проте МВС-кі працівники тоді протрубили, що Віктор Бойко не з’явився на допит… 4 квітня. Згодом з’ясувалося, що слідчі цікавилися обставинами діяльності комітету 2001 р. «Усі колишні працівники комітету живі-здорові, тож думаю краще в них запитувати, що коїлось у той час у Держкомрезерві» – таким була його позиція при спілкуванні зі слідчими. А щоб у майбутньому не було жодних інсинуацій Віктор Бойко ініціював комплексну міжвідомчу перевірку Держкомрезерву, яка виявила чимало порушень за минулий період, щоправда, Феміда на цей раз ліберальничала. Крім наведення елементарного порядку, Віктор Бойко зі своєю командою розробив концепцію реформування комітету, однак, як це часто буває у наших коридорах влади слушні ідеї лягли під сукно… І це пояснюється не тільки тодішньою метушнею між гілками влади й окремими відомствами. Декому, мабуть, зручніше займатися регулюванням економіки в авральному ручному режимі, ніж спиратися на елементарні закони ринкової економіки та чинне законодавство. До речі, з незрозумілих причин за часів прем’єрства Юлії Тимошенко (всупереч вже згаданого вище закону) з окремого відомства в системі виконавчої влади Держкомрезерв підпорядкували Міністерству економіки. Це пояснюється не лише політичною близькістю С.Терьохіна з Прем’єром, а й тим, що на засіданнях Кабміну декому не захотілося вислуховувати незручні запитання від Бойка, тим паче реалізовувати його концепцію реформування системи державного матеріального резервування. Така відомча реорганізація, крім іншого негативу, посилила намагання постійно й невмотивовано втручатися в діяльність Держкомрезерву з боку РНБО та Секретаріату Президента, які в той час очолювали відповідно Петро Порошенко й Олександр Зінченко. Постійно маневрувати в бермудському трикутнику між КМУ, РНБО та СПУ, вислуховуючи «цінні вказівки», Віктору Бойку набридло і він подав заяву про звільнення за власним бажанням, яку Президент задовольнив 30 вересня 2005 р.

Між іншим, заяву Віктор Бойко подав ще до того, як виник політичний скандал з «любими друзями» та наступною відставкою всього складу уряду. Робота в Комітеті ускладнювалась і періодичними нападками на Бойка з боку окремих заангажованих ЗМІ. На публікації в бульварній пресі на кшталт «МВС наїхало на людину Литвина» Віктор Бойко не звертав уваги, але коли неправдива за змістом й образлива за формою інформація з’явилася на офіційному Інтернет-сайті Міністерства внутрішніх справ Віктор Бойко вирішив звернутися до суду для захисту своєї честі, гідності й ділової репутації. Міністерство вдалося до перевіреної тактики затягування судових розглядів і безпідставного апелювання до судів вищих інстанцій, проте, цілком закономірно, що всі п’ять судів програло. Остаточну крапку у цій судовій тяганині поставила Колегія суддів Судової палати з цивільних справах Апеляційного суду м. Києва, яка своєю ухвалою в черговий раз визнала, що поширена МВС інформація є негативною за своїм змістом і, відповідно до вимоги п.3 ст. 277 Цивільного кодексу України, є недостовірною. Оскільки упродовж двох місяців, вочевидь через безперспективність, чергової апеляції з боку МВС не відбулося, ухвала Колегії набрала чинності. Власне тому й провів Віктор Бойко цю прес-конференцію, заперечивши зв’язок з тим політичним фоном, який нині спостерігається в суспільстві. Отже, невдовзі на офіційній Інтернет-сторінці МВС має з’явитися спростування неправдивої інформації. І як повідомив Віктор Бойко журналістів – «оскільки міністерство утримується за кошти пересічних платників податків, я вирішив стягнути з нього суто символічну грошову компенсацію розміром в 1 гривню». На запитання журналістів: «навіщо міністерським чинам було поширювати наклеп?», Віктор Бойко висловив припущення, що снарядом по ньому хотіли потрапити у мішень Народної Партії, членом політвиконкому якої він є. Тим паче брудна кампанія розпочалася за кілька місяців до передвиборчої кампанії, а очолювала міліцейське відомство тоді людина з партії, яка вважається головним електоральним суперником народників. Отож, відрадно, що й у нас правда іноді перемагає!..

ОЛЕКСАНДР ВОРОНІН

«Народна» № 13 (86) 07 квітня 2007 року