Що ближче підбирається до нас час вільного продажу земель, то дедалі більше вирують земельні пристрасті. Воно й не дивно: поки розкручено наповну тіньові механізми привласнення земель, ті, хто має або владу, або великі гроші, або те й інше намагається якомога більше прихватити, аби відразу ж після узаконення земельного ринку швиденько легалізувати все, що вдалося правдами-неправдами скупити. Уже всі звикли до нескінченної земельної війни в Криму. Але земельна лихоманка охопила і Житомирську область, найбільше, напевно, в Брусилівському районі, адже саме цей район межує зі столичною областю і є своєрідними воротами Житомирщини. Щоправда, після сенсаційної події – затримання першого керівника району В’ячеслава Дейнеко «на гарячому» під час отримання хабара в сумі 850 тисяч гривень за оформлення у власність 10 гектарів поблизу села Ставище одному із столичних товстосумів, тіньовий ринок землі на Брусилівщині ніби трішки звернувся, притаївся, або ж пішов у ще темнішу тінь… А що було до того?!

«Малюючи» ціни з багатьма нулями…

Якщо взяти популярні київські газети оголошень, вони рясніли повідомленнями про продаж земельних ділянок у Брусилівському районі, особливо у селах поблизу траси. Ціна, зазвичай, «договірна», а це, зрозуміло, кілька десятків, а в окремих випадках і сотень тисяч доларів. Якщо там є сяке-таке приміщення, то вартість цього ласого шматка зашкалює.

Чому такий ажіотаж саме в цьому районі? Звичайно ж, приваблює близькість до столиці. А каталізатором головного конфлікту навколо землі на Брусилівщині стала ситуація, коли місцеві чиновники почали замість того, щоб віддати землю тим, хто тут живе і працює , готовий обробляти ділянки, розпродувати її заїжджим перекупникам. А ті, в свою чергу, «малюють» ціни з чотирма нулями, і на так званому вторинному ринку перепродують землі під дачі киянам із величезною вигодою для себе.

Чому ж чиновники, які прийшли до влади під гаслом «чистих рук», так діють? Мабуть, вигідно, або ж, як свідчить випадок із затриманням чиновника, дуже вигідно. До речі, сума хабара – 850 тисяч гривень, на якому схопили посадовця, виявилася найбільшою, що її пам’ятають правоохоронці області. Ось такі хабарі у найменшому і найбіднішому аграрному районі Житомирщини. «Прославилися»…

За такого господарювання сотні гектарів родючої ріллі та колективних пасовищ виводяться із обороту. При цьому грубо ігноруються інтереси місцевої громади.

Так, багатьом жителям Брусилова в 1990-1992 роках – у часи відновлення району та масового переселення постраждалих із Чорнорнобильської зони – для ведення особистого селянського господарства були виділені земельні ділянки поруч із райцентром. І хоча це важка праця – обробляти землю, вирощувати городину та для багатьох жителів селища стала чи не єдиним засобом існування або ж суттєвою фінансовою добавкою до сімейного бюджету. Але серед рішень сесій сільської ради були й такі, згідно з якими ця земля йшла, як кажуть, з молотка. І надавалася заявникам, які не проживають не лише на території району, а й області. Щоправда, це рішення було опротестоване прокурором району. Тоді в конфлікт втрутилася районна влада – голова райдержадміністрації видав розпорядження від 13 лютого 2007 року про передачу у власність земельних ділянок тим таки заїжджим перекупникам, фактично для їх власної наживи, і, як виявилося, не тільки їхньої.

У цей час районна державна адміністрація відмовляє заявникам-вчителям місцевої школи №1, як сказано у відповіді «у зв’язку з відсутністю земель запасу». Ось така нерівність…

Щедрою виявилася рука брусилівського чиновництва для тих, хто живе за принципом: «Не зівай, Хомко, на те й ярмарок!» і в обхід усіх чинних законів скуповував землю як капітал і в інших селах району – Биків, Хомутець, Озера, Нові Озеряни, Водотиї, Високе, Містечко та інші.

Про дотримання законності та прозорості щодо продажу земель у районі не раз говорилося на сесії районної ради і найчастіше «чарка пилася» саме до голови райдержадміністрації. Зокрема, наприкінці липня депутати не підтримали проект рішення «Про залучення інвесторів до Брусилівського району», в якому було рекомендовано голові райдержадміністрації В’ячеславу Дейнеку представляти інвесторів у селах району за попереднім погодженням постійних комісій районної ради.

Сто гектарів за два з половиною мільйони

Яскравим прикладом земельних пристрастей по-брусилівськи стало виділення 100 гектарів земель п’ятдесятьом невідомим особам (по два гектари кожному) у селі Лазарівка. Ще наприкінці минулого року на сесію сільради завітав голова райдержадміністрації В’ячеслав Дейнеко і запропонував місцевим депутатам за ці 100 гектарів резервної землі 250 гривень на розвиток села. Ясна річ, не може просто так сільська рада взяти та й відписати свої 100 гектарів районному керівникові. Він же відразу ціну до 300 тисяч підвищив. Вони й на це не погодилися.

Тоді представники соціальної сфери села написали заяви на землю, передбачену їм законом України (до двох гектарів). А керівник райдержадміністрації більшості відмовив у зв’язку «з обмеженою кількістю земель резерву». Мовляв, мало в резерві села землі. Кільком прохачам дав: кому 30 соток, кому трохи більше.

А в квітні знову брусилівський начальник приїхав на сесію сільради разом із головою ради. Тоді очільники району повідомили, що людина, яка хоче мати ці 100 гектарів уже готова дати 2,5 мільйона гривень: за умови, якщо депутати проголосують, 500 тисяч піде на розвиток Лазарівки та 2 мільйони – на розвиток району.

Але знову ж депутати були одноголосно «проти», а керівники району пообіцявши забрати землю у сільради без її згоди і дати селу з тих грошей якнайменше, поїхали у свої чиновницькі кабінети.

Слово своє дотримали: на позачерговій сесії райради у травні без погодження із Лазарівською сільрадою у відповідь на лист голови РДА не заперечили виділити 100 гектарів одним шматком, як подейкують, не бідним людям із Тернопільської, Київської Донецької та інших областей, а виконавчій владі доручили провести виділення. І ніхто не звернув уваги на звернення депутатів сільради. Чому ж так наполегливо «вибивалася» земля чужим людям? Це, бодай приблизно, але можна підрахувати: якщо за 10 гектарів у Ставищах, де було погодження сільради, – 850 тисяч, то за 100 гектарів у сусідній Лазарівці…

«Спонсорський пиріг» – 2,5 мільйона – ділили демократично: мільйон на добудову другої черги лікарні, придбання автомобіля «швидкої допомоги», іншого медичного обладнання. Освітянська галузь отримала три шкільні автобуси, які і нині їздять по району зі «скромним» написом «Дітям району за підтримки голови Брусилівської РДА В.Ф.Дейнеко». І в чому ж та підтримка? В тому, що продано, даруйте на слові, правічні брусилівські землі чужим землешукачам? Хоча ділили демократично, але, як звучало на одній із сесій райради, пізніше було кардинально змінено попередній розподіл. До речі лазарівська громада за свої землі не отримала жодної копійки із спонсорських грошей. «Пиріг» поділили, а документально землі власникам не оформили. І чи оформлять – невідомо. Уже приїжджала посередник від покупців Жанна Касьяненко на сесію сільради і просила дати згоду місцевих депутатів, але вони були і залишаються непохитними: лазарівські землі мають належати тим, хто живе в селі, тим, хто буде їх обробляти. Така позиція і сільського голови Олега Толкача. Отож чим завершиться Лазарівська битва за землю, залежатиме багато в чому від того, хто в майбутньому очолить район. Дивно те, що, які б чиновницькі пороги не оббивав сільський голова, куди не писали депутати, ніхто не міг допомогти, бо, очевидно, сьогодні в державі закони, образно кажучи, є тією павутиною, в якій маленька або ж бідна комаха гине, а велика або ж багата проривається без проблем.

Схоже, схаменулися…

Уже всі в районі, збагнули, що пора зупиняти земельну анархію: на черговій сесії райради, яка відбулася 21 листопада цього року, було прийнято рішення: ввести до 1 квітня 2008 року мораторій на всі операції із землею на території Брусилівського району з метою проведення інвентаризації земель запасу. Депутати вирішили доручити райдержадміністрації до 20 лютого наступного року забезпечити проведення спільно з відділом держресурсів та селищною і сільськими радами повного обліку земельного фонду та землевласників; переглянути договори оренди земельних ділянок у частині збільшення розмірів оплати та призупинити прийняття розпоряджень про розпаювання фермерських господарств до затвердження регіональної програми щодо використання та охорони земель району. Рішення на часі, але чи законні? А ще депутати готують звернення до Верховної Ради України з проханням навести лад у законодавстві із земельних питань.

Як бачимо, грім грянув і спохватилися…

Що ж, дехто вже збагнув: відступати нікуди: під нами – земля. Якщо забрати в селянина і неї, то хто ж із майбутніх поколінь тут житиме, чим займатиметься і де будуватиме дім? Чи, може, купуватиме шмат землі в того, хто вчора, одуривши батьків, придбав її в них.

Як на мене, варто дослухатися в цій ситуації і до думки відомого далеко за межами України письменника Андрія Куркова, який вважає своїм другим домом будинок у тій же Лазарівці: «Узагалі ж з погляду вічності, усе це така суєта! І київська земля, скільки її не продавай, залишиться в Києві. І Житомирська буде на місці. І земельні спекуляції стихнуть, тільки-но введуть податок «європейського рівня» на приватну землю. Адже ціни на неї вже перевищують європейські! Треба тепер усе до них підтягувати і податки, і зарплати. Інакше все лопне»…

ЛАРИСА КОНОНУЧЕНКО

 АВАРІЙНІ Й «ЗАТОРНІ»

Українськими дорогами їздить понад 13 мільйонів автомобілів, водночас 90 відсотків автошляхів потребують капремонту

Ще п’ять-сім років тому українці, яким пощастило жити у великих містах, спокійно їздили з роботи й на роботу, і без особливих проблем діставалися в потрібне їм місце. Тоді кожен знав скільки часу потрібно витратити на дорогу і за запрограмованим розкладом виходив з дому. Нині встановлена роками розміреність змінилася. Українські й без того благенькі дороги наскільки перевантажені автомобілями, що шлях до робочого місця інколи здається безкінечним. Проте постійні спізнення, затримки не порівняти з явищами численних ДТП. І в цьому не слід перекладати відповідальність за аварії лише на водіїв, адже частина вини лежить на дорогах і їхньому стані, на працівниках ДАІ, а також на пішоходах.

Хто подорожує Україною чи їздить у відрядження автомобілем може назвати небагато трас, які хоч частково відповідають міжнародним стандартам. Досвідчені водії зразковою називають 20-кілометрову дорогу від Києва до аеропорту Борисполя, який більше не має аналогів. Оцінка «добре» стосується до шляху від Києва до Житомира, до Одеси та Харкова, задовільно оцінюють дорогу на Львів. Інші «артерії сполучення» країни сьогодні потребують термінового часткового чи капітального ремонту. За словами заступника голови Всеукраїнської спілки автомобілістів Василя Грищука, ситуація на автошляхах катастрофічна. «Кількість машин збільшується щоденно, для розв’язання транспортних проблем нічого не робиться, – зазначає він. – Не розширюється мережа доріг, не споруджуються нові розв’язки. Сьогодні транспорт уже стоїть на тротуарах, а пішоходи змушені виходити на проїжджу частину».

Водночас за оцінками спеціалістів, наші автошляхи можуть пропускати удвічі-утричі більше автотранспорту, ніж є в країні сьогодні. Але для цього треба, щоб вони відповідали міжнародним стандартам.

З власного спостереження можу підтвердити, що роботи на автошляхах, як не дивно, ведуться постійно. Щодня, їдучи на роботу з передмістя, бачу як «латають», засипають щебенем, закатують, асфальтують трасу. І так із дня в день, у будь-яку пору року, в спеку, сніг і дощ – на дорозі розставлена спецтехніка, метушаться робітники, а траса як була з вибоїнами, так і лишається. Знову ж – проблема у великій кількості автомобілів та малому фінансуванні ремонтних робіт.

Загалом в Україні – близько 170 тис. км доріг. Середній термін використання асфальтобетону, яким вони вкриті, – 17 років, тобто за підрахунками фахівців, щороку треба ремонтувати 10 тис. км. Але за останні два десятиліття оновлювали покриття лише на 5-7 тис. км. Отож нині капремонту потребують 150 тис. км автошляхів, тобто близько 90% від усіх, що існують. За оцінками Європейського банку реконструкції і розвитку, щороку Україна має виділяти на їх будівництво і ремонт не менше 20 млрд. грн. Водночас у держбюджеті на цей рік передбачено лише 6 млрд. Ще 4,7 млрд. планують залучити у вигляді банківських кредитів.

Затори по-київськи

У столиці нашої країни зосереджена десята частина всього автопарку країни, відповідно тут і найбільше проблем. Кількість машин зростає з кожним днем, тоді як автошляхами держава особливо не переймається. Тому й вимушені кияни та гості міста годинами стояти в заторах. За підрахунками експертів, ціна заторів для столичної економіки становить близько 8 мільярдів доларів на рік. Їх причина - хаотичне планування столиці. Київ і більшість великих міст України страждають від асиметрії – адміністративний, діловий та культурний центри сконцентровані в одній частині міста, на одному березі Дніпра, а спальні райони – на іншому. Ще одна причина заторів на дорогах – високі темпи приросту кількості автомобілів у великих містах і низька пропускна спроможність українських доріг. При цьому на дороги в Києві припадає лише 2% загальної площі міста. Для порівняння: у Москві дороги займають 7% площі міста, Мадриді – 17%, Лондоні та Нью-Йорку – 20%.

Щоправда, якщо місцева влада не фінансує розширення доріг, то швидко знаходить рішення, виконання яких не потребують капіталовкладень. Наприклад, щоб якось зменшити навантаження на автошляхи, 22 листопада депутати Київради ухвалили рішення ввести обмеження швидкості до 50 км/год. на міських автобусних маршрутах загального користування і дозволили рух у центральній частині міста транспорту великих габаритів, тролейбусів і автобусів довжиною від 12-19 метрів. У перспективі місцева влада планує взагалі відмовитися від громадського транспорту маленьких розмірів, тобто маршруток, і перевозити мешканців міста габаритнішим транспортом.

Також, щоб зменшити кількість заторів на київських дорогах, які здебільшого трапляються через аварії, Департамент ДАІ МВС України планує збільшити кількість співробітників підрозділу, яке займається оформленням ДТП у Києві. За словами начальника Департаменту ДАІ МВС України Олексія Калинського, водіям-учасникам ДТП інколи доводиться чекати співробітників ДАЇ по 5-7 годин через те, що існуюча сьогодні кількість співробітників відповідного підрозділу (160 чоловік) не дозволяє своєчасно прибути на місце аварії. За статистикою, співробітники ДАІ щодня оформлюють близько 350 ДТП у Києві, це при тому, що на оформлення однієї аварії потрібно майже годину. Тож на думку Олексія Калинського, для оперативного оформлення аварій у столиці потрібно як мінімум 400 співробітників ДАІ.

Дороги смерті

За даними Громадської колегії з питань безпеки руху ДАІ, в Україні в наслідок автотранспортних пригод щороку гине понад 7,5 тисячі чоловік. Відтак щодня ДТП забирає життя 30-ти українців, а травмується у 8-9 разів більше. Ці показники в десятки разів перевищують аналогічні показники розвинутих країн. Україна може "похвалитися" тим, що на 100 ДТП припадає 15 смертей. Це один із найвищих показників у Європі: у 7-8 разів більше, ніж у Німеччині і Португалії, та у 3-4 рази більше, ніж у Франції та Угорщині.

Кожні 15 хвилин на українських дорогах стаються аварії, і кожні дві години вони забирають чиєсь життя. Спеціалісти Всесвітньої асоціації охорони здоров'я вважають, що зростання кількості смертей на українських дорогах призвело до того, що це питання вже вийшло за межі статистики і стало однією із найгостріших соціальних проблем. Аби відчути масштаб проблеми, достатньо згадати, що за два роки на українських дорогах загинуло стільки ж людей, скільки радянських солдатів в Афганістані за 10 років військової кампанії. Це також удвічі більше, ніж кількість загиблих американців за 5 років бойових дій в Іраку.

Збільшується навантаження на дійсні міжміські шляхи, зростає аварійність. Так, за дев’ять місяців цього року сталося 44,7 тис. аварій, у яких загинула 6521 людина. Але ж хоча б частково уникнути загибелі людей на дорогах, можливо, застосовуючи більш жорстокіші міри покарання – контроль за дотримання правил, підвищення адміністративної та кримінальної відповідальності за їх порушення, збільшення штрафів. Адже хіба може налякати чи змусити людину зробити певні висновки штраф у розмірі 17 гривень? Якби ж за перевищення швидкості водій хоча б раз заплатив, припустимо, 500 гривень, наступного разу він би придивлявся і зважав би на знаки швидкості й нікуди не поспішав. Наприклад, у Західній Європі водія можуть посадити до в’язниці, хоча й на невеликий термін, за порушення правил, навіть якщо він не створив на дорозі аварійної ситуації. А в нас як? Працівники ДАІ спіймали за порушенням, якщо метикуватий водій – домовиться з даішниками на місці, заплативши 50-200 гривень. А ні, то пишеться протокол, заплатить мізерний штраф через суд. Та й то, якщо правильну адресу назве.

Не останнє місце у аварійності на автошляхах приділяється й якості українських доріг – нормальне облаштування наземних переходів, мостів, розв’язок. Все це повинно забезпечувати безпеку як водіїв, так і пішоходів. Навіть є державний орган, який відповідає за цю ділянку роботи – Державна служба автомобільних доріг України. Та давати оцінку роботі цієї установи і робити висновки щодо того наскільки справляються «дорожники» зі своєю задачею можуть користувачі автошляхів.

Надія на майбутнє

Все ж таки наша справа не безнадійна. Багато сподівань щодо покращення якості українських доріг покладають на майбутній футбольний чемпіонат Євро-2012. До того часу очікується, що ситуація повинна кардинально змінитися: у розвиток транспортної інфраструктури планується вкласти 25 млрд. євро. Серед іншого передбачається спорудження автомагістралі Львів–Вінниця–Дніпропетровськ–Донецьк і будівництво великої Київської окружної автодороги. Загалом, за концепцію транспортного обслуговування чемпіонату планується будівництво 806,1 км сучасних швидкісних доріг за новими напрямками та реконструкція 559,1 км дійсних магістральних трас. Ще на 2900 км шляхів проведуть капремонт. Планується, що фінансування будівництва і ремонту доріг здебільшого проводитиметься за бюджетні кошти. Інвестори не дуже хочуть вкладати кошти в будівництво доріг, оскільки вкладені гроші важко буде повернути, адже поки що користування автошляхами в Україні безкоштовне. Та все це в перспективі, а поки кожен з нас спостерігає за збільшенням вінків та пам’ятників на узбіччях доріг. Винна влада, що не фінансує належним чином служби автомобільних доріг. Винні даішники на дорогах, які відпускають порушників, отримавши завдаток за чиєсь життя, у розмірі 50 гривень. Винні працівники ДАІ в кабінетах, які продають за 100-200 доларів водійські права і випускають на дороги вбивць. Винен кожен водій, який не дотримується культури керування на дорогах, який виїжджає на спецполоси для спецавтівок, який намагається «проскочити» по зустрічній смузі, який обганяє, порушуючи правила і не зважає на світлофори…

ЛЮДМИЛА ЛЕБІДЬ
«Народна» №47 (120) від 01 грудня 2007 р.