Розсилка

підписатися

RSS-стрічка новин з сайту

Наші партнери
Тижневик "Народна"
ІНФЛЯЦІЯ – НЕ ІНФЛЮЕНЦІЯ: БУЛА І БУДЕ. АЛЕ ЯКА?..

06.11.2007

Чисельні передвиборні обіцянки владного політичного тріо обернулися для виборців неприємним сюрпризом. Доки серед політиків тривають різного роду коаліційні перемовини, пересічний українець, щодня спостерігаючи за зміною цін у продовольчих крамницях, на собі сповна відчуває гарячий подих галопуючої інфляції.

Мікродискусії навколо макроекономіки

У дитинстві я з захопленням збирав поштові марки різних країн. І досі збереглася у моїй філателістичній колекції серія німецьких марок часів Веймарської республіки, де поверх типографського номіналу в кілька пфенігів й марок проштамповані уточнюючі ціни: 10 тисяч марок, сто тисяч, мільйон, 10 мільйонів, один, п’ять, десять і навіть 20 мільярдів марок. Тоді, в 70-х, я на них дивився як на екзотику й гадки не мав, що згодом, на початку 90-х, самому доведеться опинитися в ситуації героя куплетів часів, що передували НЕПу й запровадженню твердого срібного карбованця - «Захожу я раз в буфет, ни копейки денег нет, разменяйте пару миллионов!».

Шляхом спроб і помилок чисельних урядів, після запровадження у 1996 р. нової національної валюти гривні й дефолту 1998 р., на межі століть нам вдалося досягти бажаної макроекономічної стабільності. Тоді ж Національним банком України й була запроваджена чітка прив’язка національної валюти до курсу американського долара, а парламент, щороку затверджуючи бюджет, пропонував уряду не виходити за межі передбаченого на рік рівня інфляції. Цьогорічний ліміт на інфляцію - у 7,5 % буде значно перевищено, як і показники граничного розміру дефіциту державного бюджету, що планувався у межах 2,55% від ВВП. Під час цьогорічного загострення політичного протистояння з боку політичних опонентів лунало чимало справедливої й не зовсім критики на адресу уряду. Згодом, у поствиборний період про необхідність зміцнення національної валюти заговорив Голова НБУ Володимир Стельмах. Сьогодні про причини інфляції, можливі наслідки директивного «опущення» долара, ймовірних винуватців зростання цін говорять скрізь: на засіданнях Кабміну, нарадах у Секретаріаті Президента, чисельних прес-конференціях для журналістів, телевізійних ток-шоу й круглих столах. Відрадно, що під час цих дискусій домінуючою є кваліфікована розмова про об’єктивні причини швидкої зміни цінників на товари й послуги та дискусія навколо інструментарію, за допомогою якого уряду будь-якої конфігурації доведеться приборкувати інфляцію. Меншого консенсусу досягнуто щодо ідеї на макрорівні здійснити ревальвацію гривні, подібно тому, як це було зроблено наприкінці 2005 року. Втім, воно й зрозуміло: при зміцненні національної валюти у мінусі буде експортер, який прибутки від своєї діяльності отримує саме в цій грошовій умовній одиниці. А оскільки наша економіка має достатньо чітке експортно-сировинне забарвлення, а капітани від металургійного й хімічного бізнесу переважно й виступають головними спонсорами потужних політичних гравців, більшість учасників дискусії не в захваті від можливої перспективи встановлення курсу долара, при якому за нього в обмінниках даватимуть менше 5 гривень.

Однак з огляду на те, що кращим засобом для створення паніки є фраза: «Тільки без паніки!», аргументом збереження незмінного курсу національної валюти наводилися інші міркування, насамперед – побоювання порушити стабільність усієї фінансово-банківської системи, мовляв – лавиноподібний характер можливого переоформлення, а то й зняття заощаджень вкладників з банківських рахунків може поховати навіть добрі наміри ініціаторів ревальвації.

Причин багато, зокрема й глобальних

«Особливості української національної інфляції: реальні тенденції та приховані факти» - такою була тема останнього круглого столу в Українському клубі. З доповіддю на ній виступив відомий економіст Віктор Лисицький, який нагадав стару істину про те, що надмірна грошова пропозиція не може не живити прискорення інфляції. У ході дискусії навколо цієї економічної аксіоми ретельно аналізувалися чинники її формування. Тут слід нагадати, що в умовах вільного ринку певний відсоток інфляції завжди присутній, більш того - у межах допустимого він навіть корисний, бо збільшення людьми витрат на споживання, насамперед через банківські кредити, сприяє розвитку конкуренції серед виробників. У свою чергу масове кредитування підвищує загальну грошову масу й власне призводить до інфляції. А недавній іпотечний обвал на ринку нерухомості США дав зрозуміти як важливо утримувати розумний баланс між попитом і пропозицією в будь-який сфері економіки, зокрема й на ринку фінансових послуг.

На пострадянському просторі, де економіка ще як слід недореформована, промисловість – занадто монополізована й енергомістка (за підсумками 9 місяців 2007 року енергоємність ВВП в Україні становила 0,8 кг умовного палива на 1 дол., що на сьогодні є найвищим показником серед країн Європи) й має відверто сировинний характер, а продуктивність праці підвищується меншими темпами, ніж зростання заробітних плат, зашкалювання за розумні межі відсотку інфляції знецінює реальні доходи громадян, кажучи простіше – зменшує розмір споживчого кошику. Із зовнішніх чинників, що прискорили інфляцію, називалися цьогорічні рекордні світові ціни на пальне, зернові (найбільші за весь час існування економічної статистики!), а також підвищення курсу європейської валюти по відношенню до американського долара. До речі, дехто пов’язує деяке падіння долара із присутністю США в Іраку й Афганістані, а звідси – й великими витратами Пентагону на військові цілі та з військовими діями Туреччини проти курдів, нарешті напруженням навколо іранської ядерної програми. Однак, окрім цих зовнішньополітичних чинників, є і цілком прагматичне намагання Білого Дому напередодні майбутніх президентських виборів створити сприятливий клімат для власного виробника, забезпечивши йому конкурентні переваги для експорту своїх товарів до Європи. Зменшує позиції долара й кон’юнктура глобального фондового ринку.

Порівняно з 90-ми роками, інвестиційна привабливість нашої економіки зросла, однак у ній для іноземців існує чимало ризиків, починаючи від політичної нестабільності, корупції, рейдерства, нарешті відсутності цивілізованого ринку землі. Проте рівень потенційних прибутків, а можливо й намагання бути інвестиційним піонером на нашому ринку перевищує ці ризики. Однак існує інший фактор: власний інвестор. Як справедливо зауважив Віктор Іванович, - «Українські гастарбайтери тільки у 2006 році офіційно переказали в Україну 8,4 млрд. дол. США зароблених важкою (і часто-густо принизливою) працею за кордоном. Привертаю увагу – це лише офіційна частина заробітків. З урахуванням тіньових схем, українці, найімовірніше, переказали в нашу економіку приблизно 15 млрд. дол. США закордонних заробітків. Тобто, мільярдів 75 гривень. Лише торік (!). І ці перекази також збільшують грошову пропозицію та, відповідно, створюють додатковий тиск на ціни».

Від себе приплюсуємо сюди ще й додаткову грошову масу, яка була спрямована в обіг, переважно з тіньових джерел партійних спонсорів через учасників цьогорічних різнокольорових Майданів під час політичного загострення ситуації в країні і пізніше – через агітаторів, членів комісій і спостерігачів до і під час цьогорічних парламентських виборів. І нарешті, не можна з переліку чинників, що призвели до зростання цін, прибирати й фактор здороження для вітчизняного споживача енергоносіїв російського походження, що підняло на подальшому виробничому ланцюгу собівартість матеріалів, товарів і послуг.

І знову комісари проти комерсантів?

Водночас не варто в оцінці причин нинішньої ситуації на споживчому ринку не враховувати й суб’єктивних чинників: деяких прорахунків уряду, не досить професіонального державного менеджменту, великої частки коштів, що продовжує знаходитися в тіньовому обігу і нарешті відсутності як дієвих справді ринкових, а не адміністративних важелів впливу держави на економічну й фінансову ситуацію, так і браку стратегічних державних програм, спрямованих на розвиток реального сектору економіки та її потенційних конкурентних переваг. Вочевидь, за підсумками року в Україні буде поставлено рекорд за останні сім років за рівнем інфляції, її показник може перетнути позначку у 14%, оскільки за підсумками дев'яти місяців цього року зростання інфляції вже становить 8,6%, і до кінця року цей показник буде тільки збільшуватися. Водночас Кабінет Міністрів Віктора Януковича вирішив "приборкати зростання цін напівадміністративним методом". Кабмін видав постанову, яка зобов’язує виробників і продавців продовольчих товарів за 10 днів інформувати місцеві органи влади про підвищення цін на продукцію більш ніж на 1%. Нововведення, зокрема, стосується цін на найпопулярніші види м'яса, варені ковбаси, молоко, сир, сметану, вершкове масло, борошно і яйця. Так, перш ніж підвищувати ціни, виробники і продавці продовольчих товарів повинні подати відповідну заявку до місцевих органів влади і повідомити про причини підвищення цін. Як заявив перший віце-прем'єр Микола Азаров, подача такої декларації дозволить "розібратися з обґрунтованістю зміни ціни і вжити необхідних заходів". "Є всі підстави для того, щоб ті, хто займається торгівлею продуктами харчування, стримали свої апетити і знизили рівень торговельних надбавок", - сказав він. Водночас українські виробники й експерти вважають, що подібні заходи ні до чого не призведуть, оскільки не завжди можливо спрогнозувати підвищення цін.

Деякі аналітики вважають, що ревальвація гривні у розпал опалювального сезону допомогла б нашій «комуналці» краще перезимувати, адже енергоносії ми купуємо у Росії саме за долари, проте більшість фахівців переконана, що мінусів від цього кроку буде значно більше. Приміром, на вже згаданому круглому столі науковий співробітник Інституту світової економіки і міжнародних відносин НАН України Всеволод Степанюк зауважив, що, враховуючи негативні зовнішньоторговельні сальдо України, нині не дуже розумно укріплювати гривну. Політолог зазначив, що жорстка прив'язка гривні до долара відіграє свою роль в інфляційних процесах в Україні. За його словами, дуже багато товарів широкого вжитку в нашу країну ввозиться з зони євро, а оскільки євро по відношенню до гривні дуже сильно зміцнилося, це внесло свою частку до інфляційних процесів. «Якщо Тимошенко займе посаду прем'єра, вона, як один з варіантів заборони інфляції, може чинити тиск на Національний банк і девальвувати долар після відношення до гривні, тобто укріпити національну валюту. Я вважаю, що такий крок може дати лише короткостроковий результат і в цілому загальмує розвиток економіки. Більше того, в майбутньому це може вилитися у велику інфляцію», сказав політолог. Степанюк наголошує, що коридор коливання гривні по відношенню до долара наступного року, найімовірніше, може становити десь 4,9 – 5.05. Політолог зауважив, що коли гривня зміцнюватиметься, то для цього повинні бути дуже серйозні підстави, такі як перевищення пропозиції долара над попитом на нього упродовж тривалого часу.

ОЛЕСАНДР ВОРОНІН

МІСТО-ГЕРОЙ, МІСТО-МУЧЕНИК

До 64-ої річниці звільнення Києва

Історична хроніка, яка відома кожному, хто не байдужий до своєї історії: 19 вересня 1941-го частини вермахту вступили в Київ, а 6 листопада 1943 року місто було звільнено від ворога. Отже, окупація столиці України тривала 776 днів. Фашисти зруйнували близько 800 промислових, транспортних об’єктів, 40% житлової площі. На Києві фашисти продемонстрували реалізацію антилюдського плану «Ост», який передбачав знищення до 65% корінного населення на окупованих землях. У місті було створено два концентраційні табори: Дарницький і Сирецький. Значна частина киян, переважно євреї, була страчена в Бабиному Яру. Після розслідування злодіянь, скоєних німецько-фашистськими окупантами, з’ясувалося, що протягом окупації розстріляно понад 200 тисяч киян, на каторжні роботи до Німеччини вигнано більше 100 тисяч осіб. 1943 року в Києві залишалося 180 тисяч осіб. До війни було майже 950 тисяч. 300 тисячам вдалося вирватися в евакуацію. 200 тис. пішли до армії. Місто спорожніло…

Якою ж була ситуація в театрі військових дій, що передувала звільненню столиці України? У вересні 1943 року після успішного завершення Сталінградської битви, переможних боїв під Курськом, Орлом, наступальної операції на Харків, Донбас, на порядку денному постало питання ведення бойових дій на Дніпрі. Радянська Армія оволоділа низкою плацдармів на західному березі Дніпра. Штабом Першого Українського фронту, яким командував генерал Армії М.Ф. Ватутін, була розроблена Київська наступальна операція (під такою назвою вона увійшла в історію Великої Вітчизняної війни). Її реалізація здійснювалася від 1 до 13 листопада. Головна мета операції полягала в розгромі угруповання німецько-фашистських військ у районі Києва та звільнення міста від окупантів. Як показав подальший хід розвитку військової операції, в цілому вона була високо професійно підготовлена. Її підсумки в ході звільнення Києва: розгромлено 12 піхотних, 2 танкові і 1 моторизована дивізії німців, захоплено велику кількість військової техніки, яка згодом демонструвалась у парку ім. Пушкіна під назвою «Виставка трофейної зброї». Жителі міста та його гості побачили, з якою технікою на нашу землю прийшов ворог. Тоді саме Москва – столиця Радянського Союзу – салютувала з приводу звільнення Києва від німецько-фашистської окупації. 65 військовим з’єднанням і частинам наказом Верховного Головнокомандуючого присвоєно почесне звання «Київських», всім воїнам, причетним до реалізації Київської операції, вручені грамоти і подяки. За героїзм при форсуванні Дніпра 2438 представників усіх родів військ були удостоєні звання Героя Радянського Союзу, серед них – 1268 сержантів і солдатів. До речі, якщо проаналізувати статистику нагороджень під час Великої Вітчизняної, то з’ясується, що жодна інша операція не дала такої великої кількості наших воїнів, що були удостоєнні геройського звання.

Кияни з ентузіазмом узялися за відбудову підприємств, налагодження випуску продукції, потрібної як для фронту, так і громадянам. До кінця 1943 р. відновили роботу понад 100 підприємств, цьому сприяла допомога інших республік Радянського Союзу. За 12 днів військові будівельники збудували залізничний міст через Дніпро, день і ніч працювали кияни на очищенні розгромленого німецькими окупантами Хрещатика. Звідси, з берегів Дніпра почався й подальший наступ Радянської Армії на ворога, який завершився переможним травнем 1945-го року. Все це – загальновідомі факти. Довгі десятиріччя вітчизняна комуністична пропаганда висвічувала лише героїчні сторінки нашої історії, менше – трагічні і зовсім замовчувала помилки, а то й відверті злочини тодішньої влади. Ще у 2000-му році, у видавництві «КИЙ» вийшла книга-фотоальбом «Київ. 1941 — 1943», упорядником й автором коментарів до якої був відомий історик і краєзнавець Дмитро Маликов, яка певним чином ліквідувала у свідомості киян і гостей міста білі плями з нашої історії. З неї читач, приміром, може дізнатися, що «П’ятого дня окупації розпочалося знищення Хрещатика, центру — вибухами, пожежами — за директивами радянського керівництва. Доведено: хто мінував, де мінували, як підривали радіокерованими фугасами. (Інженерні війська 37-ї армії майбутнього зрадника Власова.) У фотоальбомі — руйнування «своїми» будинків і храмів. І звільнення міста, обов’язково до Жовтневих свят, — теж згубно. Для того, щоб зробити «гідний подарунок», під час Київської наступальної операції поклали в Дніпрі 417 тисяч людських життів. Утім, десятиліття про це не можна було навіть говорити, навіть на запитання: «Чи був на окупованій території?» — боялися відповідати»…Отже, як бачимо, історія має багато фарб. Тим не менш, вважаю не дуже розумним, коли в столиці з’являється музей з назвою «Музей радянської окупації». Оскільки товариство «Меморіал» легально діє в нас ще з кінця 80-х років, дивно, що його активісти не запропонували більш коректну назву - «Музей комуністичного тоталітаризму», хоча б тому, що злочинною може вважатися конкретна ідеологія, практика, з конкретними виконавцями, а не народи й території, які часто-густо не зі своєї волі входять до складу того чи іншого державного утворення. Не можна ігнорувати й психологічного фактора, адже для багатьох людей старшого покоління термін «окупація» асоціюється лише з німецькою окупацією. І нарешті, варто пригадати, що після загибелі УНР Радянська Україна Артема, Пятакова й Петровського хоч й була слухняним сателітом Москви, формально вона все ж таки була в числі співзасновників СРСР у 1922-му році, а в 1946 році УРСР стала одним із засновників Організації Об’єднаних Націй. Однак народна мудрість в Інтернеті миттєво відреагувала на деяку нестиковку в термінах анекдотом, в якому були використані факти біографії молодості двох наших найвищих посадовців, мовляв, доки один служив в окупаційній армії, іншого окупаційна влада гнобила у в’язниці… Втім, акценти в нашій недавній історії все-таки повинні розставляти незаангажовані професійні історики, коли ж за справу беруться політики (що, очевидно, хоча б на прикладі чергової хвилі протистояння навколо пам’ятників), навряд чи злагода запанує в нашому суспільстві. Але попри всі коректні й не дуже дискусії про наше минуле, кияни шанують пам’ять про людей, які брали активну участь у боротьбі проти німецько-фашистських окупантів на території міста та за його межами. Збудовані відповідні меморіали, встановлені пам’ятники визволителям, а на прохання киян і за їхньої ініціативи іменами воїнів, що виявили героїзм і відвагу при звільненні міста, вулиці Києва отримали імена генерала Ватутіна, Вітрука, Манукяна, командира танка Шелуденка, сім’ї Хохлових, Сосніних. Сьогодні в місті проживає майже 100 тис. учасників війни, 20 тис. учасників бойових дій, 12 тис. інвалідів війни. Звичайно, у ці дні всі вони будуть оточені увагою з боку представників міської влади, органів місцевого самоврядування та трудових колективів, де вони працювали перед виходом на заслужений відпочинок. І все це правильно, але мені хотілося б звернути увагу читачів на ту добру традицію, яка зародилась у стінах Київського природничо-наукового ліцею №145 ще півтора десятка років тому. Щорічно

утвореним у ліцеї Клубом інтелектуальних ігор «Ерудит» проводиться інтелектуальна гра, присвячена річниці звільнення Києва від німецько-фашистських загарбників, у ході якої командам задаються тематичні запитання про досягнення культури років Великої Вітчизняної війни, історичні події того часу, але особлива увага приділяється подіям, які відбувалися в Києві, його околицях чи певним чином пов’язані з цим трагічним періодом у нашій історії. Подумалося, якщо педагогічний колектив цього навчального закладу заохочує інтерес молоді до власної історії, то їхня головна місія – успішна підготовка сучасної молодої інтелектуальної еліти України – може і здійснитися.

ЛЕСЬ ІВАНІВ
«Народна» №43 (116) від 03 листопада 2007 р.

Коментарі
Топ - новина
ДО «ФОРМУЛИ МИРУ»

02.10.2019

Замість криків про зраду і звинувачень треба зайнятись випрацюванням документів (законів) і практичних заходів з реалізації того, що допоможе зціленню України

Публікації
Правда, яку не кажуть людям

02.11.2019 

Україна, як Система, має продукувати "умови для максимальної самореалізації та задоволення матеріальних та духовних потреб кожного та умови для гідного життя всіх своїх громадян".