«Владімір Путін якось назвав розпад Радянського Союзу найбільшою геополітичною катастрофою двадцятого століття», нагадує автор статті. Однак, зауважує він, цей розпад приніс Москві одну перевагу: Україна тепер – закордон, а тому нехай Київ переймається зруйнованим реактором, нещільним саркофагом та невдячним завданням клянчити гроші для нового укриття.

На щастя для України, її не залишили на самоті, зазначає Франк Нінгойзен. На конференції донорів вдалося зібрати півмільярда євро, яких, однак, недостатньо. І

тут особливо впадає у вічі незвично скромна роль Росії. Найбільша за площею держава світу дає менше коштів, ніж ЄС, хоча мала би поводитися дещо відповідальніше, зауважує автор статті. Росія завжди називала себе наступницею Радянського Союзу, коли це забезпечувало їй інструменти впливу: статус ядерної держави, право вето в Раді Безпеки ООН.

Натомість Чорнобиль – досить невтішний дар, який не дає ні слави, ні впливу. Та все-таки це – важка ноша радянської епохи, нагадування також і з московського минулого, зазначає Франк Нінгойзен.

При цьому ощадливість Москви не можна пояснити відсутністю грошей. «Так, ніби життя закінчується сьогодні, країна бере на себе проведення Чемпіонату світу з футболу, зимової Олімпіади в Сочі, раптово перебирає в Японії право на проведення Чемпіонату світу з фігурного катання, інвестує в такі «патріотичні» галузі як оборонка та космос.

При цьому Москва не помічає одного: хоча Чорнобиль й розташований в Україні, але новий саркофаг захищає всю Європу. І Росію також», – пише Франк Нінгойзен.

Оригiнал матерiалу:
http://www.sueddeutsche.de