Французька королева Марія Антуанетта була щиро-наївною. Зрештою, це не завадило їй скінчити життя на гільйотині. В історії назавжди залишилися соціально-економічні рекомендації Її Величності щодо боротьби з голодом: якщо немає хліба – їжте тістечка. І продемонструвати свиті як це робиться.

Цю історію я пригадую кожного разу, коли чую рекомендації наших політичних важковаговиків щодо своєї трохи не історичної місії: «реформувати», «поліпшити», «виконати вимоги МВФ», «отримати безвізовий режим»… Коротше, тістечок – хоч відбавляй. Але й у роті чомусь не солодко. І так вже років з двадцять.

Найцікавішим є те, що насправді ніхто нікого й не дурить. Адже усілякі допомоги, підвищення цін і тарифів в ім’я світлого майбутнього та прив’язані до них субсидії не мають нічого спільного навіть з ілюзією надії на бодай невеличке підвищення рівня життя. Усілякі пільги та інші подачки такого штибу лише погіршують ситуацію, бо породжують приховану інфляцію або спричиняють зникнення товару. Гривна, таким чином, девальвується не лише до валюти, а й до всіх товарів, у тому числі й першої необхідності.

Якщо поглянути на програми партій-переможців виборчих перегонів останніх двох років, то вони просто рясніють трохи не молитвами про необхідність реформ. Щоправда, на питання: а яку користь від цих реформ отримають прості люди, відповідь автори документу не дають. Тому й не дивно, що „реформування” аж ніяк не сприяє і не сприятиме покращенню економічної ситуації, бо «реформи заради реформ» спричинять лише подальше зубожіння народу на фоні чергового збагачення найближчого оточення Президента, прем’єра та кількох самодостатніх олігархів.

Фактично те, що зветься „реформами” є нічим іншим як формою експропріації залишків заощаджень, які ще збереглися в громадян. А що далі? Гнійник гострих соціально-економічних протиріч обов’язково прорве. Так вчить історія. Бо там, де еліта демонстративно човгає ногами по соціальній справедливості – починає встановлювати справедливість натовп. Встановлювати так, як він її розуміє, не гребуючи ніякими радикальними методами.

Хіба випадково депутати Національних зборів Франції, голосуючи 1790 року за гільйотину, як засіб виконання смертного вироку, значною мірою апелювали до Справедливості. Вона передбачала рівність усіх при виконанні смертного вироку – гільйотинування. Відтак зникла шибениця для простолюдних злочинців, натомість усі здобули дворянське право на відтинання голови.

Дуже не хочеться, щоб політичні ігрища в євроінтеграцію та необхідність ще дужче „затягнути паски” підвищували й так високий градус ненависті громадян до злодійкуватої, цинічної і водночас бездарної еліти. Але лозунг „верхи – не можуть, низи – не хочуть” ще ніхто не відміняв.