Виступ народного депутата України, заступника Голови Народної Партії Сергія Рафаїловича Гриневецького на міжнародній конференції "Якість виборів як основа зміцнення демократії" Одеса, 3 липня 2009 р.
Шановні учасники конференції!
Говорячи про якість політичного діалогу, як передумову демократичного виборчого процесу, ми повинні визначити для себе декілька важливих моментів.
На поточний момент існують два типи публічного діалогу в Україні. Перший – це діалог у різного роду телевізійних ток-шоу, на зразок „Свободи слова” та „Шустер лайв”. Другий – спроби кулуарних домовленостей, яскравим прикладом яких можуть служити останні перемовини щодо створення так званої „широкої коаліції”.
Обидва типи діалогу не можуть задовольнити ані суспільство, ні політичну еліту.
Бо у першому випадку ми маємо справу із своєрідною віртуалізацією політики, яка вариться у власному котлі, не маючи продуктивного виходу. Більш того, подібний тип нівелює значення політичного процесу. Після цього фраза „якщо ти не будеш займатися політикою, то політика займеться тобою”, яку так полюбляють повторювати самі політики, втрачає сенс.
У іншому ж випадку, ми маємо справу швидше із змовою, мета якої переділ сфер впливу та доступу до державних ресурсів, на яких можна робити власний бізнес. Однак можливості кулуарних домовленостей в умовах навіть відносної свободи слова значно обмежені, оскільки, як показує приклад останніх переговорів, інформація про їх зміст практично відразу стає набуттям громадськості.
Обидва типи представляють собою сурогат діалогу і є контрпродуктивними. Викликано це, в першу чергу, тим, що в Україні сьогодні відсутня боротьба ідей, різних поглядів на шляхи розвитку країни. Ми маємо справу лише із квазі ідеями, сформульованими лише у загальних рисах. Є умовні „прозахідний” та „проросійський” напрями, які нібито змагаються між собою, причому досить часто словесна риторика у партій та лідерів розходиться із практикою. Власне ідейна боротьба відсунута на маргінальний рівень і ототожнюється із силами та особами, які не мають політичної ваги.
Тож потрібно відповісти на головне питання – чого ми чекаємо від політичного діалогу? Порозуміння між лідерами чи, може, порозуміння між провідними бізнес-групами, які стоять за тими чи іншими силами? Якщо ми прагнемо саме цього, то політичний діалог нам не потрібен.
На мою думку, перш ніж говорити про діалог, вітчизняним політикам варто було б ознайомитися хоча б з азами теорії компромісів і консенсусу.
Стисло суть цієї теорії можна звести до наступної формули: результативність та повноцінність компромісу залежить від того, чи веде він до консенсусу як способу прийняття політичних рішень та широкої громадянської злагоди.
У нас же підхід простий: „компроміс можливий, але на моїх умовах”. Звідси і провальність ідей круглих столів між парламентськими партіями, різного роду Універсалів національного єднання.
Навіть у такому важливому питанні, як конституційна реформа, яка, безумовно, необхідна, відсутнє бажання піти на певний компроміс. Натомість є прагнення написати Конституцію під себе, перетворити її на знаряддя влади, бажано, влади абсолютної. І доки це буде тривати, доти ми не будемо мати масштабної та змістовної політичної реформи.
Тема окремої розмови – роль засобів масової інформації у політичному діалозі. Вона є, безумовно, вкрай важливою. Визнаючи певні досягнення у сфері свободи слова, ми повинні усвідомлювати і ті недоліки, які властиві українським засобам масової інформації.
По-перше, очевидною є надмірна політизація мас-медіа, що значним чином впливає на об’єктивність висвітлення політичних процесів. Якщо хочеш почути, як лають того чи іншого політика, можеш подивитися один канал, якщо хочеш почути, як його вихваляють – інший. І це вже не пі-ар технології, а відверта пропаганда. Попит на аналітичну журналістику скорочується і значною мірою це формується штучно.
По-друге, український приклад демонструє, що ефективність свободи слова гарантована лише тоді, коли існують механізми суспільного впливу на владу, коли можновладці залежать від позиції виборців. Видання мало не щодня публікують матеріали про відверту корупцію, але давайте згадаємо – який з них мав наслідки, призвів хоча б до відставки того чи іншого чиновника? Тож не варто дивуватися, що пересічний громадянин, уже ситий по горло різними розвінчуваннями, стає байдужим і до політики як такої, і до політичного діалогу.
Не останню роль тут відіграє і чинна виборча система за закритими партійними списками, яка створює підгрунтя для корупції в цілому, і для політичної корупції зокрема. Сьогодні практично всі учасники політичного процесу погоджуються з тим, що її потрібно змінювати, але за цими словами поки що відсутні реальні кроки.
На мою думку, прозорість політичної системи, вдосконалення виборчого процесу до законодавчого органу влади та місцевого самоврядування могли б стати першим кроком до масштабного політичного діалогу. Суспільство до цього вже готове. Справа за політиками.
Матеріал надано прес-службою
Одеської регіональної організації
Народної Партії
роздрукувати сторінку
