Розсилка

підписатися

RSS-стрічка новин з сайту

Наші партнери
Тижневик "Народна"
Веніамін Тимошенко: українців влаштовують подачки від профспілок

15.07.2019

У травні профспілки, уряд та роботодавці підписали трьохсторонню Генеральну угоду про регулювання основних принципів і норм реалізації соціально-економічної політики і трудових відносин в Україні на 2019 — 2021 роки. Хоча із дня її підписання минуло майже два місяці, але документ майже невідомий громадськості. У чому проблема? Українцям не цікава їх соціальна конституція? Саме так називають Генеральну угоду у середовищі профспілківців. Про апатичну байдужість політиків і громадськості до соціального дискурсу i-ua.tv поспілкувався з головою Об’єднання незалежних профспілок авіапрацівників Веніаміном Тимошенком.

— Чому ні в політикумі, ні в ЗМІ не обговорюють соціальні проблеми?

— На сьогоднішній день, Україна — найбідніша країна в Європі. Це і є головним результатом відсутності розмов про трудові права, заробітну плату, пенсію та решту соціальних питань у ЗМІ, серед громадян і суспільстві в цілому. Чому так відбувається? Бо Україна, на жаль, де-факто — сировинна колоніальна країна з кріпаками всередині. Як би це погано не звучало, але тут люди завжди знаходилися у статусі дешевого ресурсу. На законодавчому рівні громадяни мають багато прав, але вони по суті декоративні, бо держава їх не захищає, а самі громадяни не цікавляться їх наявністю.

Відповідно до 5 статті Конституції єдиним джерелом влади в Україні є народ. Але це лише красива декларація. Депутатів да, нібито, обирає народ. Але назвіть хоча б один корисний закон для людей, який був ухвалений за 28 років тими обранцями? Ми всі розуміємо, що парламент і уряд — представники олігархів та кримінальних кланів, з якими нібито задекларована боротьба. По факту можновладці наживають собі мільярди, а громадяни — лише безправ’я і кріпацтво.

Чому політики не говорять про соціальні питання мені добре зрозуміло. Їм цікаво захищати інтереси своїх бізнесів та пов’язаних з ними великих фінансово-промислових груп. Останні спонсорують їх прихід до влади, тому політики роблять те, за що їм фактично платять. Тобто захищають інтереси фактично рабовласників і крадіїв в Україні. Але на них нічого нарікати, люди їх обирають, а потім відмовляються їх контролювати, або вимагати виконання своїх обіцянок.

Що ж стосується громадян, то вони звикли мислити за принципом: «менше задаєш питань — спокійніше живеш». Тому навіщо закріпаченим розповідати про якісь трудові і соціальні права та плани економічного розвитку країни? Люди в Україні мають заробляти мінімалку, решта зарплати — в конверті. А кому не подобається, як варіант, вони можуть мовчки виїздити в Польщу на заробітки. Ось у результаті ми і маємо найзлиденнішу країну в Європі, де нікого не цікавить соціальна політика, Генеральна угода та інші важливі питання.

— Припустимо, з політиками усе більш менш зрозуміло. Але складається враження, що соціальна несправедливість цілком влаштовує і самих громадян. Ті, з них, хто має бажання змінити ситуацію, інколи бояться бути затюканими своїми значно пасивнішими колегами.

— Якраз найбільше профспілкове об’єднання України і підписало ось цю сумну Генеральну угоду, разом з Кабміном і роботодавцями. Те, що зараз називається українськими профспілками — ганебний пережиток радянщини. В СРСР вони не займалися захистом трудових прав, радянські профспілки розподіляли путівки та інші подачки, щоб створювати імітацію ситого життя.

— Так це ж саме відбувається з профспілками сучасності.

— Саме тому в українському профспілковому русі існують дві течії. Перша — старі організації з совковими цінностями. Саме вони розподіляють путівки, гроші і дарують подарунки на Восьме березня. Друга течія — незалежний профспілковий рух. Він знаходиться в абсолютній меншості, але захищається, ходить по судах та організовує страйки, піднімає зарплати і виборює кращі умови праці.

Ми дуже добре розуміємо, що найбільша українська профспілка є квазідержавним органом. Вона не покликана захищати і відстоювати права найманих працівників. Натомість, вона точно має за мету робити «одобрямс» владі, гасити невдоволення, потенційні протестні настрої та можливі соціальні вибухи. Наприклад, роздати святкові подачки або залякати втратою роботи. Тому те, що роблять ці псевдо профспілки, лише сприяє продовженню рабства. Їм це вигідно, а людям байдуже.

— Те що відбувається у профспілках, по суті, демонструє загальну ситуацію у суспільстві.

— Так профспілки — це і є люди. Наші громадяни туляться у жовті профспілки, але заради чого? З одного боку, вони хочуть гідну зарплату та нормальні умови праці, але з іншого вони пасивні, їх цілком влаштовує подачка у вигляді путівки або цукерок. Люди самі обирають рабство і продовжують його плекати.

До речі, про стан суспільства. Я регулярно підіймаю питання про те, що у найбіднішій країні Європи не проведено жодного страйку за 2016 і 2018 роки. І це — офіційні дані. Тобто, у всіх все добре, все влаштовує. Жебрацька зарплата і решта в конверті, нелюдські умови праці, немає пенсії? Ну ОК. Зате є город, там огірки і помідорки, якось переживуть, звикли, навчилися від пращурів виживати в нелюдських умовах. Тобто, права є, але люди просто не хочуть їх захищати, їх не навчили батьки, а батьків не навчили їх батьки. Ось так і передається кріпацтво у спадок і виростає чергове покоління мовчазних кріпаків. Йому простіше мовчати, не задавати зайвих питань, відмовитися від боротьби і жити з думкою, що все і без них якось владнається. Такі цінності і спосіб мислення передається від покоління до покоління. Зате голосно волають гімн. Так ми і живемо.

— Чи можливе повернення Донбасу, якщо в Україні вирішать усі соціальні протиріччя?

— Із чого починався Донбас? Він вибухнув не за один день. Усі роки незалежності і в часи «совка», Донбас являв собою регіон, де накачувалися сепаратистські настрої. Але все будується на злиднях і поганих умовах життя. Там важка праця на шахтах і заводах, але люди, здебільшого, заробляли копійки, вони не мали прав і жили з порушеними соціальними гарантіями. Тобто, Донбас був регіоном, який від решти відрізнявся високою криміногенною ситуацією, наближенням до Росії і соціальною нестабільністю. Якби там все було нормально і люди заробляли гідні гроші, мали спокійне і заможне життя чи підтримали б вони російську окупацію? Думаю, ні. Тобто, злидні і безправ’я — перша причина війни на Донбасі, вже потім Путін, який лише скористався ситуацією, злидні і безправ’я — основні причини прогресуючої руйнації Україні в цілому.

Звісно, Донбас Донбасом, але для того, щоб Україна вистояла їй, у будь-якому випадку, потрібно системно вирішувати питання соціальної справедливості. Тобто люди мають заробляти достатні гроші і тоді зникнуть передумови для будь-яких бунтів. Людям з гідними зарплатами і нормальними умовами життя не потрібні революції. Вони будують своє майбутнє, виховують дітей і займаються саморозвитком. Але коли вони живуть у злиднях, їх безкарно грабують, вбивають і насилують, то виникають передумови для революцій. Саме тому Україні слід негайно почати вирішувати соціальні питання. Тобто, зміцнювати економіку, збільшувати кількість робочих місць, у рази підіймати зарплату. Коли це буде, зрозуміло, мешканці окупованих територій побачать, що Україна стала зовсім іншою країною. А ось в «ОРДЛО» виникнуть доволі серйозні передумови для голодних бунтів. Тому нам, по-перше, треба вирішити соціальні питання, а по-друге, на Донбасі мають побачити, що Україна змінюється на краще, стає заможнішою. Саме це стане одним з факторів повернення окупованих територій.

— А які інші фактори?

— Вибачте, але шароварами і співанням гімну війну виграти неможливо. Ми ж правда це розуміємо? Скільки не кричи халва, але в роті не стане солодше. Скажіть, як можна виграти війну державі з демілітаризованим, пасивним і навіть пацифістські налаштованим населенням? Якщо у нас йдуть бойові дії, треба негайно починати працювати з громадянами. Наприклад, активно їх навчати азам тактичної медицини. Вона як предмет повинна викладатися у школах та вищих навчальних закладах. Якщо у нас війна, людей потрібно негайно навчити і озброїти. Для початку хоча б розповісти їм, що таке зброя, як вона повинна використовуватися, обслуговуватися і зберігатися.

Іншими словами, якщо ми хочемо перемоги над Росією, нам треба вирощувати воїнів, ставати народом-воїном. До речі, у «ДНР» та «ЛНР» є свої «закони» про зброю. У обох квазі-республіках дітей ще зі шкільного віку навчають розбирати автомат і стріляти, навіть проводять тактичні збори і навчання. Тобто, вони виховують воїнів. У нас вирощують мовчазних овочів, яким набридло воювати і намагаються насадити думку, про те що капітуляція — це добре. Мовляв, потрібен мир. Але мир на умовах капітуляції це не мир. Пам’ятаєте слова Черчилля: «Той, хто між ганьбою і війною обирає ганьбу, отримає і ганьбу, і війну»?

Тому, нам потрібно терміново масово навчати населення роботі зі зброєю і навикам тактичної медицини. Якщо ми справді, хочемо захищатися — загони територіальної оборони по всій країні мають стати трендом. Повторюся, шароварами перемогти у війні нам не вдасться.

— Хто повинен платити, на Вашу думку, за відновлення Донбасу? Де Україні взяти гроші? Відновлювати Донбас за власний рахунок? Натиснути за Росію? Звернутися по допомогу до Європи? Чи, можливо, розкуркулити Ахметова?

— Ідеально, якби відповідальність за відновлення Донбасу поніс окупант. Однак Росія сплачуватиме репарації тільки у разі нашої перемоги. У випадку капітуляції, окупант платити нічого не буде, це зрозуміло. Водночас варто пам’ятати, що світ — штука динамічна. Немає нічого, про що не можна було б домовитися.

Скоріш за все, питання відновлення Донбасу матиме складне вирішення. На мою думку, ми отримаємо консорціум. Тобто, Росію можливо змусять внести певні кошти. Крім того, долучиться Європа і Америка, а ще, безперечно, підключиться сама Україна. Бо відновити свою територію без власної участі просто неможливо.

Що нам робити? Тут джерел багато. Я не дуже вірю у розкуркулювання Ахметова, Коломойського і решти олігархів. Їм потрібно створити певні умови. Наприклад, змусити працювати по-білому, вони мають почати сплачувати всі податки. Ми повинні створити сприятливі умови для бізнесу, аби у нього зникла потреба вивозити кошти в офшори і з’явилася мотивація їх залишати всередині країни. Так ми побудуємо сильну економіку і більш заможне суспільство. Люди зможуть гідно заробляти на своє власне життя, платити більші податки, за рахунок яких теж можна буде робити інвестиції у Донбас.

При чому, ми маємо не просто його відбудувати, але створити сучасну інфраструктуру і побудувати нові підприємства. На мою думку, шахти і радянські заводи вже своє віджили. Мине ще пару років — і вугіллям через екологічні проблеми просто заборонять користуватися. Тобто, нам потрібні інноваційні підприємства. Але зрозуміло, що самостійно це оплачувати ніхто не буде. Ні Росія, ні Америка, ні Європа. Думаю, тут буде колективна участь, але для початку самі українцімають згадати що таке гідність і захотіти жити як люди в своїй країні.

https://i-ua.tv/society/25209-veniamin-timoshenko-ukrajintsiv-vlashtovuyut-podachki-vid-profspilok

Топ - новина
ДО «ФОРМУЛИ МИРУ»

02.10.2019

Замість криків про зраду і звинувачень треба зайнятись випрацюванням документів (законів) і практичних заходів з реалізації того, що допоможе зціленню України

Публікації
Вистава про жінок

30.09.2019 

Київський академічний драматичний театр на Подолі запрошує до Нової сцени свого театру, де 1,2,3 та 17 листопада відбудеться прем’єра вистави «ОБЕЖ».