У комфортному затінку радісно-яскравого різнобарв’я великих парасольок, що надійно захищають столики від ще доволі спекотного сонечка, 7 вересня підопічні Білоцерківського психоневрологічного інтернату відзначатимуть 40-річний ювілей із дня утворення прихистку їх змучених тяжкими недугами душ.

Завдячуючи турботі голови Київської регіональної організації Народної Партії, кандидата в народні депутати України по Білоцерківському округу №90 Людмилі Дригало, яка заздалегідь попіклувалася про придбання набору із 8 парасоль для інтернатівського майданчика відпочинку, навколишній світ для бідолашних жінок, що страждають на психічні розлади, став трішечки світлішим і добрішим. Адже смакуючи на природі цілющі фіточаї, споглядаючи мальовничу красу раннього бабиного літа та насолоджуючись свіжим, тонізуючим повітрям, пацієнткам набагато простіше відволіктися від стресів, надмірних переживань і депресивного стану, ніж у задушливих, набридлих палатах установи, де постійно проходять роки їхнього життя. Радіють такій можливості як дівчата віком до 30 років із так званого «молодіжного» відділення інтернату, так і літні жінки з відділення посиленого догляду.

- Наш психоневрологічний інтернат наразі переповнений, - ділиться проблемами закладу його директор, Заслужений працівник соціальної сфери України Оксана Загородня. – Ми мали б утримувати 210 осіб, але на сьогодні опікуємося 221 пацієнткою. Звісно, для нашого контингенту вкрай важливе перебування на природі, особливо в теплий період, позаяк для нормального функціонування  та відновлення нервової системи й зняття тривожного стану конче необхідний кисень. Тож парасолі для нашої відкритої зони відпочинку, подаровані народницею Людмилою Дригало – не просто окраса ландшафту в європейських традиціях, а обов’язкова передумова організації відпочинку хворих поза стінами інтернату. Адже перебування на вулиці без укриття від прямих сонячних променів для наших підопічних, особливо тих, хто страждає на епілепсію, або пережив інсульт – шкідливе й не прийнятне.

З огляду на те, що пацієнтки психоневрологічного інтернату знаходяться на повному державному утриманні, а державне фінансування закладу, як зазначає директор інтернату, з кожним роком лише зменшується (наразі установа отримує лише 60% бюджетних коштів від потреб), впоратися самотужки із матеріальними проблемами адміністрація не в змозі. А от чекати допомоги від родичів, чи опікунів – годі й сподіватися. Бо навіть ті, хто не відмовився від недужих на психічний розлад, в основному й самі належать до малозабезпечених верств населення. Тому керівництво інтернату змушене звертатися по допомогу до благодійників. Однак, як із прикрістю зауважує Оксана Загородня, через стигматизацію – упереджене ставлення до пацієнтів із психічними розладами з боку суспільства, вона всюди чує зневажливі відмови.

- Людмила Дригало – єдина з підприємців Білої Церкви, котра завжди відгукується на наші прохання, з розумінням та співчуттям ставиться до потреб психічно хворих жінок, - констатує очільниця інтернату. – Вона – прекрасна людина з високоморальними душевними якостями, котра, мабуть, якби могла, весь світ обійняла б, аби захистити від бід та негараздів.

За словами Оксани Загородньої, очільниця народників Київщини Людмила Дригало співпрацює з психоневрологічним інтернатом вже понад 10 років, перераховує благодійні кошти на рахунок закладу, надає допомогу продукцією ТМ «Дригало», сприяє щорічному відзначенню 3-го грудня Міжнародного Дня інваліда. До того ж, її особисте знайомство і тепле спілкування з недужими, а також маленькі косметичні жіночі дрібнички в подарунок на знак уваги до підопічних, вселяють у пацієнток емоційне піднесення, позитивні емоції, можливість відчути себе потрібними і привабливими.

- Це, безперечно, дуже важливий внесок у їхню психотерапевтичну реабілітацію, за що ми, працівники інтернату, щиро дякуємо Людмилі Дригало, - зазначила Оксана Загородня. Насамкінець нашої розмови вона наголосила: «Але, насамперед, їй вдячні наші пацієнтки. Цих жінок життя не пестило, вони обділені долею, тому краще за інших, здорових і успішних, вміють цінувати тих, хто добре до них ставиться, хто небайдужий до чужого горя і завжди готовий прийти на допомогу ближньому».

Олена ЛИТВИНОВА

(м. Біла Церква)