З початком вересня у Деражнянському професійному аграрному ліцеї вже традиційно сіли за парти близько чотирьохсот учнів. Хлопці тут освоюватимуть спеціальності тракториста, слюсаря-ремонтника, водія та електрозварника. Дівчата в майбутньому можуть стати операторами комп’ютерного набору та кондитерами. Здавалося б, з такими спеціальностями молодим людям неважко буде знайти роботу. Та насправді випускники не так оптимістично дивляться у майбутнє. Та й училищу непросто долати нинішні проблеми.

- Нам ще гріх жалітись, - розповідають викладачі. – Ліцею вдається набирати планову кількість учнів. А у багатьох інших аграрних ліцеях із цим великі проблеми. Охочих здобувати традиційні для села спеціальності механізаторів та трактористів з кожним роком стає все менше.

Чому? Та хто ж не знає відповіді на це запитання? Навіть висококласним спеціалістам нині важко знайти роботу. А що вже говорити про вчорашніх випускників ліцею.

Діма Козюк із села Кальня, що у Деражнянському районі, після закінчення школи не довго обирав навчальний заклад. Тут, у ліцеї, вчився свого часу його дядько. Та й батька тепер виручає те, що може працювати зі зварювальним апаратом, час від часу допомагає односельцям щось відремонтувати, бо офіційної роботи у нього немає вже не перший рік. Тож всі разом і вирішили, що і Дмитрові треба мати таку спеціальність, щоб за будь-яких обставин згодилась.

Але, як би добре не вчився хлопець, впевненості у тому, що на нього чекають чи то у рідному селі, чи в будь-якому іншому, немає. Теоретичний курс ліцеїсти мали б підкріпити на практиці, але хто тепер хоче возитись із практикантами? В ліцеї роблять все, аби налагодити контакти з навколишніми господарствами. Щоліта ліцеїстів відправляють туди на практику. Але хто ж з інвесторів допустить недосвідченого механізатора до дорогої імпортної техніки? Та вони й самі розуміють, що до високого класу їм ще дуже далеко.

А де ж його, той клас здобувати? Викладачі показують технічний парк свого навчального закладу. Все, куди не кинеш оком, збереглось ще з радянських часів. Навіть якщо згодом і вдалось щось купити, то це так само рештки від парку колишніх колгоспів. Ось на таких стареньких тракторах та автомобілях хлопцям і доводиться вчитись. Ну що спільного може мати така техніка із тією, котру випускають нині на поля потужні інвестори.

Але ж це не вина, а біда теперішньої системи професійно-технічної освіти. Як би в ліцеї не намагались доглянути свою техніку, скільки б не старались прикупити щось новеньке, але вирватись із старого кола не можуть. Про часи, коли ПТУ не знали фінансової скрути, вже давно забули. Тепер бюджетних коштів вистачає лише на оплату комунальних послуг, заробітну плату викладачам та стипендії для учнів. Та й тут на всьому доводиться економити. Про безкоштовне харчування та форму для всіх ліцеїстів вже давно не йдеться. А щоб зекономити на комунальних платежах, намагаються у печах своїх котелень спалювати не вугілля, а дрова, котрі самі ж і заготовляють.

Та з усім цим можна миритись, бо жити ощадливо – це теж наука, яку варто опанувати кожному. Найгірше те, що ліцей не може оновити свою матеріально-технічну базу. І чи не єдине, що виручає, то це близько 160 гектарів орної землі, де працюють ліцеїсти разом з викладачами. Тут тобі і практика, і якась додаткова копійка для ліцею. Бо все, що вирощене на грядках, йде до їдальні. А вирощене і продане зерно – додаткова стаття доходу для навчального закладу. Хоча скільки на цьому заробиш? Наприклад, підрахували, що собівартість центнера пшениці складає близько 160 гривень. А продавали – по 180. Кожному зрозуміло, що з такими прибутками на новий трактор не заробиш.

- Проблеми ліцею віддзеркалюють все те, що відбувається нині в аграрній галузі, - поділився своїми думками із викладачами та ліцеїстами під час зустрічі кандидат у народні депутати Василь Шпак. – І тільки новою технікою її не вирішити. Сьогодні нікого не здивуєш тим, що на полях працюють найсучасніші трактори і комбайни. Але хіба це додало роботи селянам?

Вирішення проблеми повинно починатись із іншого – комплексного ведення будь-якого господарства, коли разом із рослинництвом розвивається і тваринництво. А паралельно із цим – ще й первинна переробка продукції. Тільки тоді можна створити нові робочі місця і дати можливість працювати і заробляти кожному на селі. Це класична схема успішної аграрної економіки, і село обов’язково повинно повернутись до неї. Причому, чим раніше це зробимо, тим швидше позбавимось безробіття і злиднів на селі.

З цими думками важко не погодитись. Сьогоднішнім ліцеїстам, котрі поки ще сидять за партами, за рік-другий доведеться повернутись в рідні села вже із дипломами випускників. Але чи знайдуть вони там роботу?

- Знаю, багато хто скептично ставиться до ідеї створення сільськогосподарських кооперативів, - продовжує Василь Шпак. – Але це справді реальний шлях до того, щоб власники землі змогли стати її господарями. Щоб не інвестори диктували кожному свої умови, а селяни самі могли ставити свої вимого до кожного, хто хоче орендувати землю. І це можливо. А кому, як не молоді, підтримати ці ідеї?

Щоправда, втілювати їх у життя не так просто. Але спільними зусиллями можна досягти будь-якої мети.

Ірина Польова

Фото автора