Інтерв’ю з Олексієм Шевчуком,  міським головою м.Зборів, кандидатом у народні депутати України від Народної Партії по мажоритарному Зборівському 165-му виборчому округу, що на Тернопільщині.

- Олексію Панасовичу, не секрет, що специфіка Західного регіону та Тернопільщини зокрема полягає в тому, що більшою підтримкою тут традиційно користуються політичні сили національно-демократичного й радикально націоналістичного спрямування. Тож чи не зручніше було б вам балотуватися кандидатом у народні депутати не від Народної Партії, а як самовисуванець?

- Почнемо з того, що на виборах депутатів по мажоритарних округах виборці насамперед голосують за конкретну людину, а потім вже дивляться – яку ж політичну силу кандидат уособлює. Можливо, і зручніше було б іти в статусі самовисуванця, але я вважаю, що так було б нечесно з мого боку. Навіщо, як кажуть, пускати бульбашки і видавати себе за безпартійного. Пересічний виборець у кожному регіоні й так добре поінформований – яка політична сила стоїть за тим чи іншим самовисуванцем, навіть і тим, хто формально є позапартійним. Більше того, я вдячний Народній Партії та делегатам останнього з’їзду, де мені була висловлена така довіра. Скажу ще відвертіше. Після того, як було заборонено КПРС, я не бігав, як дехто, по партійним офісам у пошуках якихось кар’єрних преференцій. У Народну ж Партію вступив на самому початку її утворення, коли вона ще мала назву Аграрної, оскільки, на моє глибоке переконання, тільки розвиток аграрного сектору здатен дати поштовх подальшому розвитку країни. Власне, й у парламенті планую працювати в аграрному комітеті. Утім, не відмовлюся попрацювати й в інших, скажімо, в Комітеті з розвитку місцевого самоврядування. Оскільки ж балотуюся в мажоритарному окрузі, у парламенті майбутнього скликання намагатимуся вирішувати проблеми регіону та міста, в хорошому сенсі слова - лобіювати інтереси нашої громади.

Але повернуся до вашого запитання. Мені сподобалося як відповів київський глава адміністрації Олександр Попов на питання кореспондента «Чому він планує йти на посаду мера від Партії регіонів, яка не надто популярна у столиці» - а ви що пропонуєте мені балотуватися від іншої політичної сили? На розвиток цієї тези, скажіть – хто по вашому більш порядний: той хто за ці двадцять років поміняв сім-вісім політичних квартир, чи той хто все ж таки держиться певного берега? Зізнаюся відверто: ще задовго до офіційного старту виборчої кампанії до мене надходили пропозиції балотуватися від інших політичних структур…

Звичайно, як у кожної політичної сили в Народної Партії були свої важкі періоди, до того ж реальна політика передбачає різні компроміси, але потрібно віддати належне лідеру партії Володимиру Литвину, який, попри всі труднощі, майже дві повні депутатських каденції вів корабель українського парламентаризму у фарватері його працездатності. Для контрасту варто пригадати як працювала Рада за головування деяких його попередників… Ще мені імпонує в нашому лідері те, що він із селянської глибинки, двічі був у нашому Зборові і тут його добре сприйняла місцева громада. І в кожен свій візит сюди він відвідував наш краєзнавчо-історичний музей. Розкрию невеличкий секрет: багато зборівчан розраховує, що у недалекому майбутньому історик Литвин допоможе нам створити в місті повноцінний історико-меморіальний заповідник Зборівської битви, який згодом одержить статус національного, а це дасть поштовх для розвитку туризму та створенню відповідної інфраструктури. Нагадаю, що саме в нашому краї військо Богдана Хмельницького одержало першу перемогу над поляками і на певний час на території краю вперше після князівської доби Київської Русі були відновлені елементи державності українського народу. Чомусь ми весь час звикли відзначати дати наших історичних поразок. Тут же маємо блискучу перемогу. Не оминули наш край і подальші буремні події, у тому числі й дві Світових війни. Під час Першої саме тут корпус чехословаків перейшов на бік російської армії, а під час Другої - на цих землях здійснювалися перші етапи Льві́всько-Сандо́мирської наступа́льної операції, завдяки якій і вдалося зберегти архітектурну перлину України – Львів від його руйнування. Тож у наше місто часто приїжджають гості, зокрема й з-за кордону. Щоб вшанувати пам'ять полеглих тут земляків, був у нас і перший Президент Чехії, на жаль, вже покійний, Вацлав Гавел…

- Ви справжній патріот краю, але народилися не тут, а на Вінниччині, під Козятином. Більше того, кажуть, що жителі рідного вам села Поличенці нещодавно зробили вас почесним громадянином села. За що така повага, якщо не секрет? Адже з рядків вашої біографії, яку ви надали в ЦВК, відомо, що після закінчення школи та Житомирського сільськогосподарського інституту ви сорок років тому, в 1972 році, приїхали до Зборова…

- Справді, практично вся моя трудова біографія пов’язана зі Зборівським районом. Тут починав агрономом у сільгоспуправлінні, звідси пішов служити до війська. Тут одружився, народилися діти. Працював у райвиконкомі. Але була невеличка перерва, коли на певний час вимушений був залишити Зборівщину. Річ у тім, що по закінченню партійної школи у столиці я був призначений другим секретарем Зборівського райкому компартії. Але після серпневого ГКЧП 1991 року залишився без роботи. Тоді ж у рідному селі Поличенці з’явилася вакансія голови колгоспу, і мої земляки, приїхавши автобусом до мене, вмовили таки очолити місцеве КСП «Промінь». Чотири роки там відпрацював. Допоміг фах агронома, досвід роботи з людьми й, чого там приховувати, налагоджені раніше неформальні контакти з багатьма керівниками та спеціалістами республіки… Навіть військову техніку з підшефної мотострілецької дивізії вдавалося залучити до збору врожаю. Дехто сприймає початок 90-х, як суцільну смугу занепаду сільського господарства. На мій погляд, більш суттєвий занепад села відбувся пізніше, коли безальтернативно почали впроваджувати непродуману реформу аграрного сектору. А нам, на початку 90-х, у селі вдалося не тільки домогтися вагомих врожаїв, але навіть сприяти селянам у будівництві. Через тих самих військових вдалося дістати чимало будматеріалу, а за лісом доводилося їздити до Закарпаття. Добре, що мені тоді вдалося вибити солідний кредит. А пам’ятаєте - була ж гіперінфляція, але ми, встигнувши закупити все необхідне ще за старими цінами, згодом легко розрахувалися з банком. Майже цілою вулицею новоселів поповнилися тоді Поличенці. Тоді ж збудували в селі й церкву…

- Якщо на малій Батьківщині все так вдало складалося, що й досі вас там не забувають, чому повернулися на Тернопільщину?

- Зазначу, що і Зборів на той час мені вже став не чужим, адже саме тут сталося моє професійне становлення. Але головною причиною повернення були сімейні обставини. Доки ми з дружиною Галиною Дмитрівною були на Вінниччині, помер дід Хома, потужний голова господарства, в якого тимчасово виховувався наш син Віталій, який вже підріс і потрібно було подумати ґрунтовніше й про його долю. Старша донька Галина в нас тоді вже вчилася на філософському факультеті національного університету…

- Але на рідну сільськогосподарську ниву вам вдалося повернутися спершу опосередковано, адже до призначення вас керівником районного управління сільського господарства ви чотири роки були заступником директора місцевого профтехучилища, яке готує кадри для села…

- Але зовсім не жалкую про це. Нам з колегами пощастило змінити статус цього навчального закладу і тепер це – базовий технологічний коледж ТНТУ (Тернопільського Національного технічного університету) імені Івана Пулюя. Оскільки фінансування закладу було недостатнім, ще нам вдалося збільшити площі підсобних сільського господарських дільниць коледжу і за рахунок реалізації вирощеної тут сільгосппродукції покращити його навчальну та соціальну базу…

- Отже, ви, як у тій приказці – « і жнець, і швець, і на дуді гравець»?...

- З останнім заняттям ви попали, як кажуть у точку. З малку полюбляв музику та спів. В армії грав у духовому оркестрі на трубі. В юності доводилося грати й на танцях, а іноді й для заробітку – й у кафе чи у ресторані. Та й зараз періодично беру інструмент у руки, щоб не загубити техніку гри. А ще співаю тенором у нашому козачому хорі, широко відомому знавцям хорового співу далеко за межами Тернопільщини…

- Хтось у родині ще полюбляє музичне мистецтво?

- Всі, але здебільшого на аматорському рівні. А ось десятирічна онучка Юліана – то вже маленький професіонал і навіть зірка. Вона співає у складі столичного дитячого ансамблю «Деснянка», який багато гастролює, у тому числі й за кордоном. До речі, ви її можете почути буквально в ці дні. На тижні телеканал «Інтер» розпочав показ телевізійного серіалу про співачку Анну Герман. Ця робота – спільного польсько-російсько-українського виробництва. Так ось моя онука там за кадром озвучує вокальні партії маленької Анни…

- У ході нашої бесіди ми поступово перейшли до нинішнього вашого статусу – міського голови, яким ви стали у 2010 році. Ваші земляки досить високо оцінюють те, що вам вдалося зробити за цей короткий термін, порівнюючи з попередниками. Кажуть, що й ви стали мером з третьої спроби. Інший і після двох невдач опустив би руки.

- Дивлячись, що вважати невдачею. Не такий вже й великий розрив був у мене в перші дві спроби з переможцями перегонів. До того ж будь-який досвід - корисний… Як тільки я став міським головою, звернувся до депутатського корпусу, який у нас утворений з різних політичних сил, зі словами, про те, що всі ми належимо до єдиної партії – партії патріотів та вболівальників за рідне місто, тож заради його майбутнього потрібно працювати спільно. Зазначу, що у своїй роботі також завжди відчуваю і плече районної влади, щоправда, іноді декому доводиться нагадувати, що місто є центром району. І хоча наше містечко й невеличке за чисельністю (в ньому мешкає трохи більше семи тисяч людей, водночас на Сході країни окремі райцентри з населенням вдвічі більшим за чисельністю вважаються лише селищами міського типу) статус міста воно має історично, оскільки ще в давнину в ньому діяло Магдебурзьке право. Втім, проблем, як у кожної муніципальної влади, вистачає. Ми так розпланували роботу, що за кожним депутатом закріплений певний мікрорайон. У роботі з виконкомом, депутатами, активом я намагаюся довести до кожного, що власних коштів ніколи не вистачить. Весь час розраховувати на дотації та повноту державного фінансування окремих програм теж не доводиться. Тож весь час діємо так званим методом народної будови, залучаємо кошти приватних підприємств, проводимо суботники по благоустрою…

- Олексію Панасовичу, ваші однопартійці розповіли мені, що десь навесні проти вас намагалися відкрити кримінальну справу. Чи пов’язано це з виборами?

- Безперечно, оскільки справа, як кажуть, не варта виїденого яйця (суто формальна технічна помилка у веденні документації), тому вона згодом й лопнула, як мильна бульбашка. А причиною всієї шумихи навколо цього дрібного інциденту стало бажання одного колишнього високопосадовця, зі столичною пропискою, нейтралізувати конкурента, коли стало відомо, що я вирішив балотуватися в депутати. Згодом його пригріли у прохідному місці однієї рейтингової політсили (хоча до того він очолював зовсім іншу партію) інтерес до мажоритарного округу в нього зник, як і згасла цікавість правоохоронців до моєї скромної персони…

- Ваша біографія нагадує мені сюжети старих радянських фільмів: щоб підняти господарство, туди направляють головного персонажа стрічки і невдовзі справи на ввіреній ділянці суттєво покращуються, попри певні інтриги недоброзичливців, розгул стихій та нещасне кохання…

- З коханням як раз усе гаразд. Та й відвертих недоброзичливців не бачу на горизонті, оскільки я людина неконфліктна. Щодо іншого? Як би все було так просто, як у кіно: є проблема, монтажні ножиці, наступний кадр і вона вирішена… Насправді мені і моїй команді здебільшого доводиться вставати задовго до сходу сонця й часто-густо повертатися додому, коли у репродукторі вже лунає державний гімн…

- Тож мрієте „відпочити” у депутатському кріслі, кинувши місто напризволяще?..

- Свято місце, як кажуть, порожнім не буває. До того ж розраховую, що новообраний мер буде працювати в тому ж алгоритмі, що і я зі своєю командою, спираючись на підтримку простих жителів міста. А щодо роботи в парламенті? Можливо, законодавець справді має більш нормований робочий день, ніж міський голова, але річ не в цьому. Переконаний, що кожен відповідальний працівник на рівні регіону, району, міста весь час подумки апелює до законодавців, а ширше і до центральної влади загалом: де ж той потрібний закон чи комплексна програма, підкріплена відповідним фінансуванням? Тож значення законодавчої роботи не варто недооцінювати. І я впевнений, що чим більше самодостатніх практиків буде в парламенті, тим краще буде для країни та її громадян. Я міг би довго перераховувати пункти своєї передвиборної програми, але для цього не вистачить газетної площі. Але наостанок, все ж таки кілька тез з неї. Проблема номер один для країни – сприяння створенню робочих місць. Особливо актуальною вона є для нашого Західного регіону, де значна кількість людей у пошуках кращого життя працює за кордоном. Оскільки країна стала членом СОТу, слід всіляко сприяти розвитку вітчизняного виробника. Про потребу дати новий імпульс розвитку АПК я вже казав. Життя на селі справді має стати комфортним, а робота в сільському господарстві нарешті – прибутковою. Оскільки в країні все ж таки проводиться політика по утворенню ринку земель, я буду виступати за створення обласного громадського центру захисту землі з представництвами в кожному районі округу. Про розвиток місцевого самоврядування говорять усі, але й досі існують перепони на шляху справжнього розквіту територіальних громад та муніципальної влади. Нарешті питання доріг. Добре що завершилось ЄВРО, і тепер більша частина фінансування дорожнього будівництва та ремонту автошляхів буде спрямована на місця. Тож у парламенті домагатимуся сприяти реалізації обласної програми «Дороги для громад» та здійснення контролю за використанням коштів на її впровадження в кожному районі округу.

- Ви так впевнено вживаєте дієслово «буду» в майбутньому часі, немов вас вже обрали до парламенту. Що дає вам підстави для подібного оптимізму й загалом, що вас веде по життю?

- Можливо, й усвідомлення того, що я народився в День Успіння Пресвятої Богородиці – 28 серпня. Мабуть, веде Матір Божа мене по життю. А ще я вірю у здоровий глузд та у мудрість людей, які нарешті оберуть у парламент тих, хто по-справжньому представлятиме в ньому їхні інтереси.

Ось такий він, Олексій Панасович Шевчук. Енергійна, самодостатня людина, справжній професіонал свої справи. Авторитетний мер, який прагне стати законодавцем. Але краще про нього можуть сказати його земляки, які знають кандидата в депутати вже не один десяток років.

Ігор Олексійович Лужняк, директор Зборівського районного центру зайнятості, уповноважений представник кандидата в окружній виборчій комісії.

- Понад 30 років знаю я Олексія Панасовича. Все його свідомо трудове життя пов’язане з нашим краєм. Його добре знають практично в кожній селянській домівці району, оскільки він тривалий час працював на відповідальних посадах в управлінні сільського господарства, райвиконкомі і в державній адміністрації. Люди бачать, що і тоді, і зараз, коли він обіймає посаду міського голови, він працює на громаду. За невеличкий термін його головування містом, воно стало більш охайним та комфортним для його мешканців та гостей міста. За своїми службовими обов’язками керівника Центра зайнятості, мені частенько доводиться мати контакти з міською владою, в тому числі і в організації громадських робіт. І Олексій Панасович завжди нас виручає. Тож кому як не Шевчуку, з його досвідом та вмінням йти на контакт з людьми, варто довірити місію - представляти нашу територію та її людей у Верховній Раді? Навіть якщо подивитися по інших конкурентах. Частина кандидатів – майже не має досвіду, інші – представники великого бізнесу йдуть у владу виключно для того, аби примножити свої капітали. За такої альтернативи, я переконаний, – Шевчук – самий оптимальний депутат від нашого округу.

Петро Євгенович Мельник, завідуючий відділенням професійної підготовки Зборівського коледжу ТНТУ (Тернопільського національного технічного університету) імені Івана Палюя, начальник виборчого штабу кандидата.

- Мені дуже імпонує в нашому кандидатові його організаторські здібності. Колись ще наприкінці 80-х познайомився я з ним, коли разом їздили у відрядження: я вибивати меблі для училища, він – будматеріали для району. Коли він певний час працював на посаді заступника директора нашого коледжу, йому вдалося привнести в життя нашого навчального закладу друге дихання. Насамперед, при ньому суттєво збільшився виробничий потенціал закладу – розширився асортимент культур, які ми висівали, а залишки продукції з нашої ферми ми навіть передавали в дитячі садочки та школи…

Причому, в усіх своїх починаннях Олексій Панасович сам особисто показує приклад, як потрібно працювати, запалює людей своїм ентузіазмом та оптимізмом. Після нас Шевчук працював начальником управління сільського господарства, де спершу не були налаштовані на особистий контакт з новим шефом, але згодом справи та мікроклімат у колективі значно покращилися. Та в мерії він завоював прихильність працівників апарату, коли на суботниках сам брав косу чи лопату… Саме за його головування незмінним чином змінився зовнішній вигляд міста. Важко переоцінити внесок Шевчука в організацію нашого гідропарку та в реконструкцію міського парку.

Думаю, що і в столиці він буде корисним для нашого району, не тільки як законодавець, але як справжній і палкий представник виборців нашого регіону, який вміє відстоювати його інтереси на центральному рівні.

Світлана Орестівна Прінь, приватний підприємець.

- Хоча на нинішніх виборах відчувається досить висока конкуренція, гадаю, у Олексія Шевчука є досить високі шанси перемогти на них. Особисто я сама голосуватиму саме за його кандидатуру і закликаю своїх земляків розділити мій вибір. Олексій Панасович багато добрих справ зробив у місті, тож, переконана, гідно представлятиме його та весь округ в цілому на рівні Верховної Ради України.

Ігор Іванович Задорожний, начальник Управління ветеринарної медицини Зборівського району, голова районної організації Народної Партії.

- Хочу насамперед зазначити, що на відміну від багатьох партійних організацій регіону, прізвища кандидатів для яких були спущені зверху, в нашому випадку ініціатива по висуванню кандидата в депутати йшла від наших первинних організацій. І я радий, що кандидатуру Шевчука підтримали і в регіональній парторганізації і на з’їзді Народної Партії.

Маємо надію, що наш кандидат здобуде перемогу і принесе значну користь не тільки для міста, регіону, а й всієї країни. Оскільки ж наш однопартієць очолює окружну виборчу комісію, ми зробимо все, щоб під час підрахунку голосів не були спотворені результати народного волевиявлення.

Матеріал підготував ОЛЕКСАНДР ВОРОНІН,

Газета «Народна» №36 (366) від 15 вересня 2012 року