Близько сотні мисливців взяли участь у черговому етапі змагань зі стендової стрільби серед членів Українського товариства мисливців та рибалок (УТМР). Такі змагання традиційно відбуваються перед відкриттям полювання на пернату дичину, аби мисливці як командно, так і в особистій першості, позмагалися у стендово-мисливському спорті – стрільбі по рухливих мішенях, що нагадують політ пернатої дичини.

Всього на стрілецькому стенді поблизу с. Верхоли Полтавського району зібралися 27 команд та 23 учасники особистої першості з 25 районів. Були тут як досвідчені, так і молоді мисливці, але усіх їх об’єднує їхнє улюблене захоплення. Майже сім годин на стрілецькому майданчику точилася гостра боротьба, втім вона лише ще більше згуртувала членів громадської організації, що існує уже майже століття (до речі, чимало з них є членами Народної Партії). Структуру УТМР члени організації прагнуть зберегти і надалі.

«Я стою на боці того, що треба проводити реформування будь-якої галузі, в тому числі мисливської галузі, якою займається товариство мисливців і рибалок, – вважає голова президії Полтавської обласної організації українського товариства мисливців і рибалок, голова Полтавської регіональної організації Народної Партії, майстер спорту зі стендової стрільби Костянтин Боровик. – Але треба до цього підходити зважено. Якщо справа наліво рубати шашкою, то ми отримаємо те, що й від зруйнованих колгоспів, де землі тривалий час стояли необроблені, а ферми розвалені. Такий результат нас не влаштовує. Нині більшість мисливських угідь, 1,5 млн га, закріплено за організацією, в районах створено юридичні структури, вони самостійно займаються, знайшли людей, які допомагають їм у цьому. Та віддати усе приватним структурам буде неправильно. Результат ми бачимо по Чорнухинському району, де сьогодні немає нашої системи, угіддя перейшли у майже приватну власність, а потім бачимо оголошення, що вони (угіддя) продаються. Отож, я за зважений підхід і за те, щоб система УТМР була збережена, бо це та громадська організація, яка дає можливість рядовим людям, у яких немає багато грошей – ті, у кого багато грошей, вони і до Африки на сафарі з’їздять, а дядько, який отримує пенсію і пробув у цьому товаристві 50 років що має почути: ви вже в угіддя не підете? Це неправильно».

Мисливська галузь є збитковою, у ній навіть більше ризиків, ніж у галузі аграрній. І перш ніж вийти на полювання, треба у галузь вкласти – і зусилля, і матеріальні ресурси. Скажімо, у одну тисячу га мисливських польових угідь (при мінімальних заробітних платах та мінімальному використанні пального) – майже 6000 грн.; у одну тисячу га угідь лісових при оптимальній чисельності звіра, визначеної мисливським упорядкуванням, – 23 тис грн.; тисяча гектарів водних угідь потребує майже 8 тис гривень на рік. І це не враховуючи сплату податку на додану вартість та, у разі отримання прибутку, податку на нього. Тому головне питання: чи вкладатиме стільки для відтворення природного середовища той, хто отримає угіддя у приватні руки? Навряд чи, бо, мабуть, не для того їх бере. А не буде на кого полювати, то куди спрямують свою енергію 16 тисяч чоловіків зі зброєю (саме стільки на Полтавщині мисливців)?

Ті ж, хто стріляв по рухливих мішенях, що нагадують політ пернатої дичини, визначили кращих. У командному заліку ними стали команди Кременчуцької міської, Диканської та Кобеляцької районних організацій, а у особистій першості – Євген Курило з Диканьки, Володимир П’ятницький з Кременчука та Олександр Оніщенко з Полтави.

Ірина Філоненко

(м. Полтава)