У період коли в Україні у розпалі підготовка до наступних парламентських виборів, хочу розповісти про свого земляка, шанованого в усій окрузі Василя Корнійовича Шуляка. На мій погляд, це – потенційний кандидат у народні депутати України. Селянський син, він стрімко зростав на наших очах як професіонал, мужнів духовно. Після закінчення технікуму працював бухгалтером колгоспу, невдовзі став головою колгоспу. Через кілька років був обраний головою Теофіпольської районної ради, депутатом обласної ради, Верховної Ради СРСР… Призначався головою Теофіпольської і Красилівської райдержадміністрацій. Став доктором економіки. Цього року Василь Корнійович відзначив 60-річчя від дня народження, але досі активний у виробничій і громадсько-політичній роботі – працює директором підприємства «Авантаж», очолює Теофіпольську районну організацію Народної Партії і депутатську групу народників у районній раді.

Тож подумалося мені: чому б йому, мудрому, досвідченому і авторитетному, не балотуватися на виборах до Верховної Ради України? Колеги, сусіди, з якими поділилася цією думкою, підтримали. І при нагоді запитали Василя Корнійовича, чи згодився б на таку пропозицію? Відчула: так, згодився б. Наразі кожен член первинної організації Народної Партії звернувся до виконкому обласної організації з проханням підтримати нас. Певні, що і виборці всього округу схвалять кандидатуру Василя Шуляка. Адже багато людей знають його по добрих справах заради загального блага.

А я докладу всіх зусиль, щоб разом з однопартійцями донести кожному правду про цю талановиту, доброчинну, приязну, щиросердну людину. Як мовиться, з великої літери.

Коли Василь Шуляк очолив колгосп “Труд” у Новоставцях, господарство і село мали злиденний вигляд. Не було елементарного. Як зараз пригадую: контора колгоспу знаходилася у приземкуватій глинобитній хатині, дороги були розбиті  вщент.

Тоді я звернулася до нього із першим проханням: побудувати у селі лазню. Василь Корнійович чемно вислухав, і запитав: “Як ви гадаєте, що треба раніше спорудити –– лазню, чи контору?” Я мимоволі згодилася, що потрібно починати із контори. А молодий голова в свою чергу запевнив: “Лазня теж буде!”

Потім він взявся за будівництво доріг. Для Новоставців –– це була надзвичайно болюча проблема. Розбиті і понівечені, в калюжах і калабанях, що маже не просихали. Сельчани не ходили по них, а фактично місили болото.

Центральну садибу із бригадним селом Кривовілька сполучав невеликий місточок. Під час злив і повеней він ішов під воду і люди мусіли обходити кругом, давати гака 7-8 кілометрів аж через село Коров’є.

Восени і весною із цього бригадного села молоко на заготівельний пункт доправляли гусеничним трактором.

Аби не витрачати кошти і час на різні дозволи і виготовлення документації, Василь Корнійович знайшов у селі чоловіка, який пам’ятав про стару дорогу. Попросив його показати де вона пролягала.

Той показав, але недовірливо зауважив молодому голові: “Тут до вас багато людей бралися за прокладення дороги. Тільки їх запал дуже швидко вщух.”

Але Василь Шуляк категорично заявив: “Дорога між Кривовількою і Новоставцями буде!” 

І вона таки була побудована, а разом з нею і новий місток. Люди полегшено зітхнули. І вкотре переконалися, що Василь Шуляк вміє тримати слово.

Через деякий час дороги у Новоставцях стали навіть ліпшими, ніж у  Теофіполі. Наші жінки ходили у туфлях, в той час, як у інших селах –– в чоботях.

У Новоставцях першим у районі розпочали і завершили газифікацію. А з часом село стало одним із найкращих і найошатніших в області.

Із вдячності я тоді склала вірша:

Згадую частенько про села минуле

і дивуюсь щиро як нам повезло,

що у Новоставцях об’явився Шуляк

і зробив дороги, і провів тепло.    

Василь Корнійович дуже чесна людина. Він змалечку звик шанувати копійку, зароблену сумлінною працею. А тому взявся привчати до цих принципів інших людей.

Пригадую як на одних колгоспних зборах зайшла мова про “несунів”.

–– Хіба то правильно, що жінки йдуть на роботу із ряднами, а потім горблячись несуть у них додому гичку чи солому? –– звернувся він до присутніх, –– Наше господарство ніколи не розбагатіє, якщо ми самі його обкрадатимемо.

І запропонував вихід із ситуації:

–– Хай ваші чоловіки не лінуються і йдуть на поля після збирання врожаю. Хай підбирають те, що там залишилося. Хай не змушують вас згинатися у три погибелі і красти.

Після тих зборів жінки вирішили ходити на роботу лише з невеликими сумочками і носити в них собі полудні.

За короткий строк Василь Шуляк зумів підняти колгосп “Труд” вивести його у передові. Ще раніше, так само підняв і колгосп імені Калініна у Строках.

Все своє життя він присвятив рідній Теофіпольщині і самовіддано служив їй вірою і правдою на різних виборних посадах.

Як вчителька я переконана, що на таких прикладах можна і треба виховувати нові покоління громадян.

Василь Корнійович вміє дбати про людей. До його 60-річчя вийшла книжка “Поспішай робити добрі справи”. Її назва –– девіз Василя Шуляка у житті. Він із породи тих, хто вміє дати раду собі і допомогти іншим.

Його харизматична особистість має якусь магічну силу. Бо я ніколи не бачила, щоб хтось із ним сперечався чи не виконав його розпорядження. Настільки він викликає у людей до себе повагу і довір’я.

А ще Бог обдарував Василя Шуляка  великим розумом і далекоглядністю. Як господар і духовна особистість він бачить те, чого не помічають інші, вміє масштабно мислити. Про це яскраво свідчать його здобутки. За що б не брався Василь Шуляк –– у нього все виходить. Вивів у передові два господарства, підняв із відстаючих два райони, створив із нуля підприємство.

Він встиг себе зарекомендувати позитивно в різних сферах життя. Василь Шуляк успішний практик-господар.

Саме такі відповідальні і високопрофесійні люди, патріоти рідного краю які вміють сміливо зазирати у майбутнє, повинні керувати державою.

Галина Середа,

вчителька,

с. Новоставці, Теофіпольський район,

Хмельницька область