У суспільстві дедалі посилюються дискусії з приводу гострих проблем, висунутих самим життям. Численні запитання щодо цього надходять і до народного депутата України Сергія Терещука. І відповідає на них він не тільки як політик, а й професіонал з великим досвідом господарювання, серйозний аналітик і законодавець, який сенсом своєї роботи вважає захист інтересів простих людей. Пропонуємо його думки з приводу звернень, що звучать найчастіше.

- Чому в Україні така низька вартість землі – в середньому 500 доларів, в той час, як в США – 11 тисяч, Франції – 12,5, Англії – 18,1 тис. доларів?

- Нині у нас діє нормативно-грошова оцінка, визначена Кабінетом Міністрів України. Тому зараз відбувається переоцінка орної землі за коефіцієнтом 1,7. Із введенням ринку землі почне діяти експертна оцінка, яка буде визначатися тим, скільки за неї дадуть. У процесі формування реальної вартості землі важливим стане те, наскільки буде ефективним сільське господарство. Виробник, взявши кредит в банку, вклавши гроші у землю, повинен отримати доходи, щоб погасити витрати за кредит і собі щось заробити. Сьогодні в силу багатьох обставин сільське господарство не дає таких прибутків. Щоб підняти ціну на землю потрібно задати тон. Це має зробити Земельний банк. Наступний крок – держава мусить зробити все, щоб не було отих перепадів у цінах на сільськогосподарську продукцію: то вона на зерно висока, то вводять квоти, обмеження і ціни на нього падають. Якраз ця синусоїда і з’їдає прибутки. Отож ефективне виробництво зростатиме за умови економічної стабільності, а від цього залежатиме і ціна землі у різних регіонах. За моїми прогнозами її середня вартість в Україні досягне 40-50 тисяч гривень за гектар.

- Як бути власникам наділів по 2-3 гектари, розміщених у великих масивах землі? Не всі ж будуть продавати свої паї одночасно.

- Думаю, той, хто куплятиме землю, 2-3 гектарами у різних полях не зацікавиться. Виробнику потрібні законодавчо визначені механізми, які б регулювали такі проблеми у межах цивілізованого ринку землі. Але сформувати його одним, хай навіть і найдосконалішим законом, без участі держави неможливо.

- Коли ж українцям можна чекати позитивних результатів від земельної реформи?

- Це прямо залежатиме від того, як швидко вдасться поєднати роботу законодавців і тих, хто реалізує закони, тобто чинну владу. Робити це треба з урахуванням менталітету українців. В цій роботі не повинно бути місця політичним пристрастям. Тільки прагматичні підходи дозволять вийти з кутів, в які ми самі себе загнали. Зокрема, у нас на Черкащині землі не гірші, а кращі ніж у Європі, то й результати ж мають бути вищі. У цій справі свою благотворну роль має відіграти знову таки держава. Вона фінансово повинна підтримати фермерів, малі і середні підприємства. Бо крупні агропромислові угрупування можуть працювати самотужки. У світі це роблять так. Скажімо, у США, багатій державі, господарство, розмір якого більше 800 га., держава фінансово не підтримує, вважає, що воно самодостатнє. В Україні треба теж було б підтримати тих, хто має 300-500 га шляхом дотацій, інших преференцій.

- Чому питання продажу землі не винести б на референдум?

- Напевне, референдум було б доцільно провести у 1994 році, коли розпочали здійснювати реформу. А що робити тепер тим 6 млн. 900 тис. громадянам України, які стали власниками землі, отримали державні акти? Вони не мають можливості розпорядитись нею – продати, подарувати? Виходить, живуть на цій землі і не можуть скористатися своїм Конституційним правом на власність. Тому пізно вже говорити про референдум. Але нині важливо визначитись, яким має бути ринок землі. Як зробити, щоб українське село не програло, щоб сформувати сильного і заможного українського селянина. А основне – концептуальна позиція заключного етапу реформи полягає в тому, що ми хочемо отримати: потужні фермерські господарства, високотоварні сільгосппідприємства, холдинги чи мільйони особистих селянських господарств.

- Чому народні депутати не контролюють виконання прийнятих Верховною Радою законів? Багато орендарів роками не розраховуються з людьми за використання їхніх паїв.

- Тут кожен має чітко виконувати визначені йому обов’язки. Нардеп бере участь у прийнятті законів. Можна дискутувати з приводу того, наскільки вони ефективні. Виконавча влада повинна забезпечити виконання законів. Але ж і громадяни не мають спостерігати осторонь за тим, що відбувається, чому власник землі, з яким не розраховуються, не звернувся до суду, чому не забрав свій пай, розірвавши договір оренди. Це стосунки фізичної особи з господарюючим суб’єктом, які регулюються окремо і тільки між ними. Хоча є і випадки, коли не реагує суд, місцева влада. Тоді громадянин повинен знати свої права і діяти далі.

- Чимало селян почувають себе безправними – вкрай мало робочих місць, не можуть отримати належну медичну допомогу, мають низькі пенсії, високі тарифи тощо. Який вихід?

- Вихід один – проводити реформи. Але реформи заради людей, а не ті, що погіршують їхнє становище. У медицині наприклад, за попередні 10 років нічого не змінилось, навіть концепції, яка б визначала поліпшення медичного обслуговування не сформовано. Треба визнати – кожного громадянина держава нині  не спроможна забезпечити повністю. Але закон має сказати людині – яку допомогу вона може отримати гарантовано за рахунок держави, як потрібно формувати накопичувальні фонди, запроваджувати страхову медицину. Словом, треба конкретно діяти, щоб життя людей ставало відчутно кращим.

Записав Микола Костецький

(м. Черкаси)

На фото: Сергій Терещук з керівником фермерського господарства Сергієм Тульчинським (зліва) і головою села Павлівка Перша Тальнівського району Григорієм Андріїшиним