Уже перший місяць 2012 року дає можливість стверджувати, що цей рік в українській політиці може стати апогеєм використання різноманітних маніпулятивних політтехнологій на шкоду реальній політиці, реальній справі, прямому спілкуванню з людьми.

Варто назвати декілька доволі примітивних, але досить дієвих технологій. Перша технологія: голосно і на кожному кроці обвинувачувати опонентів у невиконанні ними обіцянок. При цьому – гробова тиша щодо невиконання самими критиками жодної своєї власної обіцянки, жодного з гасел, завдяки яким свого часу і прийшли до влади. І, таким чином, відвернути увагу людей від того, що всі свої обіцянки провалили, поховали.

Чому ж, критикуючи інших, навіть не згадувати про виконання своїх обіцянок? Чи партійно-штабні політтехнологи рекомендують оминати цю тему?

Наступна технологія. Особи, які протягом багатьох років перебували на дуже високих державних посадах, причому з нульовим, а часто і з від’ємним результатом, несамовито намагаються позиціонувати себе як нових політиків, майбутню нову владу, а тим самим – закрити шлях насправді новим лідерам, які при владі ніколи не були. Це, безперечно, хитромудрий прийом.

Водночас є і запобіжник на шляху такої маніпуляції масовою свідомістю, а саме – сприйняття „претендентів на папаху” як представників трьох категорій: перша – представники сьогоднішньої влади, друга – представники вчорашньої влади і третя – активні та ініціативні люди, які, насправді, при владі ніколи не були.

Ще один приклад політтехнологій: лавиноподібні заяви на публіку з незмінно істеричними інтонаціями, з гнівними філіпіками на адресу опонентів, а потім, в камерній обстановці, – задушевні розмови з ними ж, з іудиною посмішкою і словами виправдовування – "це ж – політика".

Ще технологія: коли на мітингах прапорів, централізовано розданих із партійного штабу, ледве не більше, ніж самих мітингувальників; а так звані „кормчі” використовують людей, як масовку, на фоні якої виголошують промови суто для телекамер.

У зв'язку з цим стає зрозумілою і ставка не так на роботу з українськими громадянами, що, безумовно, важче, а орієнтація на зовнішні чинники, що мають до того ж свої власні, далеко не завжди альтруїстичні, інтереси в Україні.

Чому я підняв цю тему? Починається передостання сесія парламенту цієї каденції. Якою вона буде? Є чимало бажаючих прив'язати законодавчу роботу до політичних технологій, користь від яких, до речі, для звичайних людей нульова. Що візьме гору: фіґлярство і перфоманси чи рутинна, часто невдячна, але необхідна праця? Що переможе: перше – маніпулятивні технології, чи друге – технології розвитку і поступу?

Фракція Народної Партії робила і буде робити у своїй діяльності наголос саме на другому.

Дякую за увагу.