Народний депутат України фракції Народної Партії у Верховній Раді України Микола Рудченко розповів про свою роботу в минулому 2011 році та дав оцінку змішаній виборчій системі, за якою обиратимемо парламент восени 2012 року. За словами Миколи Миколайовича, йому є про що розповісти людям, хоча не все вдалося зробити, але попереду ще рік роботи у статусі депутата. Його депутатська діяльність – це десятки законопроектів, поправки до них, звернення, депутатські запити тощо. Але найважливіше – це робота на місцях, допомога людям Житомирщини.

- Миколо Миколайовичу, за Вашої ініціативи у 2011 році було спрямовано додаткові кошти на соціально-економічний розвиток Житомирщини. Що вдалося зробити в цьому напрямку?

- Слід сказати, що за 4 роки депутатської роботи не було такого року, коли б ми з Головою Верховної Ради України Володимиром Михайловичем Литвином не посприяли тому, аби у Державному бюджеті України було передбачено додаткові кошти для вирішення актуальних проблем нашого краю. У 2011 році додатково було спрямовано понад 100 мільйонів гривень для області, що дало можливість вивести Житомирщину в лідери у сфері капітального будівництва на Україні. Щоправда, про те чия головна заслуга в тому, що той чи інший об’єкт-довгобуд (школу, лікарню, поліклініку) завершено і здано в експлуатацію, не завжди повідомляють людям. У багатьох випадках навіть не запрошують ні мене, ні Володимира Литвина на відкриття цих об’єктів, але нехай це буде на совісті тих людей, які замовчуванням намагаються приписати собі чужі заслуги. Ми не робимо з цього трагедії, врешті-решт, все стане на свої місця.

Незабаром відбудеться відкриття трьох соціальних об’єктів, на будівництво яких завдяки сприянню представників Народної Партії в парламенті неодноразово виділяли мільйонні кошти. Чи було б завершено ці довгобуди, якби ми не виступали з ініціативою перед урядом, якби не аргументували необхідність їх добудови у депутатських запитах з парламентської трибуни? Очевидно, що ні. Але роботу зроблено, і невдовзі чи Президент чи Глава уряду відкриватиме районну лікарню у смт Брусилові, школу в смт Черняхові та дитячу лікарню в місті Житомирі.

Ми допомагали і будемо допомагати. Значні кошти для області вже передбачено в Держбюджеті на поточний рік. Хочу звернути увагу на те, що цьогоріч ми святкуватимемо 75-у річницю заснування області. Ми з Володимиром Михайловичем Литвином взяли на себе зобов’язання, що мінімум 75 мільйонів гривень додаткових коштів спрямуємо на потреби області. Також на засіданні виконавчого комітету Житомирської обласної організації Народної Партії було прийнято рішення зобов’язати кожного депутата, обраного до тієї чи іншої місцевої ради від нашої партії, у 2012 році зробити 75 потрібних людям добрих справ. Якщо народники дають слово – вони його дотримають, а тому заплановане буде виконано.

- Ви завжди активно допомагаєте жителям Житомирщини. Що найбільше вразило Вас і тих, кому Ви допомогли?

- Так, у 2011 році до мене з різними проблемами звернулися понад 3 тисячі осіб, я розглянув та направив до відповідних інстанцій для реагування 1267 звернень, провів понад 500 зустрічей. Найприємніше те, що, де б я не був, у який би колектив не прийшов, люди впізнають, дякують за допомогу. Я не можу в межах одного інтерв’ю розповісти про все, що було зроблено. А було зроблено не для одного - двох районів області. Сьогодні дехто пише і говорить, що Рудченко і Литвин спрямовують кошти на мажоритарні виборчі округи, у яких, ймовірно, будуть балотуватися на виборах 2012 року. Це неправда. По-перше, ще нікому не відомі межі округів, а по-друге, ми маємо незаперечні факти того, що працюємо впродовж років у кожному районі області. Приміром, у Ружинському районі добудовано Зарічанську школу, для міста Бердичева виділено 1 мільйон гривень для знезалізнення води, ми закупили матраци для Бердичівської лікарні, в Олевську добудували школу, спрямовували кошти на реконструкцію тамтешньої районної лікарні, сприяли виділенню коштів на реконструкцію міської лікарні в Коростені, на будівництво лікувального корпусу ЦРЛ у смт Романові. Також було виділено кошти на низку об’єктів в Андрушівському районі, добудовано і здано школу в Ємільчинському районі. Або ж такий приклад: 200 тисяч гривень ми спрямували на підвідний газопровід до села Більківці Коростишівського району. В результаті – 2 політичні сили, з етичних міркувань не буду їх називати, влаштували скандал на відкритті цього об’єкта, хто більше доклав до цього зусиль. А про нас навіть ніхто не згадав, і на відкриття нас не запросили…

Звичайно, найбільше допомоги я надаю своєму рідному Малинському району, а Володимир Михайлович Литвин – Новоград-Волинському. Але, скажіть, чи це не природно допомагати тим людям, з якими жив і працював поряд, де народився? Що в цьому поганого? Що заважає тим 28 депутатам, які народилися на Житомирщині і є сьогодні депутатами українського парламенту, замість того, щоб ганити і критикувати, об’єднатися, звернутися до уряду, Президента і теж посприяти виділенню на область якоїсь частини бюджетних коштів. Ніхто ж не забороняє цього робити, але чомусь не виникає такого бажання.

А що найбільше запало в душу зі зробленого в минулому році? Можливо, це банально – відкриття дороги між населеними пунктами Моделів і Чайківка та освітлення центральної вулиці в Межирічці Радомишльського району. На перший погляд, здавалося б, що ж у цьому такого визначного? Але ж не даремно хтось із великих людей сказав: «Дорога – це життя». Як сяяли очі від щастя в мешканців цих двох населених пунктів, коли ми відкривали дорогу; вони дякували мені, не приховуючи сліз радості. До речі, Чайківка – село історичне, з ним пов’язана доля молодого хлопця Льоні Пивовара, якого німці в часи війни закопали живцем у землю. Ми плануємо до 9 Травня встановити в селі пам’ятник цьому герою.

А що таке сьогодні освітлення в селі, хоча нібито нічого особливого в цьому немає? Але, якщо зважити на те, що село не освітлювалось у нічний час ще за радянських часів – це подія. І не просто подія: дехто з мешканців Межирічки вбачає в цьому своєрідний символ відродження села, зі світлом ми повернули людям віру в те, що вони не самі зі своїми проблемами, що про них хтось дбає і допомагає їм. Якщо взяти в цілому Радомишльський район, то простіше назвати села, яким не надано допомогу, ніж навпаки. Але до кінця своєї депутатської каденції я планую побувати і в них.

- Наскільки відомо, Ви багато зробили й у Володарсько-Волинському районі?

- Так. Таке важливе питання як забезпечення автомобілем-сміттєвозом я вирішив у селищі Іршанську. Хоча в мене є низка питань до тамтешньої влади, оскільки там не належним чином організовано роботу з благоустрою. Допоміг коштами Іршанській лікарні, місцева громада просить ще й автомобіль, я пообіцяв вирішити це питання. Школі виділив кошти на індивідуальне опалення.

Якщо говорити про сам райцентр Володарськ-Волинський, то там була глобальна проблема з відкачуванням нечистот. Ми допомогли її вирішити – подарували спеціально оснащений для цього автомобіль. Звернулися мешканці багатоповерхівок селища Володарська-Волинського з проханням зробити дитячий ігровий майданчик – через місяць після звернення ми його відкрили. І мені приємно, що цю ініціативу підхопили депутати районної ради і будують дитячі майданчики в селах.

Приємно було слухати слова вдячності від мешканців селища за подаровані дзвони для Святомихайлівської церкви.

Дуже багато всього зроблено, я це пам’ятаю, тому що кожна подія, кожна справа проходить через мою душу і серце, я переймаюся найменшими дрібницями, щоб зробити все з якнайбільшою користю для людей, та не на один день, а щоб та чи інша річ довго їм служила. Але розказати про все, звичайно, просто неможливо.

- Миколо Миколайовичу, під час зустрічей у районах багато людей висловлюють бажання поповнити лави Народної Партії. Про що це свідчить?

- Знаєте, зараз багато людей пильнують за політиками, політичними силами, що вони роблять, як виконують обіцянки. Бо, як правило, перед виборами обіцянок звучить неймовірно багато, але дуже малий відсоток з обіцяного виконується. Під час зустрічей я завжди говорю людям, і точно так роблять усі представники нашої партійної команди: ми не обіцяємо того, чого не можемо зробити. А допомогли в одному селі, в іншому – і люди тягнуться до нас, хочуть бути в наших лавах. Візьмемо Черняхівщину, село Видибір – допомогли у будівництві дитсадка, подарували школі відеокамеру, у ФАП – холодильник. Надавали допомогу Очеретянській сільраді, Жадьківській та низці інших.

Чи, приміром, багатостраждальна Народиччина. Громада району постраждала внаслідок аварії на Чорнобильській АЕС лихо, але, люди там, як ніде, об’єдналися, здружились і разом долають життєві негаразди. Попри проблеми, вони зберегли інфраструктуру і поволі відроджують район. У селищі чудовий дитсадок «Сонечко», два роки тому його керівництво звернулося по допомогу, нами було направлено 330 тисяч бюджетних коштів на ремонт одного з приміщень закладу. У минулому 2011 році ми зробили підлогу в одній з ігрових кімнат дитсадка. А в бюджеті на поточний рік нам вдалося закласти на соціально-економічний розвиток району 2 млн коштів, значна частина з яких буде спрямована знову ж на потреби цього дитсадка, мільйон коштів хочемо спрямувати на потреби Народицької гімназії.

Я вже не кажу про допомогу рідному Малинському району, це тема для окремої розмови.

Оце і є підґрунтям того, чому люди нам довіряють, хочуть бути в нашій партії. Багато сільських, селищних голів, підприємців, директорів шкіл, керівників лікувальних закладів поповнюють лави Народної Партії. Чому вони це роблять? Тому що відчувають мою підтримку, підтримку Голови нашої партії Володимира Литвина і хочуть зреалізувати себе саме у Народній Партії.

На обліку в Житомирській обласній парторганізації на даний час понад 28 тисяч народників. Щомісяця ми приймаємо до наших лав від 100 до 200 осіб. Це відбувається тому, що вони бачать: наша команда дієва, відповідальна і чесна.

- На Вашому рахунку чимало депутатських запитів і звернень до найвищих посадових осіб. Яких проблем вони стосувалися, про що йшлося?

- Актуальних наболілих питань, переважно соціального характеру. Я порушував і екологічні проблеми, пов’язані зі шкідливим агровиробництвом у Романівському районі, зокрема в селі Печанівка, на Малинщині – в Малинівці. Один із запитів – щодо виділення коштів із Держбюджету на виготовлення проектно-кошторисної документації на будівництво нового мосту в селі Рижани Володарсько-Волинського району. Або, наприклад, щодо виділення коштів на завершення будівництва Радомишльської центральної районної лікарні.

- Чи були запити, які стосувалися проблем всеукраїнського масштабу?
- Звичайно. От хоча б узяти підприємство, яке нашуміло на всю Україну, про це писала преса, були сюжети на центральних каналах – «Білоцерківський воєнторг». Два роки я звертався в різні інстанції щодо неякісних послуг, які воно надавало у сфері організації харчування школярів. Нарешті в минулому році на мій запит у справу втрутилися Служба безпеки України, Генеральна прокуратура і порядок було наведено.

- Ви є прихильником мажоритарної системи виборів. Поясніть свою точку зору.

- Вибори, які відбулися за змішаною виборчою системою у 2010 році, вже підтвердили ефективність мажоритарної системи: люди голосували за людей, а не за список, у якому відображена перша п’ятірка, а далі там Бог знає хто. Візьміть місто Житомир: у мікрорайоні Корбутівки працює депутат-мажоритарник, люди знають його в обличчя, знають, до кого звернутися, де його можна знайти. Чимало таких прикладів можна навести і в районах. Хто б там що не казав, а мажоритарна система передбачає безпосередній контакт виборця з депутатом, це відповідальність, і це конкретна робота, тут за спиною свого попередника в списку чи партійного лідера не сховаєшся. А ще слід прописати в законі, щоб мажоритарник проживав на відповідній території, а не був «заїжджий», як мовиться. Я переконаний, і наша фракція у парламенті дотримується саме такої позиції, що для України найефективнішою є мажоритарна система виборів.

Але потрібно, щоб і у виборців була відповідальність, щоб їх неможливо було підкупити за гречку чи олію, а потім вони п’ять років нарікали на те, що депутати їх ошукали і не виконують своїх обіцянок. Люди повинні усвідомити, що вибори для них – це не лотерея, не спосіб заробити 50 гривень, а вибір між одноразовою подачкою і можливістю мати захисника своїх інтересів протягом 5 років.

- У Вас, Миколо Миколайовичу, багато державних нагород, які Ви отримували, ще коли працювали в Малинському районі на посаді голови Житомирської ОДА. Нещодавно Президент України відзначив Вас орденом «За заслуги» II ступеня. Хотілося б знати, яка нагорода є для Вас найціннішою?

- Найвищою і найціннішою нагородою для мене є вдячність і повага людей. Власне, всі ми, від державного чиновника найнижчого рангу до народного депутата України, урядовця, Глави держави, працюємо для людей, для того, щоб рівень життя громадян української держави підвищився. Безумовно, я пишаюся тим, що держава високо оцінила мою роботу, але нічого цього не було б, якби не ті люди, з якими я поряд багато років іду по життю. Це мої земляки, з якими я з глухого села Ксаверова зробив у свій час сучасне селище, це ті, з ким я будував інфраструктуру в місті Малині. Власне, це всі мешканці Житомирщини, хто вірить мені сьогодні, з ким ми робимо наші спільні добрі справи.

Алла Яковенко,

прес-секретар Житомирської обласної організації

Народної Партії