Дригало Людмила Борисівна народилася 14 листопада 1954 року в м. Балта Одеської області. Громадянка України, більше 40 років проживає в м. Біла Церква Київської області. Освіта вища, в 1996р. закінчила Київський Національний економічний університет ім. В. Гетьмана. З 1992р. по сьогодні працює директором ПП «Дригало». Голова Київської регіональної організації Народної Партії. Депутат Білоцерківської міської ради VI скликання. Заміжня, має 3-х дітей.

За роки незалежності нашої держави депутати Верховної Ради України всіх попередніх скликань так «плідно» керували розбудовою держави, що досягли вельми невтішного результату. Люди вже не лише інтуїтивно, а цілком свідомо зрозуміли: їх постійно дурили усі, незалежно від ярликів: «влада», чи «опозиція». У той час, коли наші сусіди – чехи, словаки, поляки, прибалти – провели політичні реформи і наблизили рівень життя до високорозвинених країн Західної Європи, ми продовжуємо «пасти задніх» у рейтингах економічного розвитку. Багатство України вимірюється кількістю мільйонів доларів певної купки олігархів, а не добробутом людей. Життя покращується не для простих громадян, а лише для кола «обраних» та «недоторканних», беззаконня і бездарність можновладців веде до всеохоплюючої корупції, знищення вітчизняного виробництва й зубожіння населення. Досить! Натерпілися. Настав час згадати непомильне правило виживання усіх гнаних і зневажених націй: триматися купи й підтримувати один одного, свій – свого.

Мажоритарна виборча система дає нам такий шанс. Люди-практики, які відчули всю недолугість сучасних законів і реформ, люди «від землі», які живуть пліч-о-пліч зі своїми виборцями й знають усі економічні та соціальні проблеми округу з власного досвіду, а не з чужого голосу, мають прийти на зміну старим «професійним» кадрам українського політикуму й, нарешті, розбити стіну між владою і народом! Адже до депутата-мажоритарника легше достукатися кожному виборцю, у нього простіше й спитати про зроблене. Він – земляк, тобто – свій, впізнаваний, ближчий і доступніший, ніж нинішні «олімпійські боги» зі столичних пагорбів, що звертають свій погляд до простих людей лише під час виборчих перегонів, як чудотворці, обіцяють їм рай на окремо взятій території округу і відразу глухнуть до їхніх благань про допомогу, ледве отримавши депутатський мандат.

Особисто мені, як людині, для якої місто Біла Церква стала рідною домівкою, де зросли мої діти, живуть батьки й функціонує створене «з нуля» підприємство, проблеми округу й турботи білоцерківців – не лише добре знайомі й близькі, а по-справжньому – свої. Бо наслідки Чорнобильського лиха, наші розбиті дороги, недоступність медичних послуг та якісної освіти дітей, бідність закладів культури й спорту, неефективність роботи ЖКГ, завищені тарифи на комунальні послуги, закорумпованість місцевих чиновників – це складові й мого життя. Багато років поспіль мірою своїх, на жаль, не безмежних сил я намагаюся вплинути на ситуацію засобами численних благодійницьких ініціатив: заснуванням мережі соціальних магазинів та аптек для малозабезпечених, фінансовою допомогою тяжкохворим, шефством над закладами освіти, утриманням спортивних клубів, підтримкою громадських організацій та людей творчих професій, організацією культурно-масових заходів, тощо. А як депутат міської ради, скеровую зусилля на використання всіх можливостей влади місцевого рівня, щоб відстоювати інтереси білоцерківців. До прикладу, через лист-звернення до Прем’єр-міністра М. Азарова за містом був збережений статус 4-ї Чорнобильської зони, а питання доцільності двоставкового тарифу на послуги теплопостачання вирішене на користь її відміни для мешканців будинків, де встановлено лічильники теплоенергії.

З набутого досвіду громадської діяльності я переконалася: на місцевому рівні зламати перепони, які заважають розвитку Білої Церкви і добробуту людей – недосяжно. Тут потрібен інструментарій, що дозволить подавати депутатські запити та звернення, мати вільний безоплатний доступ до ЗМІ, надсилати до Конституційного Суду України подання щодо легітимності законів, реєструвати законопроекти та голосувати за них -  тобто, необхідно мати повноваження депутата Верховної Ради України. Адже тільки таким чином можна зійти з протореного шляху випрошування для міста «подачок» із державного бюджету й змінити систему нинішньої влади, аби  не залишати у спадок нашим дітям лише розповіді про те, що ми хотіли, але не змогли, мріяли, але, на жаль, втратили шанс. Олігархи та їх приспішники не мають ніякого доторку до наших проблем, ніякого співчуття. Переконана, що саме нові обличчя в парламенті, саме «мажоритарники» з їх здатністю й готовністю допомагати своїм землякам, зможуть припинити свавілля влади й змінити обличчя країни.

Людмила Дригало,

Голова Київської регіональної організації Народної Партії,

кандидат у народні депутати в одномандатному окрузі №90

(м. Біла Церква)