На адресу виконкому Черкаської обласної організації Народної Партії та народного депутата України С.М. Терещука надходять листи з проханням надати роз’яснення щодо порядку  оскарження постанов ДАІ про накладення штрафу.

По відповідь ми звернулися до начальника юридичного відділу Черкаської обласної організації Народної Партії Юрія Смілянського. 

Право особи на оскарження постанови передбачено ст.287 Кодексу України про адміністративні правопорушення (далі - КУпАП): «Постанову по справі про адміністративне правопорушення може бути оскаржено особою, щодо якої її винесено, а також потерпілим». Однак, слід знати, що термін оскарження постанови обмежений строком у 10 днів з дня винесення постанови, про що зазначено у ст.289 КУпАП: «Скаргу на постанову по справі про адміністративне правопорушення може бути подано протягом десяти днів з дня винесення постанови».

Способів оскарження постанови працівника ДАІ є декілька:

• вищестоящому керівництву працівника ДАІ;
• прокурору для подальшого опротестування;
• до суду.

Два перших способи оскарження мають довільну форму та не потребують особливих знань та навиків, розглянемо детально найбільш дієвий спосіб оскарження постанови ДАІ – до суду.

Згідно п.3 ч.1 ст.288 КУпАП постанову по справі про адміністративне правопорушення може бути оскаржено в районний, районний у місті, міський чи міськрайонний суд, у порядку, визначеному Кодексом адміністративного судочинства України, з особливостями, встановленими цим Кодексом. Таким чином, КУпАП передбачаючи право на оскарження постанови до суду, не визначає самого порядку такого оскарження, а відсилає до Кодексу адміністративного судочинства України (далі – КАСУ).  Згідно п.1 ч.2 ст.17 КАСУ Юрисдикція адміністративних судів поширюється на публічно-правові спори, зокрема, спори фізичних чи юридичних осіб із суб'єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи правових актів індивідуальної дії), дій чи бездіяльності. У відповідності до п.2 ч.1 ст.18 КАСУ місцевим загальним судам як адміністративним судам підсудні усі адміністративні справи з приводу рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень у справах про притягнення до адміністративної відповідальності. Отже, нам точно відомо, що скарга на постанову у вигляді адміністративного позову має розглядатись місцевим загальним судом.

КАСУ слід керуватися також під час вибору місця оскарження постанови – за місцем проживання позивача чи за місцем знаходження одного з відповідачів.

За загальною нормою ч.1 ст.19 КАСУ адміністративні справи вирішуються адміністративним судом за місцезнаходженням відповідача. Постанова ДАІ про притягнення до адміністративної відповідальності є правовим актом та стосується інтересів конкретної особи (порушника), тобто є актом індивідуальної дії. До правових актів індивідуальної дії належать також рішення (постанови) про притягнення фізичних осіб до адміністративної відповідальності, які прийняті суб'єктами владних повноважень, крім суду (абз.2 п.3 Постанови Пленуму Вищого адміністративного суду України №2 від 06.03.2008). Крім того, під правовим актом індивідуальної дії суди розуміють акти ненормативного характеру, які породжують права і обов'язки тільки у того суб'єкта (чи визначеного ними певного кола суб'єктів), якому вони адресовані (Роз’яснення Президії Вищого арбітражного суду України «Про деякі питання практики вирішення спорів, пов'язаних з визнанням недійсними актів державних чи інших органів» 02-5/35 від 26.01.2000 із змінами та доповненнями). Виходячи із викладеного, необхідно керуватися ч.2 ст.19 КАСУ. У ній зазначено, що Адміністративні справи з приводу оскарження правових актів індивідуальної дії, а також дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень, які прийняті (вчинені, допущені) стосовно конкретної фізичної чи юридичної особи (їх об'єднань), вирішуються за вибором позивача адміністративним судом за зареєстрованим у встановленому законом порядку місцем проживання (перебування, знаходження) цієї особи-позивача, або адміністративним судом за місцезнаходженням відповідача, крім випадків, передбачених цим Кодексом. Якщо така особа не має місця проживання (перебування, знаходження) в Україні, тоді справу вирішує адміністративний суд за місцезнаходженням відповідача.

Отже, адміністративний позов може розглядатися як за місцем знаходження органу ДАІ так і за зареєстрованим у встановленому законом порядку місцем проживання (перебування, знаходження) позивача місцевим загальним судом (міським, районним, міськрайонним). Точну назву та адресу конкретного суду можна отримати на сайті «Судова влада України».

Згідно п.7 ст.3 КАСУ суб’єкт владних повноважень – орган державної влади, орган місцевого самоврядування, їхня посадова чи службова особа, інший суб'єкт при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень. Тобто, суб’єктом владних повноважень у нашому випадку є як Державна автомобільна інспекція (орган державної влади), так і працівник Державтоінспекції (їхня посадова чи службова особа). При цьому слід враховувати, що не кожен орган Державтоінспекції може бути стороною в адміністративній справі, зокрема відповідачем. В адміністративному судочинстві існує поняття адміністративної правосуб’єктності – це здатність мати процесуальні права та обов'язки (ч.1 ст.48 КАСУ). Згідно ч.3 ст.48 КАСУ здатність особисто здійснювати свої адміністративні процесуальні права та обов'язки, у тому числі доручати ведення справи представникові (адміністративна процесуальна дієздатність), належить органам державної влади, іншим державним органам, органам влади Автономної Республіки Крим, органам місцевого самоврядування, їхнім посадовим і службовим особам, підприємствам, установам, організаціям (юридичним особам). Тобто, виключно юридичні особи можуть бути стороною у справі (відповідачем).

Відповідно до абзацу 2 пункту 1 Положення про Державну автомобільну інспекцію Міністерства внутрішніх справ, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 14.04.1997 за №341, до складу Державтоінспекції входять:

• департамент Державтоінспекції МВС,
• управління (відділи) Державтоінспекції головних управлінь, управлінь МВС України в Автономній Республіці Крим, областях, містах Києві та Севастополі,
• Центр безпеки дорожнього руху та автоматизованих систем,
• спеціальний підрозділ дорожньо-патрульної служби особливого призначення при департаменті Державтоінспекції МВС,
• відділи (відділення) Державтоінспекції з обслуговування адміністративних територій міст, районів, районів у містах,
• автомобільно-технічної інспекції та реєстраційно-екзаменаційної роботи,
• підрозділи дорожньо-патрульної служби.

Однак, у відповідності до п.9 зазначеного Положення статус юридичної особи мають лише:

• Департамент Державтоінспекції МВС,
• управління (відділи) Державтоінспекції головних управлінь, управлінь МВС України в Автономній Республіці Крим, областях, мм. Києві та Севастополі,
• Центр безпеки дорожнього руху при департаменті Державтоінспекції МВС.

Враховуючи викладене, відповідачем за адміністративним позовом, окрім службової особи - працівника Державтоінспекції, можуть бути лише управління (відділи) ДАІ областей і міст Києва та Севастополя, але в жодному випадку не міські чи районні відділення (відділи) ДАІ. Адреси управлінь ДАІ можна отримати на сайті Департаменту ДАІ МВС.

Оскарження до суду постанови ДАІ має вчинятись у формі адміністративного позову, оскільки, у відповідності до ст.104 КАСУ іншого способу звернення до адміністративного суду, окрім зазначеного, не передбачено.

У відповідності до ч.5 ст.288 КУпАП особа, яка оскаржила постанову у справі про адміністративне правопорушення, звільняється від сплати державного мита. Проте, КАСУ передбачає сплату заявником судового збору, а не державного мита. Так, згідно ч.1 ст.89 КАСУ особа, яка звертається до адміністративного суду із позовною заявою … повинна сплатити судовий збір. Крім того, в КУпАП зазначено про звільнення від мита лише при оскарженні постанови, а в нашому випадку мова йде про позов, а не скаргу. Таким чином, виходячи із цих підстав, сплата судового збору є обов’язковою.

Розмір судового збору визначається відповідно до підпункту "б" пункту 1 статті 3 Декрету Кабінету Міністрів України "Про державне мито", крім випадків, встановлених підпунктом 3 цього пункту (пп.2 п.3 Прикінцевих та перехідних положень КАСУ) та становить 0,2 неоподатковуваного мінімуму доходів громадян = 3,40 грн. 

Андрій Сегеда

(м.Черкаси)