Серед великого розмаїття самобутніх місць, якими славиться Чернігівщина, одним із найбільш унікальних є Національний історико-культурний заповідник “Качанівка”. Уже 10 років активно впливає на розвиток закладу його генеральний директор, заслужений працівник культури України, депутат Ічнянської районної ради від Народної Партії Володимир Борисович Буренко. А розповідають про Качанівку його колеги: Інна та Тарас Шевченки. 

В Ічнянському районі, що на південному сході Чернігівщини, розташоване мальовниче село Качанівка, яке  влітку потопає у розмаїтті квітів і трав. Село маленьке, зовсім непримітне. І нічим би воно не вирізнялось поміж багатих на чудову природу сіл Полісся, якби не його цікава історія.

На території Качанівки протягом двох століть створювався архітектурно-парковий ансамбль – унікальна пам¢ятка кінця ХУІІІ – початку ХХ століть. Створена на основі палацового ансамблю і парку, дворянська садиба була зведена однією з перших на Лівобережній Україні в 70-х роках ХУІІІ століття. Сьогодні це єдина садиба, яка зберегла цілісність планувального рішення ансамблю, свою стильову єдність до теперішнього часу всупереч усім негараздам історичного розвитку країни. Нині – це Національний історико-культурний заповідник “Качанівка”.

Садиба унікальна за своєю архітектурною самобутністю, історичною цінністю та своєрідністю ландшафту. З нею пов¢язані імена великих людей, з якими ототожнювалася культурна еліта минулого України. Стіни качанівської садиби чули артистичне читання своїх творів Тарасом Шевченком, Миколою Гоголем, чудовий голос Гулака-Артемовського; тут зародилися всіма знані українські пісні Михайла Глінки, тут він працював над знаменитими “Запорожцями...”, а історик Дмитро Яворницький та науковець Михайло Максимович розмірковували про життя. Не творити в цій обителі муз було неможливо. Художньо-архітектурне середовище, чарівна природа, привітна гостинність господарів Качанівки надихали на творчість усіх, хто сюди приїздив.

Першим власником садиби був Федір Болгарин. У нього садибу купив співак придворної капели Федір Каченівський, від якого її успадкував родич, майор Михайло Каченівський. Від їхніх прізвищ і походить назва садиби. Потім це була власність російського полководця, генерал-фельдмаршала, графа П.Рум¢янцева-Задунайського та його спадкоємців. Після нього садибою по черзі володіли українські поміщики Почеки, три покоління представників старовинного козацько-старшинського роду меценатів і славетних колекціонерів Тарновських, цукрозаводчика  Павла Харитоненка, князя Михайла Урусова, камер-юнкера Михайла Оліва. Господарі Качанівки з великою любов¢ю доглядали і, виявляючи неабиякий художній смак, прикрашали садибу. Можливо, саме добрий дух господарів оберігав садибу від історичних перипетій, не даючи остаточно зруйнувати унікальні пам¢ятки архітектури та садово-паркового мистецтва: розкішний палац із флігелями, величаву альтанку, Георгіївську церкву, будинок садівника, “романтичні” руїни, паркові містки.

Протягом ХІХ – ХХ ст. ансамбль неодноразово перебудовувався, змінювалася його площа. Архітектурні споруди набули рис класичного стилю, а площа парку досягла 732 га. До нашого часу збереглося 15 будівель різного призначення, величезний парк і ставки. Сьогодні загальна територія заповідника становить 568, 63 га, з них 125,5га займає водне плесо.

Епоха руйнації для Качанівки настала з приходом радянської влади з 1918 року, коли садиба була націоналізована. Для нової влади було ненависним все, що стосувалося колишніх господарів – панів, у яких вбачався ворожий клас.   Збереглися свідчення, які дають підстави для висновку, що 1918-1923 роки були найзгубнішими для Качанівки.

1925 року в садибі було облаштоване дитяче містечко – комуна ім. Воровського, де знайшли притулок діти – сироти. Далі “дворянське гніздо” використовували в оздоровчо-лікувальних цілях. Почергово змінювали один одного різнопрофільні санаторії. Так тривало до 1981 року, коли естетичні якості Качанівки по достоїнству були оцінені вітчизняними спеціалістами. Згідно з постановою ЦК Компартії України та Ради Міністрів УРСР від 24 листопада 1981 року Качанівку було оголошено Державним історико-культурним заповідником. Враховуючи велике значення заповідника у справі збереження особливо цінних об¢єктів історії, культури, архітектури, що унікально поєднані з ландшафтом, а також його роль у відродженні та розвитку національно-культурних традицій українського народу, указом Президента України від 27 лютого 2001 року йому було надано високий статус «національного».

Свою діяльність заповідник спрямовує на відродження садиби як музейного центру. З цією метою проводиться науково-дослідна, експозиційна, культурно-просвітницька, фондова робота. За цей час у заповіднику проведено значну роботу з наукового обгрунтування проекту відтворення інтер’єрів палацу, розроблено тематико-експозиційний план музеєфікації палацу, план пристосування і використання будівель (пам’яток архітектури). Це дало змогу розпочати поетапне відновлення інтер’єрів палацу, розгорнути цікаві виставки. На сьогодні у заповіднику розгорнуто 15 експозицій (11-постійних, 4-тимчасові), влаштованих на фондових матеріалах заповідника та інших музейних закладів. Протягом останніх років зали палацу експонували музейні цінності Дирекції художніх виставок України (м.Київ), Інституту декоративно – прикладного мистецтва і дизайну ім. Бойчука (м.Київ), Національного заповідника «Давній Галич» (Івано-Франківська обл.), Національного музею Тараса Шевченка, Ічнянського районного краєзнавчого музею.

З метою розвитку туристичної інфраструктури по території заповідника та виставкових залах розроблено і діють чотири екскурсійні маршрути  тривалістю 2-4 год., що сприяло відчутному збільшенню туристів і відвідувачів за останні роки не лише з усіх регіонів України, а й країн близького і далекого зарубіжжя: Росії, Білорусі, Польщі, Молдови, Литви, Латвії, Німеччини,Франції,Італії, США, Японії, Китаю, ОАЕ тощо. До послуг туристів і відвідувачів 15 екскурсійних об’єктів, меморіальні місця, пов’язані з перебуванням у Качанівці визначних особистостей, вікові дерева (250-400 років), дерева-екзоти як пам’ятки природи. Для зручностей відвідувачів  облаштовано місця відпочинку.

Нині заповідник є місцем проведення культурно–мистецьких заходів, науково-практичних конференцій, мистецьких пленерів, урочистостей з нагоди знаменних дат і ювілеїв, пов’язаних з історією садиби та культурним минулим краю. З метою відродження садиби як національного культурно – мистецького центру в заповіднику з 2004 року започатковано і шість років поспіль проводиться літературно-мистецьке свято «Качанівські музи». В останні роки відбулися наукові читання та дві наукові конференції із залученням науковців із садибної архітектури, палацово – паркових ансамблів Білорусі, Росії, Польщі.

Налагоджено стосунки з нащадками родини, які тривалий час володіли Качанівкою. Нащадками родини Тарновських в 1999 році створено міжнародний фонд “Друзі Качанівки”, метою якого є забезпечення схоронності і відновлення палацово-паркового комплексу, який належить до визначних об¢єктів культурної спадщини України.

Качанівський палацово-парковий ансамбль включено до Державного реєстру національного культурного надбання, до національної системи туристичного маршруту “Намисто Славутича”. Екскурсійно-туристичне значення Качанівки підсилюють розташовані неподалік пам¢ятки ХІХ ст. – Державний дендрологічний парк “Тростянець”, палацово-паркові ансамблі в Сокиринцях, Дігтярах, Густинський жіночий монастир.

У перспективі розвитку заповідника передбачається повна реставрація всіх дотепер збережених пам`яток архітектури й садово-паркового мистецтва, відтворення втрачених раніше найцікавіших споруд садибного комплексу з пристосуванням їх для потреб туризму; упорядкування паркової території, відновлення його історичних ландшафтів, композицій; створення видавничо-поліграфічної бази з виготовлення рекламно-сувенірної продукції; створення інфраструктури для надання туристичних послуг. 

Інна Шевченко,

Тарас Шевченко

(Чернігівська область)