Інтерв'ю Голови Верховної Ради України, Голови Народної Партії Володимира Литвина "Волинській газеті" від 27 липня 2011 р.

Щойно завершила роботу чергова сесія Верховної Ради України. І коли більшість парламентарів відбула на відпочинок, Голова найвищого законодавчого органу влади нашої держави Володимир Литвин залишився в столиці, щоб вирішити низку невідкладних справ. Саме в цей період і випала нагода поспілкуватися з Володимиром Михайловичем, політиком, котрий очолює парламент, у бік якого лунає чи не найбільше критичних зауважень із боку простих людей, але без якого цивілізоване суспільство в умовах демократії обійтися не може. Проте розмова почалася з іншої, не менш важливої проблематики…

– Хоча їх ніхто офіційно не оголошував, але фактично вибори-2012 до українського парламенту розпочалися. Ви неодноразово заявляли, що виступаєте за зміну законодавства, критикуючи нинішню пропорційну систему, коли люди обирають списки партій чи блоків, а не конкретних кандидатів. Яка позиція Володимира Литвина зараз?

– Вважаю, що наступні вибори до Верховної Ради України мають відбутися суто на мажоритарній основі. З обов’язковою звітністю обраних народних депутатів перед громадами відповідних округів, а також – створення чіткого механізму відкликання тих парламентарів, які не виправдовують сподівань. У нас за такої умови відбулося б відновлення народного представництва у найвищому законодавчому органі держави. А парламент став би уособленням думок та устремлінь людей. Це була б відповідальна та самодостатня Верховна Рада. Були б враховані також інтереси та настрої всіх територій України. Та й досягнули би логічного та зрозумілого політичного структурування суспільства. Переконаний: ця система допомогла б різко скоротити кількість партій, яких уже зареєстровано мало не дві сотні!

– Ви вірите, що за такі зміни проголосують?

– Треба бути реалістом. Така пропозиція, мабуть, не отримає підтримки більшості нинішніх народних депутатів. Очевидно, компроміс буде знайдено у змішаній системі, коли половину парламенту оберуть за списками, а другу – в мажоритарних округах. Це, звичайно, краще, ніж зараз, але розділить народних обранців на два сорти. Одні розумітимуть відповідальність перед виборцями, інші – перед партією, яка включила в список.

– Але місцеві вибори показали: депутати, котрі потрапляють у списки, після перемоги стають позафракційними і роблять, що хочуть, незважаючи на партію, під прапорами якої отримали повноваження…

– Від цього ніхто не застрахований. Але кожна заборона визнаватиметься недемократичною, бо апріорі треба вірити, що той, хто переміг під партійним прапором чи брендом лідера, завжди буде послідовним. Хоча, треба думати, кого й куди включати… Чи варто вірити людині, яка вже зрадила багато разів і готова це зробити ще раз?! Це – запитання до українського суспільства, котре повинне навчитися відповідати за результати власного волевиявлення.

– Володимире Михайловичу, на периферії розповсюджуються чутки, що на наступних парламентських виборах Партія регіонів і Народна Партія підуть одним блоком…

– Я з висоти свого політичного досвіду подібні чутки не коментую.

– І в цьому випадку – також?

– Також не коментую… Бо не можу собі дозволити розкоші відволікати увагу людей від серйозніших питань. Я – не коментатор.

– До офіційного старту виборів у парламенті ще далеко, а серйозні добродії вже почали «опрацьовувати» певні території, які згодом можуть стати мажоритарними округами…

– Так це ж дуже добре! От якби нічого не робили, було б узагалі погано!

– Наприклад, особливо активно працює на рідній Любешівщині та в прилеглих районах перший заступник Голови Верховної Ради України комуніст Адам Мартинюк. Недавно, пожертвувавши гроші, навіть участь у відкритті православної церкви брав… Як оцінюєте подібну активність?

– Вибори повинні навернути тих, хто хоче в парламент, навчитися бути ближчими до громадян, щоб відчули, чим насправді живе та чи інша територія. Й коли є можливості чимось зарадити людям, нехай допомагають! А щодо Адама Івановича… Він навчився тримати вухо біля землі і чує, про що вона гомонить. Він дуже багато робить для рідного району і для Волині в цілому. Вважаю: коли він вирішить балотуватися на своїй малій Батьківщині, то впевнено виграє.

– Відомо, що ви не виплачуєте зарплати тим народним депутатам, які прогулюють сесійні засідання. Не боїтеся помсти?

– Знаю, що подібною поведінкою я собі кількості друзів не збільшу. Поки що реакція доволі спокійна…

– Може, прогульники просто не помітили відсутності зарплати?!

– Припускаю й такий варіант. А хто помітив, той розуміє, чому так дію. Знаєте, інших важелів, аніж апеляції до совісті, читання моралі в мене немає. Тому вирішив вдатися до такого виховного методу.

– А ви готові внести в парламент законопроект, який би дозволив злісних нероб позбавити депутатського статусу?

– Та внести в парламент що завгодно можна! Тільки коли ти досвідчена людина, то повинен знати, що за першим кроком повинен бути наступний. А його в цьому випадку не буде, бо більшість законопроект не підтримає, навіть опозиція. Навіщо оголошувати війну, коли знаєш, що на ній будеш першою жертвою? Тому треба намагатися отримати бажаний результат, враховуючи реальний стан справ.

– Недавно на базі спортивно-оздоровчого табору «Гарт» ВНУ імені Лесі Українки відбулося триденне виїзне спільне засідання з участю членів вашої фракції – голови комітету з питань бюджету Верховної Ради Валерія Баранова, секретаря комітету з питань податкової та митної політики Катерини Ващук – і Відділення економіки Національної академії наук України. Говорили про світові та національні тенденції розвитку галузі, а також – про адміністративно-територіальну реформу, яка невідомо чи почалася, чи вже закінчилася. Особливо людей під час зустрічей із народними депутатами турбувала перспектива механічного укрупнення сільських рад, ліквідація районів.

– Ця реформа не відбувається, точаться тільки дискусії довкола неї. Перший реалізований крок можна назвати адміністративною реформою на рівні вертикалі виконавчих органів влади. Щодо територіально-адміністративного устрою, то вважаю, що зовсім не на часі навіть розмови про, скажімо, впорядкування кількості сільрад, районів чи областей. Потрібно задіяти головне – визначити функції, повноваження та інструменти їхньої реалізації для місцевих органів влади, взаємин із центральними органами, співіснування виконавчої та представницької гілок влади. Тут треба навести елементарний порядок! Бо сьогодні всі 27 регіонів України не є самодостатніми, а дотаційними! Це абсолютний нонсенс, коли все зароблене автоматично йде в Київ, а вже звідти у вигляді субвенцій чи інших ін’єкцій повертається в регіони. Це не тільки благодатний ґрунт для корупції, а й причина, яка викликає стійке небажання працювати краще. А за таких умов неможливо сформувати відповідальну владу на місцях. Тому треба чітко – раз і назавжди – визначити, що централізовано перераховується в столицю, а що – залишається в місцевих бюджетах.

– Недавно звернулася громада с. Боголюби Луцького р-ну з приводу допомоги у вирішенні доволі банальної проблеми: ямкового ремонту дороги, яка веде від траси Луцьк – Ковель до села. Люди просять ці гроші, бо в місцевих бюджетах коштів на місцеві дороги немає. І таких звернень на адресу облдержадміністрації, облради, народних депутатів – безліч! Де вихід?

– У цьому році всі кошти транспортного збору акумулюються в Києві, а раніше були в розпорядженні місцевих органів влади. Це ускладнило стан доріг, а гасло «Все – на Євро-2012!» себе не виправдовує. Та й складна процедура тендерів – також гальмує роботи. Думаю, цей сумний досвід дасть шлях до правильного рішення проблеми в найближчій перспективі…

– Ваші соратники у парламенті недавно зареєстрували законопроект №8536, який передбачає, щоб податок на додану вартість залишався у переробників молока та м’яса, які потім і виплачували би здавачам сировини певні кошти. В результаті повернення до системи, котра існувала в цьому секторі раніше, люди отримають на 15-20 відсотків коштів більше.

– Підтримую цей законопроект хоча б тому, що нинішня ситуація позбавляє селян будь-якої мотивації працювати. Я не хочу слухати про якісь стратегічні інтереси держави, коли не враховуються прості та вмотивовані аргументи селянства! Тому буду просити, апелювати до сесійної зали, щоб ми вирішили цю проблему.

– Володимире Михайловичу, а може, нам… Вибачте, не нам, а вам, народним депутатам, провести парламентські слухання щодо стану та перспектив розвитку українського села? Бо ж саме воно є фундаментом та колискою нашої державності!

– Я, відверто кажучи, розчарований у парламентських слуханнях на український манер. Бо парламент повинні слухати! Треба навчитися й чути фахівців, які розуміються на тій чи іншій проблематиці! А в нас замість серйозного обговорення – якісь політичні маніфестації, дешеві спроби сподобатися електоратові на фоні критики всіх і вся та огульної практики всім, все й одразу наобіцяти. Тому зараз парламентські слухання поставили на безперспективні рейки повсякденності із задоволення політичних амбіцій, особливо – коли працює телебачення.

– Ваша порада власникам сільгоспугідь з огляду на можливе право продажу-купівлі земель.

– Ви ж самі прекрасно розумієте, та й громадяни відчувають, що сьогодні чимало доморощених політиків за розмовами про ринок земель намагаються приховати мало не незворотні тіньові процеси, які відбуваються в цій сфері. Причому, за відсутності реальної ціни на українську землю! А вона ж мінімум на порядок вища, ніж у сусідніх державах! Тому не треба боятися самої постановки питання про земельну реформу. Я це дуже гостро відчуваю. Бо інакше людей і надалі дуритимуть та лякатимуть.

– Що маєте на увазі?

– Власник земельного паю ніби й має право ним розпоряджатися, але чому власникові пропонують за оренду ціну, котра реально набагато менша від ринкової? І не треба ж думати, що ринок землі буде обов’язково нагадувати тривіальний базар, до якого всі звикли. Йдеться про процес цивілізованої капіталізації сільгоспугідь. Враховуючи, що нині в середньому по Україні гектар землі коштує 12 тисяч гривень, ми ж усвідомлюємо, що це зовсім не європейська вартість! А от коли господарі отримають право купувати лише право оренди землі у власників паїв, то ситуація може змінитися на краще. По-перше, купувати це право треба на тривалий термін, по-друге, мають бути виписані чіткі умови цього процесу, в тому числі – що на цих гектарах будуть вирощувати і що робитимуть для збереження та покращення родючості.

– Це, звичайно, болісний удар по деяких горе-орендаторах…

– А хіба ви не знаєте багатьох прикладів, коли понабирали сотні чи тисячі гектарів сільгоспугідь, їх фактично не обробляють, людям або нічого не платять, або копійки, й сидять та очікують, коли земля стане товаром, який можна збути з великою вигодою?! В таких лжегосподарів треба забрати право оренди, натомість надавши право працювати справжнім фахівцям.

– Цікавлюся як у науковця, а не законодавця… В Західній Україні за останні роки захищено майже 800 кандидатських дисертацій з економічних дисциплін… Де ці «світила науки» у процесі боротьби з кризовими явищами?

– Коли проаналізувати цей процес (а я його знаю зсередини, бо був членом президії Вищої атестаційної комісії!), то в нас найбільше захищених дисертацій у сферах права, економіки та охорони здоров’я. Ні першого, ні другого, ні третього в державі, як правило, немає. От вам і вся відповідь… Хоча однозначно негативно я б не оцінював процес зростання кількості кандидатів і докторів наук – за умови, якщо їх захистили фахівці, які реально працюють у вищій школі чи освітній галузі. А от коли політики й чиновники різних категорій поринули в хобі отримання вчених звань та ступенів, то я – категорично проти!

– Чимало дискусій довкола «оптимізації шкільної мережі»…

– Категорично проти того, щоб реформами називалися різноманітні організаційні перетрубації. Нам треба звернути увагу на похідні безсистемних змін: падає рівень математичної підготовки, спотворене ставлення до природничих наук, домінує спрощений підхід та мавпування досвіду західних стандартів, які мало придатні до наших реалій. Не можна модні зовнішні атрибути видавати за системні та продумані зміни в освіті. Треба звернути увагу на саму якість освіти. Відповідно повернутися обличчям до носія знань – учителя та викладача. Щодо так званої «оптимізації освітянських закладів», то повинен нагадати: механічне скорочення шкіл з огляду на необхідність зменшення бюджетних видатків є злочином. А чи не краще поспілкуватися з учнями та батьками на предмет того, яку освіту вони хочуть здобути? І коли довідаємося, що кращу, ніж зараз, то, мабуть, варто організувати екскурсію в інший населений пункт, де є сучасна школа із сучасними фахівцями та устаткуванням. І коли люди усвідомлять, що запропоновані умови будуть набагато кращими, то вони не протестуватимуть проти закриття шкіл. І цим, думаю, повинна займатися місцева влада та місцеві чиновники від освіти.

– Парламент – на канікулах. За якийсь час залишите столицю й ви особисто… Які плани?

– Після того, як завершу всі службові справи, хочу відвідати батьків на Житомирщині. Потім – поїхати в село, де проживає мама дружини. Далі – Крим.

– А Канари чи Багами?

– Я не знаю, що це таке – бути поза межами України.

– Дякую за відвертість!

– Вітання волинянам, до яких у мене завжди залишається добре ставлення.

Інтерв’ю вів Володимир ДАНИЛЮК

«Волинська газета», від 27.07.2011 р.

http://volga.lutsk.ua/ukr/rubrics/news/985/