1 листопада громадськість Івано-Франківщини святкувала річницю проголошення ЗУНРу. Керівники всіх громадських організацій та політичних партій зібралися біля пам’ятників героям, аби вкотре вшанувати їхню пам’ять. Члени Івано-Франківської обласної організації Народної Партії також взяли участь у святковій ході.
У яскравому сузір’ї дат, якими позначений шлях України до незалежності й державності, одне з чільних місць посідає проголошення Західно-Української Народної Республіки.
Цей день має ще кілька назв: Листопадовий Зрив, Листопадовий чин. Усі вони позначають подію, що відбулася у Львові в ніч з 31 жовтня на 1 листопада 1918 року.
Група військ Українських Січових Стрільців у кількості лише 1400 чоловік на чолі з сотником Дмитром Вітовським провели у Львові військовий переворот, роззброївши австрійські війська і зайнявши державні установи, та проголосили утворення ЗУНР.
Зворушені львів’яни у той день читали звернення: «Український народе! Голосимо Тобі святу вість про Твоє визволення з віковічної неволі. Від нині Ти господар своєї землі, вільний громадянин Української держави. Доля української держави у твоїх руках… Ти станеш, як не пободимий мур, при Українській Національній Раді і відіпреш всі ворожі замахи на Українську державу…».
Голова Івано-Франківської міської організації Народної Партії Олег Александрович зазначив: «Стоячи сьогодні біля пам’ятника державотворцям-героям ЗУНРу, ми, перш за все, повинні перейнятися тим духом свободи, який горів у їхніх серцях,  тою жертовною  працею та звитягою, які будили,  кликали і піднімали народ на боротьбу за власну державу».
Доля ЗУНРу вкладається у коротку з точки зору історії мить, бо ця держава проіснувала лише вісім місяців. Але часовий  вимір не став визначальним. За своєю значущістю, за політичним резонансом і впливом вона стала провісницею нової вільної доби, адже навіть за той короткий час у надзвичайно складних обставинах Західно-Українська Народна Республіка встигла продемонструвати, що вона є прикладом європейської правової держави – з усіма атрибутами демократичного і громадянського суспільства.
Українському війську не вистачало сил та військової майстерності ліквідувати польський супротив. І вже 22 листопада 1918 року  уряд молодої держави, не зумівши придушити повстання поляків, залишив свою столицю, місто Львів та перебрався до Станіславова (нині Івано-Франківськ). Проте, взявши на себе відповідальність за долю державності на своїй території, провідники ЗУНРу відстоювали право всього українського народу на самовизначення і політичну незалежність. І люди пишаються, що саме тут, на Галичині (Станіславові), народилася ідея і приймалось рішення про об’єднання з Українською Народною Республікою.
За цей Листопадовий спалах свободи розплатилися життям 15 тисяч звитяжців. Не усі імена героїв відомі сьогодні, але пам’ять про них невмируща.
Листопадовий чин не завершився поразкою. Тоді українці програли бій, але не битву. Хоча військова перевага та політична ситуація не дали можливості українському народові закріпити здобуту державність, незнищенний Листопадовий дух волі відроджувався, зростав і міцнів, щоб Актом 24 серпня 1991 року осаточно затвердити Українську Незалежність.
Нехай образ геройства українського Січового Стрілецтва, мудрість і цілеспрямованість організаторів Листопадового чину будуть яскравим прикладом самопожертви, здатності виборювати і довершувати розпочату справу.

Ірина Лавришин,
керівник секретаріату Івано-Франківської обласної організації
Народної Партії