На зміцнення і легітимізацію сталінського режиму, насамперед в очах світової громадськості, у свій час «попрацювали» всесвітньо відомі моральні авторитети. Відвідавши СРСР та поспілкувавшись зі Сталіним, вони здебільшого позитивно висловлювалися про пролетарську державу та особисто її керівника.

Довідково: У 1920-30-ті рр. в СРСР, зокрема, побували: Бернард Шоу, Анрі Барбюс, Эміль Людвиг, Герберт Уеллс, Ромен Роллан, Андре Жид, Ліон Фейхтвангер, Теодор Драйзер, Вальтер Беньямін, Бертран Рассел, Джон Дос-Пассос. Не кажу вже про Джона Ріда з його знаменитою книгою.
Апогеєм їх поїздок були зустрічі зі Сталіним. Винятком виявились Андре Жид та Андре Мальво. Вождь їх не прийняв. І через кілька місяців після повернення до Парижу з’явилася крамольна книга Жида «Повернення із СРСР». Інші, як правило, крамольних звітів не складали.
Тих, кого цікавить ця тема, відсилаю до публікацій: Максименков Л. Очерки номенклатурной истории советской литературы. Западные пилигримы у сталинского престола (Фейхтвангер и другие). – Вопросы литературы, 2004, № 2,3; Цветков Н. Гений зла Сталин. – М.: Яуза, 2014.

І це у той час, коли в країні розкручувався маховик пошуку ворогів (відповідно до принципу – по мірі просування соціалістичним шляхом загострюється класова боротьба), жорстоких репресій, які перейняли «естафету» від голодоморів, на конвеєр була поставлена діяльність «трійок», система швидких і безжалісних розправ з тисячами і мільйонами людей.
Щось подібне відбувається сьогодні: союзники нинішнього українського режиму взяли на себе місію «моральних авторитетів» і демонструють дивовижне захоплення його реформами. Нав’язливо звучать їх твердження, що за чотири роки їх зроблено більше і краще, ніж за увесь попередній період незалежної України. І досягнення настільки вагомі, що їх не можуть помічати лише «ідіоти» та взагалі погані люди (читай – вороги). Схоже, що майже увесь український народ тримають за ідіотів. Утім, до нас ставляться так, як ми дозволяємо.
У такий спосіб Захід легітимізує нинішню владу. Знову ж таки в очах західного світу, оскільки в Україні переважають «ідіоти». І їм вже ніщо не допоможе побачити «позитив». Мабуть і тоді були «ідіоти».
Звичайно, такі оптимістичні оцінки «надихають» владу, окрім продовження всеперемагаючих реформ, і на похід проти «ворогів» - внутрішніх і зовнішніх, які масово не помічають щастя. Не випадково ж заговорили про п’яту колону.
А партнери України вже за «традицією» поблажливо споглядають за розгортанням кампанії боротьби з ворогами України, точніше – влади. Методика її багато в чому начебто скалькована з 30-х – початку 50-х рр. ХХ століття. Хоча й більш вегетаріанська. Але сталінські лекала! Куди важливіше для Заходу, щоб «не зійшли з курсу реформ».
Правда, щось схоже вже намагалися апробувати на початку ХХI століття. Пам’ятаєте: «змову пенсіонерів з Чернігівщини». Тоді вистачило глузду не розкручувати цю нісенітницю. Але зараз ситуація кардинально інша – воююча країна. Скрізь вороги. Отже, все повинно зійти, а головне – налякати опонентів влади, навернути до неї, якщо не прихильність, то співчуття. Вже хоча б тому, що її представників з одного гнізда, які домовилися триматися купи, «планували позбавити життя». За те, що вони на першій лінії боротьби за народ і Україну. Насправді ж реалізуються сценарії виборчої кампанії на основі так складно сконструйованих домовленостей. І тут вже не до «високих матерій», на озброєння взяли апробовані методики. Головне – результат. Без нього – ніяк…
Але чомусь забули відому істину, зафіксовану Гегелем: історія повторюється двічі: перший раз як трагедія, другий раз — як фарс.

Володимир Литвин, Голова Народної Партії