Українські реалії цього тижня дають наочні підстави стверджувати як вже очевидне:

1. Коли людина не може, не вміє чи не хоче організувати своє життя, вона починає перейматися життям іншої людини. Так і держава та влада починають перейматися долею інших країн, намагаються жити їх життям. У цьому в Україні демонструють дивовижну наполегливість і послідовність.
Останній приклад: з першою фіксацією збоїв у комп’ютерних системах з верхів пролунали безапеляційно-категоричні твердження про «російський слід». Доказів жодних, словесна сверблячка – очевидна. І не суть важливо, що ця хакерська атака зачепила світ, включаючи й Росію. В Україні відповідальні особи свою місію «виконали» черговим перекладанням відповідальності за свою недолугість на вже «одвічного ворога». А якби не було Росії, кого б призначили винним? Усіх, тільки не себе.
2. Начальство гучно відсвяткувало День Конституції України. І вкотре визначальним його лейтмотивом була необхідність чергової ревізії Основного Закону, прийняття ледь чи не нової Конституції. Звісно ж, крізь призму своїх перспектив, політичного моменту і свого місця у владі. Зрозуміло, на перших ролях.
А отже, друге «українське правило» полягає у тому, що коли приходять до влади, то відразу починають діяти у напрямку підганяння Конституції під себе, а коли завершують каденції, то наполягають на необхідності жити за європейськими правилами. Тобто, якщо не мені нічим не обмежені повноваження, то – нікому.
І ніхто, підкреслюю – ніхто, з уповноважених на виконання державних функцій навіть словом не прохопився, а як же працює Конституція, чому не виконуються її засадничі положення і чому та на яких підставах відбувається тотальний, освячений зверху, наступ на основні права людини, демонстративно здійснюються кроки для скасування ключових конституційних зобов’язань держави. Наприклад, у пенсійному забезпеченні, у сферах освіти й охорони здоров’я і т.п.
Чому так? Відповідь здебільшого може бути одна – кивати немає на кого. Хіба що знову на північного сусіда. «Продати» це непросто. Відтак, треба відволікати увагу, закликати до процесу.
А жити за Конституцією не пробували? Чи не виходить, бо звичніше керуватися принципом: закони і навіть Конституції – це для дурнів, для розумних – примітки.

Володимир Литвин, Голова Народної Партії