Бо щиро хочу, щоб в наших ефірах лунала українська мова, щоб книгарні пропонували читачам чудову вітчизняну літературу й українські переклади світової класики. Я хочу чути рідне слово в громадському транспорті, на вулиці , в офісі чи кав»ярні. Зрештою, я хочу, щоб моя рідна мова асоціювалася з успіхами моєї країни, з підвищенням рівня життя, з відновленим заводом, гідною (не нижче депутатської) зарплатою трудівників, з відродженою наукою, освітою, соціальною сферою… коротше, з усім тим, що послідовно нищили й нищать представники антиукраїнських кримінально-олігархічних кланів у парламенті, уряді, судах, місцевому самоврядуванні.
Тепер вони знову взялися за мову, але не тому, що дуже дбають про неї. На горизонті «запахло» достроковими виборами і їм потрібно мобілізовувати електорат. Кожному – свій: одні закликатимуть дати «останній і рішуший» бій русифікаторам, інші волатимуть про захист «языка Пушкина» і наступ «бендеровцев», і в цій блюзнірській політичній свистоплясці кожен таки візьме свій шматок електорального пирога, щоб знову в єдиному пориві продовжувати нещадно грабувати свій народ.
Мова – не засіб насильства. Мова – душа народу. Ми обов»язково дійдемо до масового розуміння того, що українізація – неодмінна передумова для побудови справді незалежної, справедливої сучасної держави. Але нам потрібна не фейкова українізація, яка лише зводитиме лобами громадян України на догоду олігархам та їх кураторам з-за кордону. 
Справжня українізація можлива лише в парі зі зміною системи соціально-економічних відносин, зі створенням передумов для швидкого економічного розвитку ЧЕРЕЗ ЗРОСТАННЯ ДОБРОБУТУ НАРОДУ. Для цього, насамперед, слід вирівняти макроекономічні баланси, збільшивши баланс споживання (зарплати й пенсії) з нинішніх 30 відсотків ВВП хоча б до 60-ти ( у розвинених країнах цей показник становить від 60 до 80%). Саме це дає змогу підняти купівельну спроможність населення й забезпечити сталий попит насамперед на продукцію національного виробника. Саме так створюватимуться передумови для виникнення ВНУТРІШНЬОГО інвестора, який є основним у всіх розвинених країнах.
Це перше, що спадає на думку, коли йдеться про національного виробника, людину праці, українізацію та людську гідність. Саме в цьому контексті має розглядатися й новий мовний закон. Але розглядатися він має тими, хто не заплямований своїми зв»язками з олігархами-душителями українського суспільства, хто не причетний до людиноненависницької соціально-економічної політики останніх 25-и років, хто не сіяв розбрат навколо мовного питання з того чи іншого боку барикад. Цей закон має розглядати й приймати нова когорта соціально й національно відповідальних політиків-вихідців з громадянського суспільства, які мають чітке бачення моделі майбутньої справедливої України – країни, в якій хочеться жити й на яку хочуть рівнятися інші.
А нинішній мовний законопроект 5670 – хай дочекається кращих часів. Вони вже незабаром прийдуть!

Володимир Тетерук