Пам’яті властиво адаптувати історичні факти до потреб і поводити себе як історики тоталітарної країни, які переписують історію, щоб вона краще підходила до поточного моменту.Підтвердження цьому – штампування ВР рішень на історичну тематику. Так, вчора було прийнято заяву «У зв’язку з ухваленням Сенатом і Сеймом Республіки Польща постанов 7 липня 2016 року та 22 липня 2016 року щодо Волинської трагедії».Вона – зразок демонстрації нашої меншовартості у поєднанні з нерозумінням того, що Україна отримає від такого кроку на «виході». Чого варті лише такі перли, якими рясніє текст: «із жалем, розчаруванням і глибокою стурбованістю сприйняли рішення», «криваві протистояння», «вияв політизації», «в супроводі антиукраїнської акції», «в момент найбільшої вразливості Української Держави, яка перебуває у стані війни з Російською Федерацією», «ризик спричинення конфліктів між нашими суспільствами і державами», «встановлення персональної відповідальності» і т.д., і т.п.Такі інвективи, зрозуміло, нівелюють заклики «вести фаховий діалог», «продовжувати стратегічне партнерство» і «припинити політизацію трагічних сторінок українсько-польської історії».

Висновок очевидний: заява польської сторони проклала дорогу нашим стосункам у глухий кут, заява ВР – завела їх у глухий кут.Запитав одного шановного керівника великої фракції: ви заяву читали, чи поділяєте її зміст, чи є експертне заключення на неї академічних вчених? Відповідь – ні!Залишається лише розраховувати на те, що заяв подібного ґатунку ніхто не читає за межами України. А в Україні читають лише помічники нардепів, які їх складають.На жаль, ніхто не наважується сказати: непродумані рішення ВР в гуманітарно-політичній сфері надовго закладають конфлікти з тими, кого вважаємо за партнерів. Фактично зруйновано усі попередні напрацювання, які вирівнювали стосунки між Україною і Польщею у чутливих питаннях.
Цього аж ніяк не хоче втямити агресивна посередність у ВР, в українській політиці загалом.