До задавлених проблем, як то недоступність медицини, мізерність пенсій, байдужість влади до потреб конкретної людини, додаються і нові. Наприклад, загострюється питання забезпечення питною водою, на Поліссі в криницях просто зникає вода. Якщо і з’являються робочі місця, то зарплата – мізерна, а умови роботи на рівні минулого століття. Скажімо на швейній фабриці, яка належить італійцю, на запитання, чому така зарплата, отримав відповідь: ми платимо дві мінімальні заробітні плати. Тому закономірним є питання до уряду: якщо у нас майже вся економіка в приватних руках, а він визначає мінімальну зарплату в 1400 гривень, то розраховувати на вищі зарплати не доводиться. Тому негайно треба підняти мінімуму у двічі цей показник. Бо іноземці нас не розуміють і виходять зі своєї логіки – якщо у вас такий прожитковий мінімум, то я плачу в двічі більше. Чого ви від мене хочете?
Безліч проблем постає щодо майбутнього освіти. Які перспективи збереження шкіл з огляду на добровільно-примусове об’єднання громад, проголошення створення опорних шкіл? 
І ще одне з великого переліку проблем. Як відомо на Житомирщині було багато фарфорових заводів. Сьогодні вони практично вбиті. Але на цих підприємствах були унікальні музеї порцеляни. У свій час я безуспішно намагався пробити питання створення єдиного державного музею українського фарфору. На превеликий жаль, можливо і через мою недостатню наполегливість, цього не вдалося зробити. Заводські музеї розікрали. Один з небагатьох, що залишився – в Баранівці. Завдяки справжнім сподвижникам і підтримці місцевої влади.
Такі, на жаль, далеко не мажорні відчуття, враження і проблеми від тижня роботи на окрузі.